про відмову у відкритті касаційного провадження
29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №240/28139/23
адміністративне провадження № К/990/41261/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025 у справі №240/28139/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області щодо порядку нарахування/призначення їй пенсії за ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу" у розмірі прожиткового мінімуму для непрацездатних без врахування наданих довідок про складові заробітної плати ф.№ 1 від 31.12.2020 № 3737 та ф.№3 від 31.12.2020 № 3737;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити їй з 31 грудня 2020 року, з дня подання заяви та повного пакету документів до ПФ за останнім місцем перебування на службі в Чуднівській міській раді на посаді спеціаліста 2 категорії з бухгалтерського обліку, пенсію державного службовця відповідно до статті 37 ЗУ від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу" та пункту 12 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" згідно Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 з врахуванням при обчисленні середнього заробітку для нарахування розміру пенсії поданих довідок про складові заробітної плати ф. №1 від 31.12.2020 №3737 та ф. №3 від 31.12.2020 № 3737 за листопад 2020 року.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Житомирський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 20.02.2025 (залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025) позов задовольнив.
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 09.10.2025 надійшла касаційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій відповідач просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20.02.2025, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Втім, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас, пунктом 2 частини 5 зазначеної норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу, справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до частини 4 статті 12 КАС України, виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Варто зауважити, що предмет спору у цій справі та критерії, визначені пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України, а також факт того, що дана справа не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (частина 4 статті 12 КАС України), дають підстави стверджувати, що вказану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності.
Як зазначено вище, процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої та підпункти "а" та "в" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для особи, яка її подає касаційну скаргу.
Втім, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність загаданих вище обставин, позаяк скаржник належним чином не обґрунтував фундаментальність значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Щодо тверджень Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про неврахування судом апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №697/2282/17, від 29.09.2018 у справі №555/2183/16-а, від 05.03.2019 у справі №226/1478/16-а, від 26.02.2020 у справі №508/808/16-а, від 28.10.2020 у справі №826/16182/18, від 22.04.2021 у справі №712/10182/17, від 03.11.2021 у справі №373/2149/16-а, оскільки спірні правовідносини у цих справах виникли з приводу перерахунку пенсії державного службовця тим особам, яким пенсія державного службовця вже була призначена. Натомість, предмет спору у справі №420/21814/23, рішення у якій оскаржуються, стосується безпосередньо вирішення судами питання обчислення розміру пенсії позивача при переведенні з одного виду пенсії на інший вид пенсії, в межах різних законів та при призначенні пенсії згідно із Законом №3723-XII та Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII, а не питання щодо перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючим державним службовцям. Таким чином, вказане унеможливлює врахування колегією суддів при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження висновків Верховного Суду, висловлених у справах №697/2282/17, №555/2183/16-а, №226/1478/16-а, №508/808/16-а, №826/16182/18, №712/10182/17, №373/2149/16-а.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №420/21814/23, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником постанови та оскаржуване судове рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Верховний Суд зауважує, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на підтвердження своєї позиції фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 341 КАС України.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025 у справі №240/28139/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіВ.М. Шарапа Я.О. Берназюк С.М. Чиркін