29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 200/5372/24
адміністративне провадження № К/990/398/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Бучик А.Ю., Стеценка С.Г., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Духневича О.С., та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Геращенка І.В., Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Державне підприємство «Інфоресурс», про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У цій справі Верховному Суду належить перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій норм частини другої статті 10 Закону України «Про освіту» щодо порушення або непорушення послідовності здобуття освіти, визначеної вказаними нормами.
Верховний Суд зазначає, що здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти розпочинається з моменту зарахування особи до відповідного навчального закладу та закінчується у момент її відрахування з нього у зв'язку з успішним виконанням освітньої програми та врученням передбаченого законом документа про вищу освіту, зокрема, диплома бакалавра встановленого зразка.
Тому продовження навчання за бакалаврським рівнем вищої освіти особою, яка має лише повну загальну середнью освіту і жоден документ про вищу освіту раніше не отримувала, в іншому вищому навчальному закладі з того ж самого курсу, з якого вона була відрахована з попереднього навчального закладу, за тією ж спеціальністю і освітньою програмою - не може вважатись повторним здобуттям вищої освіти й, незалежно від тривалості та перерв у навчанні, не порушує послідовність здобуття освіти у розумінні частини другої статті 10 Закону України «Про освіту».
Під час розгляду цієї справи в касаційному порядку постало питання й про належного відповідача, а саме: Міністерства освіти і науки України або ж вищого навчального закладу освіти, який безпосередньо сформував та видав позивачу зазначену довідку.
З цього приводу Верховний Суд констатує, що формування довідки про здобувача освіти відбувається автоматизовано згідно із закладеними у Єдиній державній електронній базі з питань освіти алгоритмами та є результатом виконання Міністерством освіти і науки України закріплених за ним у законі повноважень як розпорядника Єдиної державної електронної бази з питань освіти та володільця наявної у ній інформації, у зв'язку з чим суд першої інстанції правильно визначив суб'єктний склад учасників цієї справи, зокрема, в частині особи, яка повинна відповідати за поданим у ній позовом.
I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
I.I Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
1. Згідно з випискою з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформації про навчання особи ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) має атестат про повну загальну середню освіту та з 01 вересня 2012 року навчався в Донецькому державному університеті управління за спеціальністю «менеджмент» заочної форми навчання за рахунок коштів державного бюджету, з якого був відрахований 01 квітня 2015 року. Вказане сторони не заперечують.
2. З 15 вересня 2022 року позивач є студентом 3 курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти факультету гуманітарної та економічної освіти, спеціальності 073 «Менеджмент», освітня програма Менеджмент (денна форма навчання, за рахунок фізичних, юридичних осіб), що підтверджується довідкою Донбаського державного педагогічного університету від 06 вересня 2024 року № ФГЕО 24/25-07.
3. З метою збору документів для отримання відстрочки від призову на військову службу, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», позивач отримав довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі також - ЄДЕБО) від 05 червня 2024 року № 18392.
4. У вказаній довідці зазначено про порушення послідовності здобуття освіти відповідно до частини другої статті 10 Закону України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту».
5. З метою отримання роз'яснень стосовно інформації про порушення послідовності здобуття освіти, згідно з довідкою про здобувача освіти за даними ЄДЕБО, виданою Державним вищим навчальним закладом «Донбаський державний педагогічний університет», позивач звернувся до Міністерства освіти і науки України (далі також - Міносвіти, відповідач) із відповідною заявою.
6. Листом відповідача від 28 червня 2024 року № 3/4050-24 позивачу роз'яснено таке:
Після першого зарахування на навчання для здобуття відповідного рівня освіти, особі, яка приступила до навчання, впродовж періоду навчання надавалися необхідні освітні послуги, які забезпечували, зокрема, формування знань, умінь, навичок та загальних компетентностей на тому самому рівні вищої освіти. Повторне зарахування означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності. Згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здобувач освіти ОСОБА_1 02 липня 2012 року зарахований на навчання за освітнім рівнем бакалавра до Донецького державного університету управління та відрахований із вказаного освітнього закладу 01 квітня 2015 року.
14 вересня 2022 року ОСОБА_1 повторно зарахований на навчання за освітнім рівнем бакалавра до Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет».
Таким чином, ОСОБА_1 здобуває освіту в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, у відповідному полі зазначено «Ні, порушує».
7. Не погоджуючись із вказаною відповіддю позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про надання роз'яснень стосовно інформації про порушення послідовності здобуття освіти.
8. Листом відповідача від 15 липня 2024 року № 3/4522-24 позивачу надано відповідь, аналогічну відповіді, що викладена в листі від 28 червня 2024 року № 3/4050-24. Також повідомлено, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності.
I.ІІ Короткий зміст позовних вимог
9. Не погоджуючись зі змістом довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО від 05 червня 2024 року № 18392, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Державне підприємство «Інфоресурс» (далі також - ДП «Інфоресурс»), у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо формування довідки з ЄДЕБО, яка видана ОСОБА_1 , із зазначенням відомостей про послідовність отримання освіти: «Ні, порушує»;
- зобов'язати відповідача сформувати нову довідку з ЄДЕБО ОСОБА_1 із зазначенням відомостей про послідовність отримання освіти: «Так, не порушує».
10. На обґрунтування підстав позову та зазначених у ньому вимог позивач наводив аргументи про те, що незавершена освіта не є показником досягнення освіти певного рівня, оскільки особа не пройшла весь необхідний навчальний курс і не підтвердила свої знання і вміння. Звертав увагу, що таке положення закріплене у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка чітко визначає, що відстрочка надається особам, які здобувають новий рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий.
11. Отже, на думку позивача, закон вимагає порівнювати поточний рівень освіти із рівнем, який особа вже завершила. Тобто враховується тільки та освіта, яка була дійсно здобута. В Жодному із зазначених вище нормативних актів не встановлено будь-яких особливостей для осіб, які були раніше відраховані із навчального закладу.
12. Позивач вважав помилковим покликання відповідача на лист Міносвіти від 03 червня 2024 року № 1/9758, оскільки такий не є нормативно-правовим актом, не створює норми права та суперечить чинному законодавству.
13. ОСОБА_1 наголошував, що оскільки він не має здобутого освітнього рівня бакалавра і зараз навчається у Державному вищому навчальному закладі «Донбаський державний педагогічний університет» за спеціальністю 073 «менеджмент» на денній формі навчання з метою отримання освітнього рівня бакалавр, тобто отримує освіту вищу за раніше здобутий рівень освіти (повна загальна середня освіта) у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», то він не вважається таким, що порушує послідовність отримання освіти.
14. Наявність підстав для звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 обґрунтовував і тим, що вчинені Міносвіти у спірних відносинах протиправні дії щодо видання йому довідки, як і сама ця довідка, порушують законне право позивача на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 1 частини третьої статті 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
15. Звертав увагу й на те, що у спірних правовідносинах відсутнє правове регулювання послідовності процесу здобуття освіти, у зв'язку з чим неможливо чітко визначити здобутий рівень освіти для раніше відрахованих осіб. У такому випадку, на думку позивача, при визначенні послідовності здобуття освіти слід враховувати фактично здобутий рівень освіти, тобто тільки ту освіту, яка була дійсно здобута з отриманням документа встановленого зразка на підтвердження здобуття відповідного освітнього рівня.
I.IIІ Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
16. Донецький окружний адміністративний суд ухвалив у цій справі рішення від 09 жовтня 2024 року, яким у задоволенні позову відмовив. Таке рішення суду першої інстанції залишене без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року.
17. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що після першого зарахування на навчання для здобуття відповідного рівня вищої освіти, особі, яка приступила до навчання, впродовж періоду навчання надавалися необхідні освітні послуги, які забезпечували, зокрема, формування знань, умінь, навичок та загальних компетентностей на відповідному рівні вищої освіти.
18. За висновками судів, повторне зарахування означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності на тому самому рівні вищої освіти.
19. Суди вважали, що у розумінні визначеної законом послідовності здобуття освіти такі обставини, які мають місце у цьому спорі, свідчать про здобуття вищої освіти в непослідовному порядку.
I.IV Короткий зміст вимог касаційної скарги
20. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
21. Підставою касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
22. Вказану підставу мотивує тим, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо тлумачення положень пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у питанні, яке стосується права на відстрочку від призову для осіб, які повторно зараховані на той самий рівень освіти, оскільки попередньо не завершили його здобуття, та, відповідно, не отримали завершеного рівня вищої освіти.
23. Скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно встановили обставини справи та помилково дійшли висновку про здобуття позивачем відповідного рівня освіти, хоча фактично він не завершив його, оскільки був відрахований. Він наголошує, що послідовність здобуття освіти має визначатися не лише фактом зарахування, а фактичним здобуттям (завершенням) попереднього рівня освіти.
24. Окрім цього, підстави касаційного оскарження обґрунтовані покликанням на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для позивача.
25. Міносвіти подало відзив, у якому висловлює незгоду з доводами та вимогами скаржника, а також наголошує на відсутності підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій, які, як вважає відповідач, повністю відповідають закону.
26. Зокрема, зазначає, що алгоритм встановлення послідовності рівнів здобуття освіти, який використовується під час формування довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО, викладений у листі Міносвіти від 03 червня 2024 року № 1/9758, повністю відповідає нормам освітнього законодавства.
27. За доводами відзиву, норми законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту», у їх системному взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», встановлюють таке правове регулювання спірних у цій справі правовідносин, відповідно до якого за результатами та за фактом завершення долучення особи до освітнього процесу у формі навчальних занять, самостійної роботи чи практичної підготовки в будь-якому обсязі (етапу освіти) у такої особи формуються знання, уміння та навички компетентності на відповідному рівні вищої освіти.
28. На думку відповідача, це означає, що особа, яка долучається до таких заходів, вважається такою, що здобула освіту на відповідному рівні вищої освіти незалежно від форми та обсягів її долучення до освітнього процесу.
29. У зв'язку з цим відповідач вважає, що для здобуття освіти на рівні, вищому за раніше здобутий, та для збереження послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», відрахована із закладу освіти особа повинна саме продовжити навчання на основі раніше здобутої сукупності знань, умінь, навичок та інших компетентностей на відповідному рівні вищої (фахової - передвищої) освіти (поновитися на навчанні у визначений законодавством спосіб), а не повторно вступити для здобуття освіти на тому самому рівні.
30. Продовжуючи цю думку, відповідач зауважує, що повторне зарахування особи до закладу вищої освіти того ж рівня, на якому така особа вже здобула певний обсяг знань, означатиме, що особа знову формуватиме ті ж самі (раніше вже сформовані) знання, уміння, навички та загальні компетенції на тому ж самому рівні освіти.
31. Узагальнюючи таку позицію у світлі фактичних обставин цієї справи, Міносвіти стверджує, що у спірних правовідносинах позивач, який був відрахований та повторно зарахований до закладу вищої освіти одного і того ж самого рівня для здобуття освітнього ступеня бакалавра, здобуває освіту в порядку, який не відповідає послідовності здобуття освіти, визначеній у частині другій статті 10 Закону України «Про освіту».
32. При цьому відповідач заперечує доводи позивача про те, що у спірній довідці міститься інформація про порушення Закону України «Про освіту», й зазначає, що таке твердження не відповідає дійсності, оскільки у довідці зазначається інформація про порушення чи непорушення саме послідовності здобуття освіти.
33. З указаних підстав Міносвіти просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
ІІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
34. Згідно з частинами першою - третьою статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
35. Відповідно до статті 3 Закону України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту» (частини перша та друга) кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.
Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.
36. Частиною другою статті 10 вказаного Закону встановлено, що рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
37. За приписами частини другої статті 17 Закону України «Про освіту» вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
38. Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти встановлює Закон України від 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту», згідно з визначенням термінів частини першої статті 1 якого (пункти 5, 19) вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти; результати навчання - знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми (програмні результати навчання) або окремих освітніх компонентів.
39. Частина перша статті 4 цього ж Закону передбачає, що кожен має право на вищу освіту. Громадяни України вільні у виборі закладу вищої освіти, форми здобуття вищої освіти і освітньої програми.
40. Здобувачами вищої освіти у розумінні пункту 1 частин другої статті 61 Закону України «Про вищу освіту» є студент - особа, зарахована до вищого навчального закладу з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра.
41. Рівні та ступені вищої освіти визначає стаття 5 Закону України «Про вищу освіту», частина перша якої встановлює, що підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
42. Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти (частини друга, четверта статті 5 Закону України «Про вищу освіту»).
43. За змістом частин першої, другої статті 6 наведеного Закону атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об'єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).
Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.
44. Норми частин першої, другої, п'ятої та шостої статті 7 Закону України «Про вищу освіту» містять положення про те, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.
Документ про вищу освіту видається закладом вищої освіти лише за акредитованою відповідно до цього Закону освітньою програмою.
45. Пунктом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
46. Пунктом 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначено, що здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період подають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, за формою згідно з додатком 9.
47. За формою довідки про здобувача освіти, наведеної у додатку 9 до вказаного Порядку, у ній зазначається, зокрема, така інформація: на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - ТАК/НІ.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
V.I Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
48. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
49. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
50. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, та доводів касаційної скарги, які зумовили відкриття касаційного провадження у справі, що розглядається, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання ними норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам сторін, Верховний Суд виходить з такого.
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів сторін по суті спору щодо порушення або непорушення позивачем послідовності здобуття освіти й правомірності/неправомірності оскаржених у цій справі дій Міносвіти.
51. Згідно з установленими у справі обставинами станом на момент формування довідки про здобувача освіти від 05 червня 2024 року № 18392 позивач здобував вищу освіту за ступенем бакалавр у вищому навчальному закладі, до якого він був зарахований одразу на третій курс, після його відрахування з третього курсу в іншому навчальному закладі, в якому ОСОБА_1 навчався за тією ж спеціальністю та освітньою програмою (Менеджмент).
52. Позивач вважає, що такі обставини не свідчать про порушення ним визначеної у законі послідовності здобуття освіти, тоді як відповідач такі доводи заперечує.
53. З огляду на такі обставини справи та доводи сторін Верховний Суд зазначає, що нормативне визначення поняття «послідовності поточного здобуття освіти» у законі відсутнє, однак зі змісту норм частини другої статті 10 Закону України «Про освіту» розуміється, зокрема, що перший (бакалаврський) рівень вищої освіти є вищим за раніше здобутий особою рівень повної загальної середньої освіти й така послідовність здобуття освіти відповідає положенням зазначеної статті.
54. При цьому закон передбачає, що особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію, присуджується відповідний ступень вищої освіти, у тому числі бакалавр, та видається документ про вищу освіту, зокрема, диплом бакалавра. З моменту отримання документа про вищу освіту особа вважається такою, що завершила навчання і фактично здобула вищу освіту за відповідним ступенем.
55. У справі, яка розглядається, суди установили, що ОСОБА_1 мав лише атестат про повну загальну середню освіту й станом на дату формування довідки про здобувача освіти від 05 червня 2024 року № 18392 здобував вищу освіту першого (бакалаврського) рівня вищої освіти на денній формі навчання на факультеті гуманітарної та економічної освіти Донбаського державного педагогічного університету за спеціальністю 073 «Менеджмент» - освітня програма Менеджмент.
56. З'ясовані судовим розглядом цієї справи обставини підтверджують, що позивач раніше не отримував жодного документа про вищу освіту, у тому числі за ступенем вищої освіти - бакалавр.
57. За таких обставин справи та наявного у спірних правовідносинах правового регулювання Верховний Суд вважає, що послідовність здобуття позивачем освіти відповідає положенням частини другої статті 10 Закону України «Про освіту», оскільки ОСОБА_1 здобуває перший (бакалаврський) рівень вищої освіти, який є вищим за раніше здобутий ним рівень повної загальної середньої освіти.
58. На такий висновок Суду не впливають обставини справи стосовно того, що позивач раніше вже навчався у вищому навчальному закладі за рівнем вищої освіти «бакалавр» й був з нього відрахований на третьому курсі, оскільки передбаченого законом документа про вищу освіту ОСОБА_1 не отримував, а отже не вважається таким, що здобув вищу освіту ступеня бакалавр й, відповідно, продовжуючи навчатись в іншому вищому навчальному закладі за рівнем освіти бакалавр, здобуває освіту того ж рівня, що раніше вже була здобута.
59. Тобто позивач у цьому конкретному випадку фактично продовжив навчання у іншому вищому навчальному закладі з того ж самого курсу, з якого він був відрахований з попереднього навчального закладу, та за тією ж спеціальністю і освітньою програмою, що спростовує підтримані судами попередніх інстанцій доводи відповідача про те, що в цьому випадку мало місце повторне отримання ОСОБА_1 одних і тих самих освітніх послуг й повторне формування відповідних знань, умінь, навичок та загальних компетентностей на тому самому рівні вищої освіти.
60. Верховний Суд критично оцінює покликання судів попередніх інстанцій та відповідача на лист Міносвіти від 03 червня 2024 року № 1/9758 «Про особливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти», оскільки такий документ не належить до нормативних актів, а отже має лише рекомендаційний характер для суб'єктів, яким він адресований (керівникам закладів професійної (професійнотехнічної), фахової передвищої та вищої освіти, Міністерству оборони України та ДП «Інфоресурс»), й спірних у цій справі правовідносин не врегульовує.
61. У підсумку Верховний Суд висновує, що установлені судовим розглядом цієї справи обставини не вказують на існування як правових, так і фактичних підстав для формування довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти із зазначенням у ній відомостей про те, що поточне здобуття освіти ОСОБА_1 порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
62. Формування та видача позивачу такої довідки порушило його право як учасника освітнього процесу на отримання щодо себе повної і достовірної інформації в галузі освіти.
Оцінка доводів відзиву на касаційну скаргу стосовно неможливості порушення прав позивача Міністерством освіти і науки України
63. Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що Міносвіти не порушувало і не могло порушити права ОСОБА_1 , оскільки не видавало позивачу довідку, стосовно відомостей у якій виник спір у справі, що розглядається, й така довідка була видана закладом освіти, в якому він у той час навчався.
64. Реагуючи на такі аргументи, Верховний Суд звертається до Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, яке затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року № 620, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2018 року за № 1132/32584.
65. Зазначене Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України «Про освіту» з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб. Такі приписи містяться у абзаці першому пункту 1 розділу I вказаного Положення.
66. У абзаці четвертому пункту 2 розділу I цього ж Положення наведений перелік уповноважених суб'єктів, а саме: розпорядник ЄДЕБО, технічний адміністратор ЄДЕБО, державні органи, органи управління у сфері освіти, Державна служба якості освіти України, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, Український центр оцінювання якості освіти, суб'єкти освітньої діяльності, підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління розпорядника ЄДЕБО, інші особи, яким надається доступ до ЄДЕБО або окремих її складових у порядку та обсягах, визначених законодавством.
67. Власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО. Розпорядник ЄДЕБО є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО (пункт 5 розділу I Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти).
68. Згідно зі змістом приписів підпункту 5 пункту 2 розділу ІІ вищезазначеного Положення ЄДЕБО функціонує з метою забезпечення, зокрема, формування, реєстрації та обліку інформації для видачі суб'єктами освітньої діяльності документів у сферах, у тому числі вищої освіти.
69. Уповноважений суб'єкт має доступ до інформації, внесеної або сформованої ним в ЄДЕБО, а також до інформації, доступ до якої передбачений відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО, що передбачено пунктом 12 розділу III Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти.
70. Відповідно до норм, що містяться у підпунктах 1, 3 та 6 пункту 1 розділу IV вказаного вище Положення розпорядник ЄДЕБО як уповноважений суб'єкт виконує, зокрема, такі основні функції: вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО.
71. Суб'єкти ж освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері, зокрема, вищої освіти, відповідно до пункту 8 розділу IV Положення про ЄДЕБО уповноважені: вносити до ЄДЕБО та підтримувати в повному, актуальному та достовірному стані інформацію за переліком, визначеним у відповідних пунктах Положення; підтверджувати зазначену в ЄДЕБО інформацію про себе один раз на рік, якщо інше не визначено розпорядником ЄДЕБО; здійснювати в ЄДЕБО інші дії у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
72. З огляду на вищевказані норми Положення Верховний Суд дійшов висновку, що формування інформації з ЄДЕБО для видання документів у сферах, зокрема, вищої освіти здійснюється автоматизовано з використанням програмного забезпечення, вимоги до якого встановлює Міносвіти як розпорядник зазначеної системи, який також є володільцем вказаної інформації та має повний доступ до неї як уповноважений суб'єкт.
73. При цьому за змістом пункту 2 розділу IV Положення про ЄДЕБО забезпечення функціонування ЄДЕБО здійснюється технічним адміністратором системи в порядку, визначеному Міносвіти як розпорядником ЄДЕБО, у тому числі й стосовно здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення.
74. Суб'єкти ж освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері, зокрема, вищої освіти не мають повноважень на встановлення вимог до програмного забезпечення ЄДЕБО та зміни технічних параметрів й алгоритмів його функціонування.
75. Це означає, що заклад вищої освіти, в якому станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин навчався ОСОБА_1, в силу своїх повноважень в ЄДЕБО, не має технічної можливості для формування та видання позивачу довідки з іншим, аніж у спірних відносинах, змістом відомостей щодо поточного здобуття освіти, порушення або непорушення послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», оскільки такий документ формується автоматично з використанням засобів програмного забезпечення, вимоги до якого визначає Міносвіти.
76. Саме дії щодо формування довідки з ЄДЕБО й оскаржує позивач у справі, що розглядається. Суд враховує, що хоча формування довідки з ЄДЕБО й здійснюється автоматично у цій системі, однак порядок вчинення таких дій визначається безпосередньо Міносвіти шляхом забезпечення функціонування ЄДЕБО і встановлення вимог до апаратного та програмного забезпечення вказаної системи. Тобто формування довідки про здобувача освіти є результатом виконання вказаним Міністерством закріплених за ним у законі повноважень. Це ж Міністерство є володільцем усієї інформації, яка міститься в ЄДЕБО, має повний доступ до неї та не позбавлене технічної можливості і повноважень сформувати довідку про здобувача освіти з дотриманням вимог законодавства.
77. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд висновує, що поданий у цій справі позов підлягав задоволенню, тоді як суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково відмовили у задоволенні позовних вимог та ухвалили судові рішення, які закону не відповідають.
V.IІ Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
78. За правилами частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
79. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій помилково відмовили у задоволені позову й неправильно застосували норми матеріального права, у зв'язку з чим ухвалили судові рішення, які не відповідають закону та підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
V.IІІ Розподіл судових витрат
80. Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
81. Частиною шостою вищевказаної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
82. Суди попередніх інстанцій розподіл судових витрат не здійснювали, оскільки дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
83. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених процесуальним законом підстав для скасування ухвалених у цій справі судових рішень та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову, то у такому випадку Суд змінює розподіл судових витрат, відповідно до якого такі витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України як суб'єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі.
84. Згідно з положеннями частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
85. У матеріалах справи містяться докази сплати позивачем судового збору за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру з однією вимогою, апеляційної та касаційної скарг на рішення суду.
86. Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» встановлений розмір ставок судового збору, а саме: за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
87. Водночас, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
88. Станом на момент звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб був встановлений на рівні 3028 гривень.
89. Матеріали справи засвідчують, що усі процесуальні документи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій подавались позивачем у електронній формі через його електронний кабінет у системі «Електронний суд», у зв'язку з чим, враховуючи зазначене та встановлені законом розміри ставок судового збору, за подання позовної заяви позивачу належало сплатити 968,96 гривень, за подання апеляційної скарги - 1453,44 гривень, а за подання касаційної скарги - 1937,96 гривень, що загалом становить 4 360,32 гривень. Саме в такому розмірі й підлягають розподілу понесені позивачем під час розгляду цієї справи судові витрати.
90. Керуючись статтями 139, 340, 341, 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Державне підприємство «Інфоресурс», про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо формування довідки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти, яка видана ОСОБА_1 , із зазначенням відомостей про послідовність отримання освіти: «Ні, порушує».
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України сформувати нову довідку з Єдиної державної електронної бази з питань освіти ОСОБА_1 із зазначенням відомостей про послідовність отримання освіти: «Так, не порушує».
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (проспект Берестейський, 10, м. Київ, 01135, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 38621185) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 4 360,32 гривень (чотири тисячі триста шістдесят гривень тридцять дві копійки).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: А.Ю. Бучик
С.Г. Стеценко