30 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/531/25 пров. № А/857/24800/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року (головуючий-суддя Махаринець Д.Є., м.Рівне) у справі № 460/531/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, -
15.01.2025 ОСОБА_1 (позивач) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача з 01.02.2023 максимальним розміром; зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивача з 01.03.2023 без обмеження будь-яким максимальним розміром та з урахуванням проведених виплат.
Позов обґрунтовував тим, що отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ. На виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №460/6974/24 відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, виданої Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції 12.06.2024 №5к/вих/4.2/5695. Однак при здійсненні перерахунку пенсії відповідач протиправно застосував обмеження пенсії максимальним розміром та зменшив основний розмір пенсії з 74% до 70% сум грошового забезпечення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром з дня прийняття Рішення Конституційного Суду (№2-р(ІІ)2024 від 20 березня 2024 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без обмеження її максимальним розміром.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначив, що позивач є пенсіонером, якому призначено пенсію відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Звертає увагу суду на те, що на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №460/6974/24 пенсійним органом проведено перерахунок пенсії позивача. Розмір пенсії позивача з 01.02.2023 становить 23 610,00 грн, який було обраховано відповідно до частини 7 стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до якої максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Вважає, що відсутні підстави для виплати пенсії позивачу без обмеження її максимального розміру, оскільки на законодавчому рівні дане питання врегульовано та встановлено максимальний розмір пенсії, що підлягає до виплати. Наголошує на тому, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, ухваленим не на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на наступні підстави.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (Категорія 1), є особою з інвалідністю ІІ групи у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Станом на 01.03.2024 отримує пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Розмір пенсії визначено у розмірі 23610,00 грн (з урахуванням максимального розміру пенсії).
Позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок та виплату пенсії без її обмеження максимальним розміром відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.
Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції апеляційний суд зважає на наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.
3 11.02.1999 року позивачу призначено пенсію за вислугу років, з дотриманням вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, чинній на дату призначення пенсії.
Відповідно відсотковий розмір пенсії обчислений згідно з п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з врахуванням 28 років вислуги, як звільненому у запас, становив 74% відповідних сум грошового забезпечення.
Вказане підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, в тому числі протоколом по пенсійній справі позивача N/A - 034871 від 19.03.2007 та висновком про призначення пенсії за вислугу років згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 09 квітня 1992 року.
3 01.01.2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області перераховано розмір пенсії позивача.
Відсоткова величина розміру пенсії за вислугу з цієї дати встановлена як 74 % відповідних сум грошового забезпечення (на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі № 460/15307/21).
На виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №460/6974/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснило позивачу перерахунок та виплату пенсії з 01.02.2023 у розмірі 70% суми грошового забезпечення.
На звернення позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом від 01.01.2025 № 16-13979/Н-03/8-1700/25 повідомило наступне: «…оскільки в зобов'язальній частині вищезазначеного рішення суду у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо здійснення перерахунку пенсії з 01.02.2023 в розмірі 74% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром, відмовлено, то при перерахунку застосовано норми Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким внесено зміни до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Тобто максимальний розмір пенсії за вислугу з 01.02.2023 встановлено як 70 % відповідних сум грошового забезпечення. Відповідно розмір Вашої пенсії з 01.11.2024 року склав 23 610,00 грн. Разом з тим, звертаємо Вашу увагу на те, що Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Судові рішення виконуються органами Пенсійного фонду України в межах покладених зобов'язань. Відповідно у Головного управління відсутні підстави для врахування 74% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром, при подальших перерахунках пенсії.».
Позивач, вважаючи такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо здійснення перерахунку пенсії у розмірі 70% суми грошового забезпечення та обмеження максимальним розміром суми отримуваної пенсії протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
Отже, надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає таке.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначає Закон № 2262-ХІІ.
Відповідно до статті 13 Закону №2262-XII (у редакції Закону №1166-VII) максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Вирішуючи питання про застосування Закону №2262-ХІІ до спірних правовідносин суд враховує, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дії нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовуються той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ (в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивачу) передбачено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 85 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 95 процентів, до категорій 2 і 3, - 90 процентів.
Оскільки розмір призначеної позивачу пенсії не перевищує 85%, то підстав для застосування частини 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ у відповідача не було.
Отже, при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Внесені Законом №1166-VII зміни до частини 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% грошового забезпечення стосуються порядку призначення пенсії у разі реалізації права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.
У постанові від 03.04.2018 по справі №175/1665/17 (2-а175/41/17) Верховний Суд зазначив, що при розрахунку розміру підвищення до пенсії максимальний її розмір має обраховуватися із вказаного у довідці грошового утримання, але виходячи із розміру пенсії у відсотках, право на які особа набула на момент виходу на пенсію і розмір яких не може бути зменшено наступними змінами в законодавстві.
З огляду на встановлені судом обставини, апеляціний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо зменшення позивачу відсоткового значення розміру пенсії з 74% до 70% сум грошового забезпечення при перерахунку пенсії.
У пункті 50 рішення по справі "Щокін проти України" Європейський суд з прав людини вказує, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом".
Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо перерахунку пенсії позивача у розмірі 70% грошового забезпечення є протиправними.
Водночас, щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивача з 01.03.2023 з відсотковим значенням розміру 74% сум грошового забезпечення, колегія суддів враховує таке.
Суд наголошує на тому, що право громадян на отримання пенсії в належному розмірі не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Водночас поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
Колегія суддів зазначає, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 дійшов висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС, у спорах цієї категорії:
- для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;
- пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Зазначений правовий висновок неодноразово знаходив своє застосування у справах, що стосувалися визначення моменту виникнення у особи права на перерахунок пенсії та початку нарахування відповідних виплат, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01 липня 2025 року у справі №420/23756/24.
З огляду на це, колегія суддів враховує правову позицію, сформульовану Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, щодо тлумачення положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, що стосуються, зокрема, перерахунку пенсій.
Колегія суддів зазначає, що з цим позовом до суду позивач звернувся - 15 січня 2025 року, тому його права щодо виплати пенсії з урахуванням 74% грошового забезпечення можуть бути захищені судом з 15 липня 2024 року - тобто в межах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, а не з 01 березня 2023 року.
Що ж стосується позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром, то колегія суддів враховує таке.
Відповідно до пункту 8 розділу II Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI викладено частину 5 статті 43 Закону №2262-ХІІ в наступній редакції: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII частину 5 статті 43 Закону №2262-ХІІ доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".
У подальшому відповідно до підпункту 3 пункту 1 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей" від 12.04.2016 №1080-VIII статтю 43 Закону № 2262 після частини третьої доповнено двома новими частинами, у зв'язку з чим частина п'ята цієї статті стала частиною сьомою без змін у змісті.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 р. №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини рішення №7-рп/2016 положення частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 20.12.2016.
Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону №2262-XII слова і цифри "у період з 01.01.2016 по 31.12.2016" замінено словами і цифрами "по 31.12.2017".
Таким чином, після 2017 року стаття 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не передбачала обмеження пенсії максимальним розміром.
Отже, зміни, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.10.2020 по справі №522/16881/17, від 09.02.2021 по справі №1640/2500/18 та від 17.05.2021 по справі № 343/870/17.
Крім цього, обмеження максимального розміру пенсії були введені в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08.07.2011 (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте застосування положень статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" фактично суперечить висновкам, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, згідно з якими обмеження пенсії максимальним розміром особам, які отримують пенсію за Законом №2262, не відповідає статті 17 Конституції України.
Вказаним рішенням Конституційного Суду України осіб, яким пенсія виплачується відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", виключено з категорії пенсіонерів, до яких можуть застосовуватися обмеження максимального розміру пенсії, запроваджені Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 640/2500/18, від 10.09.2021 у справі № 300/633/19, від 24.09.2021 у справі № 370/2610/17, від 27.01.2022 по справі №240/7087/20.
Таким чином, враховуючи вказане вище, колегія суддів зазначає про те, що відповідач протиправно обмежив пенсію позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з 01.11.2024, а тому зобов'язаний здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат. При цьому, в матеріалах справи не міститься інших доказів, зокрема протоколів перерахунку, на підставі яких можна було б дійти висновку про інший період часу, аніж 01.11.2024 (як це визнано відповідачем у його листі-відповіді від 01.01.2025 № 16-13979/Н-03/8-1700/25), з якого відповідач протиправно обмежив пенсію позивача максимальним розміром.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам даної справи та є помилковими, рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування рішення або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року у справі № 460/531/25 скасувати та ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 під час її перерахунку з 74% до 70% сум грошового забезпечення та з обмеженням її максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 15 липня 2024 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 , виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 74% сум грошового забезпечення, а з 01 листопада 2024 року - виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 74% сум грошового забезпечення та без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 під час її перерахунку з 74% до 70% сум грошового забезпечення за період з 01 березня 2023 року по 14 липня 2024 року залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар