30 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/18667/24 пров. № А/857/24778/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року (головуючий суддя Ланкевич А.З., м.Львів) у справі №380/18667/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
04.09.2024 позивачка ( ОСОБА_1 ) звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила: визнати протиправною відмову відповідача №16604-17422/Р-52/8-1300/24 від 01.07.2024 року про відмову зарахування періодів роботи позивачки з 01.08.1991 року по 02.01.1995 року на посаді лікаря-нарколога Дрогобицької центральної міської поліклініки, а також з 05.08.1996 року по сьогоднішній день у подвійному розмірі; зобов'язати відповідача зарахувати позивачці стаж роботи у подвійному розмірі за періоди з 01.08.1991 року по 02.01.1995 року на посаді лікаря-нарколога Дрогобицької центральної міської поліклініки, а також з 05.08.1996 року по сьогоднішній день здійснити перерахунок пенсії з моменту призначення (з дати звернення до Пенсійного Фонду 20.03.2024 року) та провести відповідні виплати.
Позов обґрунтовує тим, що позивачка з 29.12.2023 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-IV). Зазначила, що 20.03.2024 року звернулася до відповідача із заявою, в якій просила зарахувати в пільговому обчисленні періоди роботи в медичних установах на посаді лікаря-нарколога, а саме - з 01.08.1991 року по 02.01.1995 року (лікар-нарколог Дрогобицької центральної міської поліклініки) та з 05.08.1996 року по 20.03.2024 року (дільничний лікар-психіатр нарколог Дрогобицької центральної міської поліклініки), у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (Закон №1788-XII). Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №133850016153 від 27.03.2024 року відмовлено позивачці у задоволенні її заяви, мотивуючи тим, що ст.60 Закону №1788-XII не передбачено зарахування стажу роботи у подвійному розмірі в наркологічному кабінеті міської поліклініки.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №133850016153 від 27.03.2024 року про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 20.03.2024 року, зарахувавши періоди роботи у Дрогобицькій центральній міській поліклініці (реорганізованій шляхом перетворення у КНП «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради) з 01.08.1991 року по 02.01.1995 року та з 05.08.1996 року по 20.03.2024 року в подвійному розмірі, згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII, виплату здійснити з урахуванням фактично сплачених сум.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач (Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області) подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Наголошує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснювало свої повноваження в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України, а отже своїми діями не порушило права та законні інтереси позивача. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
15.08.2025 позивачкою до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, зазначає, що пенсійний орган аргументує відмову у перерахунку пенсії тим, що ст. 60 Закону №1788-XII не передбачає зарахування стажу роботи у подвійному розмірі в наркологічному кабінеті міської поліклініки. Наголошує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області ігнорує Закон України «Про психіатричну допомогу» №1489-III від 22.02.2000 р., де розділом 1 статтею 1 чітко визначено, що являється психіатричним закладом: «…заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров'я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги;…». Вважає, що суд першої інстанції правильно встановив всі обставини справи, дослідив всі наявні докази, дотримався вимог матеріального та процесуального права, а тому рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі №380/18667/24 є законним та обґрунтованим. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 , з 29.12.2023 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1988 року позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період:
- з 01.08.1991 року по 02.01.1995 року - працювала на посаді лікаря-нарколога у Дрогобицькій центральній міській поліклініці;
- з 05.08.1996 року по дату звернення до відповідача - працювала на посаді дільничного лікаря психіатра-нарколога Дрогобицької центральної міської поліклініки.
Крім того, у трудовій книжці позивача містяться такі записи:
- 06.04.1998 року - згідно номенклатури лікарських спеціальностей посада дільничного лікаря психіатра-нарколога перейменована на посаду лікар-нарколог дільничний (наказ №37 від 06.04.1998 року);
- 26.02.2001 року - Дрогобицька центральна міська поліклініка перереєстрована на Дрогобицьку міську поліклініку на підставі рішення виконавчого органу Дрогобицької міської ради № 70 від 26.02.2001 року.
- 03.01.2017 року - Дрогобицька міська поліклініка реорганізована шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради на підставі рішення сесії Дрогобицької міської ради №329 від 18.08.2016 року.
20.03.2024 року позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою, в якій просила зарахувати до стажу її роботи в пільговому обчисленні періоди роботи в медичних установах на посаді лікаря-нарколога з 01.08.1991 року по 02.01.1995 року (лікар-нарколог Дрогобицької центральної міської поліклініки) та з 05.08.1996 року по 20.03.2024 року (дільничний лікар-психіатр нарколог Дрогобицької центральної міської поліклініки) у подвійному розмірі згідно зі ст.60 Закону №1788-XII.
За принципом екстериторіальності її заява та додані документи розглядались та, відповідно, рішення приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
За результатами розгляду заяви та наданих позивачкою документів відповідач прийняв рішення №133850016153 від 27.03.2024 року про відмову у перерахунку пенсії, мотивоване тим, що ст.60 Закону №1788-XII не передбачено зарахування стажу роботи у подвійному розмірі в наркологічному кабінеті міської поліклініки.
Не погодившись із діями відповідача щодо відмови у зарахуванні в пільговому обчисленні спірних періодів роботи у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону №1788-XII, позивачка звернулася до суду першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. За визначенням, наведеним у ч.3 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України №1058-IV набрав чинності 01.01.2004 року. До цієї дати пенсійні відносини врегульовувалися Законом №1788-ХІІ.
Відповідно до ст.60 Закону України №1788-ХІІ, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що вказане пільгове обчислення стажу роботи у відповідних медичних закладах є діючим і на теперішній час. Більше того, положеннями ст.24 Закону України №1058-IV, на які посилається відповідач, дію ст.60 Закону №1788-ХІІ не зупинено та не скасовано.
До того ж, відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України №1058-IV та Законом України №1788-ХІІ, вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон України №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон України №1058-IV.
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України №1788-ХІІ, то він мав би виключити з останнього усі інші положення, чого, в свою чергу, зроблено не було.
Відтак, безпідставними є твердження апелянта про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Закону №1788-XII (в цій частині).
Статтею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що психіатричний заклад - це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення, тощо всіх форм власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги. Психіатрична допомога - це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.
Згідно спільного листа Міністерства праці і соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України та Пенсійного фонду України від 29.12.2005 року №625/0/15-05/039; №10.01.09/2606; №16918/02-20, заклади охорони здоров'я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом спірного періоду позивачка працювала лікарем-наркологом у міській поліклініці.
Згідно із посадовою інструкцією лікаря-нарколога дільничного наркологічного відділення вищої кваліфікаційної категорії ОСОБА_1 , затвердженої 01.06.2021 року головним лікарем КНП «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради, на посаду лікаря-нарколога дільничного призначається спеціаліст з вищою медичною освітою, який пройшов навчання в інтернатурі за спеціальністю психіатр та спеціалізацію на курсах по наркології і має юридичне право надавати первинну медичну допомогу населенню на закріпленій територіальній ділянці. Дільничний лікар-нарколог безпосередньо підпорядковується заступнику головного лікаря по поліклінічній роботі та головному лікарю поліклініки. Для виконання своїх обов'язків дільничний лікар-нарколог зобов'язаний забезпечити, зокрема: надання спеціалізованої медичної допомоги хворим алкоголізмом та наркоманією, надання медичної спеціалізованої допомоги в сфері своєї діяльності, а також надання допомоги при невідкладних станах; лікар нарколог є організатором наркологічної допомоги, проводить всі лікувальні, профілактичні і соціальні заходи на своїй дільниці; виявляє осіб, які страждають наркоманією і алкоголізмом, при наявності показів бере їх на облік; лікар займається діагностикою та лікуванням, надає профілактичну допомогу хворим та їх рідним.
Отже, оскільки позивачка у період з 01.08.1991 року по 02.01.1995 року та з 05.08.1996 року по 20.03.2024 року працювала лікарем-наркологом (лікарем-наркологом дільничним) Дрогобицької центральної міської поліклініки (реорганізованої шляхом перетворення у КНП «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради), що підтверджується записами в трудовій книжці позивачки, витягом із наказу КНП «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради від 21.02.1989 року №31, а також довідками від 12.02.2024 року №212, від 29.02.2024 року №315 та від 26.06.2024 року №1382 про роботу у психіатричному закладі охорони здоров'я, діяльність якого пов'язана з наданням психіатричної допомоги, тому відповідно до ст.60 Закону №1788-ХІІ має право на зарахування цих періодів роботи до стажу роботи у подвійному розмірі.
Водночас, апелянтом не доведено тієї обставини, що позивачка перебуваючи на посаді лікаря-нарколога (лікаря-нарколога дільничного) Дрогобицької центральної міської поліклініки не виконувала обов'язки з надання спеціалізованої допомоги в даному закладі (кабінеті) чи вищевказаний заклад не є тим закладом, одним із сфери діяльності якого є надання психіатричної допомоги.
Окрім цього, колегія суддів враховує, що згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії відповідно до ст.60 Закону №1788-XII.
Відтак, дії зобов'язального характеру щодо перерахунку позивачці вказаного виду пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про перерахунок ОСОБА_1 пенсії за її заявою від 20.03.2024 року, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Х області.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 08.02.2024 року у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 року у справі №240/16372/23, який в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення цього спору.
Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 20.03.2024 року, зарахувавши періоди роботи у Дрогобицькій центральній міській поліклініці (реорганізованій шляхом перетворення у КНП «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради) з 01.08.1991 року по 02.01.1995 року та з 05.08.1996 року по 20.03.2024 року в подвійному розмірі, згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII, виплату здійснити з урахуванням фактично сплачених сум.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі № 380/18667/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар