30 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1296/25 пров. № А/857/25111/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року (головуючий суддя Ланкевич А.З., м.Львів) у справі №380/1296/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
23.01.2025 позивачка ( ОСОБА_1 ) звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (відповідач), в якому просила: визнати протиправною відмову відповідача у проведенні перерахунку пенсії за віком позивачці з зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 10.07.1979 року по 28.07.1982 року та з 17.08.1982 року по 22.08.1983 року; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії за віком позивачці з зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 10.07.1979 року по 28.07.1982 року та з 17.08.1982 року по 22.08.1983 року.
Позов обґрунтовує тим, позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-IV). Зазначила, що 11.12.2024 року звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, однак у відповідь отримала лист-відмову від 24.12.2024 року. Позивачка з такою відмовою пенсійного органу не погоджується та вказала, що в її трудовій книжці є записи про час та умови праці, які підтверджують роботу і є достатніми для зарахування спірних періодів роботи у стаж для перерахунку пенсії.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 10.07.1979 року по 28.07.1982 року та з 17.08.1982 року по 22.08.1983 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 11.12.2024 року, із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 10.07.1979 року по 28.07.1982 року та з 17.08.1982 року по 22.08.1983 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , виплату здійснити з урахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що період роботи позивачки з 10.07.1979 року по 28.07.1982 року та з 17.08.1982 року по 22.08.1983 року належно не підтверджені, оскільки записи трудової книжки містять виправлення в наказах про прийняття на роботу та звільнення з роботи, невідповідність в датах про прийняття (звільнення) з датами видачі наказів та відсутня назва підприємства при прийнятті. За таких обставин вважає, що дії відповідача є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції та законах України, а розмір пенсійної виплати позивачки розрахований відповідно до вимог чинного законодавства. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 з 20.11.2024 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV.
11.12.2024 року звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, у зв'язку із тим, що до її страхового стажу враховані не усі періоди трудової діяльності.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 24.12.2024 року №27906-30251/Х-52/8-1300/24 повідомлено позивачці, що загальний (страховий) стаж роботи, який враховано для обчислення розміру пенсії, становить 31 рік 01 місяць 12 днів, врахований по 30.09.2024 року. Коефіцієнт страхового стажу - 0,31083. До трудового стажу не зарахований період роботи згідно трудової книжки від 10.07.1979 року серії НОМЕР_2 , а саме: з 10.07.1979 року по 28.07.1982 року - виправлення в наказах про прийняття та звільнення з роботи, невідповідність в датах про прийняття (звільнення) з датами видачі наказів; з 17.08.1982 року по 22.08.1983 року - виправлення в наказі про прийняття на роботу та не засвідчено в установленому порядку та відсутність назви підприємства при прийнятті. Середньомісячний заробіток обчислений за весь період страхового стажу з 01.07.2000 року по 30.09.2024 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, який визначено з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих у галузях економіки України, з якого сплачені страхові внески за (2021-2023 роки) 13559,41 грн, що становить 7202,35 грн (13559,41 грн*0,53117 - індивідуальний коефіцієнт заробітної плати). Розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 з 20.11.2024 РОКУ складає 2980,00 грн. Додатково проінформовано, що для зарахування вищезазначених періодів необхідно надати уточнюючі довідки, видані на підставі первинних документів.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивачка звернулася до суду першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» ( Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію вказаної норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок №637 (Порядок №637).
У пунктах 1 та 2 Порядку №637 також зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Колегія суддів зазначає, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка. При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Як вбачається з матеріалів справи, до трудового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 10.07.1979 року серії НОМЕР_2 , а саме: з 10.07.1979 року по 28.07.1982 року - виправлення в наказах про прийняття та звільнення з роботи, невідповідність в датах про прийняття (звільнення) з датами видачі наказів; з 17.08.1982 року по 22.08.1983 року - виправлення в наказі про прийняття на роботу та не засвідчено в установленому порядку та відсутність назви підприємства при прийнятті.
Так, на момент заповнення та внесення перших записів у трудову книжку позивачки серії НОМЕР_2 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Госкомтруда СРСР від 20.06.1974 року №162 (Інструкція №162), а з 29.07.1993 року - Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 року №58 (Інструкція №58).
Згідно абз.1 п.1.1 Інструкції №162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Відповідно до абзаців 2, 3 п.2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58.
Щодо доводів апелянта про те, що записи вчинено з порушенням Інструкції №58, то суд апеляційної інстанції зазначає, що такі обставини не є достатньою підставою для висновку про не зарахування спірних періодів роботи позивачки до страхового стажу, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
За загальним правилом, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення/перерахунку пенсії за віком.
Окрім цього, згідно з ч.3 ст.44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Проте, апелянтом не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації, зазначеної у трудовій книжці позивачки, як і не доведено правомірність дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи, а також того, що позивачка у спірні періоди не працювала, такі періоди не накладаються тощо.
Відтак, за наявності трудової книжки позивачки та відповідних записів у ній, пенсійний орган безпідставно відмовив у зарахуванні спірних періодів роботи ОСОБА_1 до страхового стажу.
Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 11.12.2024 року, із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 10.07.1979 року по 28.07.1982 року та з 17.08.1982 року по 22.08.1983 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , виплату здійснити з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі № 380/1296/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар