Справа №:755/12296/24
Провадження №: 2/755/7015/24
"13" листопада 2024 р. місто Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
Головуючого судді - САВЛУК Т.В.,
секретарі Лазоренко Н.В.,
сторони цивільного процесу:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - адвокат Бекіров С.Н.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недостовірною та такою, що принижує честь і гідність інформацію поширену стосовно фізичної особи, відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогами:
«Постановити судове рішення, яким визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 (Позивача), інформацію поширену відповідачем в листі адресованому директору ТОВ «АК «Дівайс-Груп» ОСОБА_3 ;
Стягнути з відповідача на користь позивача 50 000,00 гривень моральної шкоди».
31 липня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва (головуючий суддя Савлук Т.В.) постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недостовірною та такою, що принижує честь і гідність інформацію поширену стосовно фізичної особи, відшкодування моральної шкоди, та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження до підготовчого судового засідання.
За змістом положень ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
06 вересня 2024 року відповідач ОСОБА_2 подав до Дарницького районного суду міста Києва відзив на позов у справі №755/12296), який передано до Дніпровського районного суду міста Києва, для приєднання до справи 10 вересня 2024 року (вх.№49403), за змістом відзиву відповідач висловив свою позицію щодо підстав для відмови у задоволенні позову, долучивши до відзиву докази на спростування наведених у позові обставин та доведення їх належними доказами.
03 вересня 2024 року (вх.№47921) позивач ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив, у відповіді позивачем наведені контраргументи стосовно позиції відповідача, яка висловлена у відзиві на позов, та спростування доказів долучених до відзиву.
16 жовтня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено про закінчення підготовчого провадження у цивільній справі та призначено до судового розгляду по суті.
13 листопада 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено про відмову у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку для вчинення окремої процесуальної дії - приєднання письмових доказів.
Клопотання позивача ОСОБА_1 про приєднання письмових доказів, подане до суду 11 листопада 2024 року, зареєстроване за вх. №61937 - залишено без розгляду.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, та на підставі наявних у справі доказів, додатково пояснила, що 28 травня 2024 року їй стало відомо про поширення щодо неї недостовірної інформації шляхом направлення листа відповідачем ОСОБА_2 на ім?я ОСОБА_3 як директору Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія «Дівайс-Груп» та Державної установи «Орган суспільного нагляду за аудиторською діяльністю», в якому була наведена недостовірна інформація про неї, як аудитора, заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія «Дівайс-Груп», керуючого партнера та фізичної особи-підприємця щодо: підроблення нею фінансових документів; приховування порушень податкового законодавства її клієнтів; отримання від представників клієнтів значних сум «відкатів» за надання певного замовлення з аудиту; фальсифікація певних документів; її цілей шахрайським способом заволодіти чиїмось майном. Зазначена інформація є негативною і має ознаки наклепу, принижує соціальну оцінку її професійної діяльності. Крім того, наголосила на тому, що на даний момент в судовому порядку вона ділить з відповідачем майно подружжя. Інформація, яка була розповсюджена відповідачем не відповідає дійсності, тобто є недостовірною, порушує немайнові права позивача, і як наслідок, підлягає спростуванню.
Представник відповідача - адвокат Бекіров С.Н. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що у провадженнях Дніпровського районного суду міста Києва та Дарницького районного суду міста Києва знаходиться справи про поділ майна подружжя між сторонами. Заперечуючи факт придбання спірного майна за рахунок коштів подружжя, позивачем надано суду документи на підтвердження того, що переважна більшість цього майна була придбана позивачем за рахунок запозичених готівкових коштів. З огляду на це, відповідачем було направлено листа на ім'я директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія «Дівайс-Груп» про надання інформації щодо складення (виготовлення) ОСОБА_1 будь-яких документів щодо запозичення нею коштів для придбання об'єктів нерухомого майна і надання його в оренду протягом 2009-2020 років. На його звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія «Дівайс-Груп» відповідач ОСОБА_2 не отримав відповіді. Отже, позивачем не доведено факту поширенням такої недостовірної інформації.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить наступного.
У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Разом із цим, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно із ст. 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній стороні.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Під поняттям честі слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності поведінки до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки.
Під поняттям гідності слід розуміти чинник моральної свідомості, який, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього.
У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Згідно з усталеної судової практики не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 направив за місцем роботи позивачки ОСОБА_1 заяву від 27 травня 2024 року. У цій заяві відповідач просив надати йому інформацію про складення (виготовлення) ОСОБА_1 будь-яких документів щодо запозичення останньою коштів для придбання об'єктів нерухомого майна і надання його в оренду протягом 2009-2020 років.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
В пункті 18 зазначеної Постанови вказано, що обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте, позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права
При цьому, Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції України).
Відповідно до вимог ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
В пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року вказано, що суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції а не поширення недостовірної інформації.
З вищенаведеного висновується, що сама по собі обставина звернення особи (осіб) до компетентних органів не є поширенням недостовірної інформації щодо особи, відносно правомірності дій якої це звернення й направлено, а є фактично реалізацією соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів особи, яка звернулася.
Отже, сам по собі факт звернення відповідача до директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія «Дівайс-Груп» щодо надання інформації, не є поширенням недостовірної інформації щодо особи, відносно правомірності дій якої це звернення й направлено, а є реалізацію відповідачем конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України.
За таких обставин, оскільки відповідач не вчиняв дій щодо поширення недостовірної інформації, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання недостовірною та такою, що принижує честь і гідність інформацію поширену стосовно фізичної особи.
Щодо відшкодування моральної шкоди
Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
У відповідності до статті 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди має похідний характер, оскільки її задоволення залежить від встановлених обставин за іншими вимогами, які відхилені, отже, суд доходить висновку, що відсутні підстави для компенсації моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недостовірною та такою, що принижує честь і гідність інформацію поширену стосовно фізичної особи, відшкодування моральної шкоди є не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України суд не вирішує питання розподілу судових витрат, враховуючи, що в межах даного спору судом ухвалено рішення про залишення позову без задоволення.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недостовірною та такою, що принижує честь і гідність інформацію поширену стосовно фізичної особи, відшкодування моральної шкоди, - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.