30 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/1350/25 пров. № А/857/26413/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року (головуючий суддя Валюх В.М., м.Луцьк) у справі №140/1350/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
10.02.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо відмови у призначенні пенсії та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ за № 033050010877 від 24.09.2024; зобов'язати відповідача призначити пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (Закон № 213-VIII), з дня звернення до органів ПФУ (17.09.2024).
Позов обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.09.2024 звернулася до територіального управління ПФУ за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (Закон № 1788-ХІІ), та вказану заяву за принципом екстериторіальності було скеровано до ГУ ПФУ в Запорізькій області. Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 24.09.2024 № 033050010877 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу. Позивач з такими діями та рішенням відповідача не погоджується з огляду на те, що має достатній для призначення пенсії спеціальний стаж, відповідач безпідставно не зарахував до спеціального стажу періоди роботи після 11.10.2017.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії від 24.09.2024 № 033050010877. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 11.10.2017 по 29.12.2017 на посаді вихователя дитячих ясел-садка № 3, з 29.03.2018 по 04.10.2018 на посаді вихователя ДНЗ № 3, з 03.12.2018 по 30.08.2024 на посадах вихователя-методиста, вихователя в ЗДО № 3 «Теремок», та призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, з 17.09.2024.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років прийняте правомірно, у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу (страховий стаж особи становить 36 років 06 місяців 16 днів, стаж станом на 11.10.2017 - 23 роки 09 днів, при необхідному станом на 11.10.2017 - 26 років 06 місяців). Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
17.09.2024 позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, та вказану заяву про призначення пенсії за принципом екстериторіальності було скеровано до ГУ ПФУ в Запорізькій області.
24.09.2024 ГУ ПФУ в Запорізькій області прийняло рішення № 033050010877 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років в зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.
З рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області № 033050010877 від 24.09.2024 убачається, що згідно із поданими документами страховий стаж позивача становить 36 років 06 місяців 16 днів, спеціальний стаж особи станом на 11.10.2017 становить 23 роки 09 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи.
Листом від 26.09.2024 № 0300-0209-8/57075 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило позивача про прийняте рішення.
Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (Закон № 1058-IV) (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017) особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, в редакції Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Закон № 911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років та після цієї дати: зокрема, з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців.
Проте, 04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.
Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом №911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Оглядаючи копію трудової книжки серії НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає, що в період з 31.08.1999 по 29.12.2017 позивачка працювала на посаді вихователя дитячих ясел-садка №3 (записи № № 15-20), з 29.03.2018 по 04.10.2018 на посаді вихователя ДНЗ № 3 (записи № № 21-23), з 03.12.2018 по 30.08.2024 на посадах вихователя-методиста, вихователя в ЗДО №3 «Теремок» (записи № № 24-26).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що трудова книжка позивача містить чіткі записи про періоди працевлаштування позивача, з відповідними відтисками печаток установ, в яких працювала позивач; доказів визнання недостовірними записів у трудових книжках щодо цих періодів роботи відповідач суду не надав.
Згідно із Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (Перелік № 909), до переліку посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у дошкільних навчальних закладах, на таких посадах директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи
Приписами частини другої статті 53 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII (Закон № 1556-VII) визначено, що педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах провадять навчальну, методичну та організаційну діяльність.
У Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963, посада вихователя відноситься до посад педагогічних працівників.
Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі № 240/24/21 вказав, що обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Апеляційний суд зазначає, що пенсійний орган при вирішенні питання щодо наявності у позивача права на пенсію за вислугу років не врахував норми пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, а відтак періоди роботи позивача з 11.10.2017 по 29.12.2017 на посаді вихователя дитячих ясел-садка № 3, з 29.03.2018 по 04.10.2018 на посаді вихователя ДНЗ № 3, з 03.12.2018 по 30.08.2024 на посадах вихователя-методиста, вихователя в ЗДО №3 «Теремок» згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 мають бути зараховані до спеціального стажу.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 24.09.2024 №033050010877 позивачу протиправно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років з мотивів відсутності необхідного спеціального стажу та не зарахування до спеціального стажу періодів роботи після 11.10.2017.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (зі змінами; Порядок № 22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Тобто, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії рішенням від 24.09.2024 №033050010877, яке було прийняте ГУ ПФУ в Запорізькій області відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1, за принципом екстериторіальності.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування зазначеного рішення та зобов'язання ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати до спеціального стажу позивача періоди роботи з 11.10.2017 по 29.12.2017 на посаді вихователя дитячих ясел-садка № 3, з 29.03.2018 по 04.10.2018 на посаді вихователя ДНЗ № 3, з 03.12.2018 по 30.08.2024 на посадах вихователя-методиста, вихователя в ЗДО №3 «Теремок» та призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ з 17.09.2024.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі № 140/1350/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар