Справа №:755/20025/25
Провадження №: 4-с/755/157/25
"29" жовтня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Бовкун М.В.
за участі:
представника скаржника - адвоката Танащук М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду у приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Танащука М.В., звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із скаргою на дії Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа - ОСОБА_2 , в якій просить: зняти з майна ОСОБА_1 арешт, накладений постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30 серпня 2017 року про арешт майна боржника в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, та зобов'язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Київ) виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
На обґрунтування поданої скарги заявник зазначає, що під час вчинення реєстраційних дій з транспортним засобом у сервісному центрі МВС України скаржник отримав інформацію про те, що він внесений до реєстру боржників. Вказане є перешкодою для укладення договору купівлі-продажу належного йому транспортного засобу. З відомостей Єдиного реєстру боржників вбачається, що
ОСОБА_1 внесений до вказаного реєстру в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1. Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомлено, що на виконанні у відділу перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва від 23 вересня 2011 року по справі № 2-86/2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 481 220,00 грн. Постанову про відкриття виконавчого провадження винесено державним виконавцем 05 травня 2017 року. В межах виконавчого провадження 03 серпня
2017 року також винесено постанову про арешт майна боржника. 18 грудня 2017 року державним виконавцем, керуючись пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними). У знятті арешту з майна органом виконавчої служби відмовлено. Водночас, наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника та його перебування в Єдиному реєстрі боржників, за відсутності відкритого виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача на дату звернення зі скаргою до суду є невиправданим втручанням у право скаржника на мирне володіння своїм майном. На даний час потреби в арешті невизначеного майна, яке належить ОСОБА_1 та перебуванні відомостей про боржника в Єдиному реєстрі боржників немає. На дату звернення до суду зі скаргою, виконавчі провадження по відношенню до ОСОБА_1 у відділі ДВС не перебувають, що вказує на незаконність перебування майна під арештом та відомостей в Єдиному реєстрі боржників, унеможливлює звільнення майна з-під арешту та виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників у позасудовому порядку. Крім того, вказане є втручанням держави у право позивача на мирне володіння майном. Таке втручання є невиправданим, оскільки воно вже не спрямоване на виконання судового рішення.
З огляду на викладене вимоги скарги просив задовольнити, зняти арешт з майна та зобов'язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями скаргу передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року відкрито провадження за скаргою, призначено судове засідання з розгляду даної скарги на 29 жовтня 2025 року
11 год. 45 хв.
27 жовтня 2025 року (вхід. від 28 жовтня 2025 року № 64929) до суду від представника заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвоката Зозулі В.М., надійшли письмові пояснення по справі, проти задоволення скарги заперечує.
В провадженні Дніпровського відділу державної виконавчої служби у міста Києві ЦМУМЮ
(м. Київ) перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа
№ 2-86/2011 від 23 вересня 2011 року про стягнення з боржника на користь стягувача грошових коштів у розмірі 481 220,00 грн. Державний виконавець 18 грудня 2017 року виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме - у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).
У цьому випадку виконавчий документ був повернутий стягувачу не за його заявою, а через відсутність у боржника майна, на яке можливо було звернути стягнення, у державного виконавця був відсутній обов'язок скасовувати накладений арешт. Державний виконавець діяв у межах та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а, отже, відсутні правові підстави для задоволення скарги у цій справі.
Крім того, стягувач наголошує, що у нього наявні майнові претензії до боржника, оскільки рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача грошових коштів на даний час не виконане, а сам боржник ухиляється від його виконання. В рамках вказаного вище виконавчого провадження боржник не здійснював сплату боргу, а в подальшому виїхав за кордон, що також унеможливило виконання рішення суду у примусовому порядку та стало однією із причин повернення виконавчого документу без виконання. Скасування арешту, що був накладений на майно боржника легалізує його ухилення від виконання рішення суду та порушить принцип обов'язковості судового рішення. Крім того, скасування арешту та виключення боржника з Єдиного реєстру боржників матиме наслідком те, що боржник зможе вільно відчужувати своє майно без подальшого погашення заборгованості перед стягувачем, що буде порушенням його прав та законних інтересів.
З огляду на викладене у задоволенні скарги просив відмовити.
29 жовтня 2025 року у судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_1 - адвокат Танащук М.В., вимоги скарги підтримав, просив скасувати арешт майна боржника та виключити з Єдиного реєстру боржників відомості про ОСОБА_1 . Надав пояснення, аналогічні до викладених у скарзі.
Заінтересована особа - Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), свого представника у судове засідання не направили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялась належним чином, про причини неявки не повідомила. Правом на подання пояснень по справі не скористалися.
Заінтересована особа - ОСОБА_2 , у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив.
Дослідивши матеріали скарги, вислухавши пояснення представника скаржника, оцінивши надані докази, суд приходить до таких висновків.
Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.
Скарга подана до суду з дотриманням встановлених статтею 449 ЦПК України строків.
З матеріалів скарги встановлено, що на примусовому виконанні у Дніпровському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Київ) перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва від 23 вересня 2011 року по справі № 2-86/2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 481 220,00 грн.
До матеріалів справи долучено інформацію про виконавче провадження № НОМЕР_1 в АСВП за ідентифікатором доступу 6Д1ДЕ9Б3БАЕ3. З документів виконавчого провадження встановлено таке.
18 травня 2017 року державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бондарчук Ю.М., керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва від 23 вересня 2011 року по справі № 2-86/2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 481 220,00 грн.
14 серпня 2017 року державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бондарчук Ю.М. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з метою повного та фактичного виконання рішення суду, керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника ОСОБА_1 .
В документах виконавчого провадження № НОМЕР_1 в АСВП міститься супровідний лист від
14 серпня 2017 року про направлення на підставі статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» для виконання та до відома постанову від 14 серпня 2017 року до Регіонального сервісного центру МВС України у місті Києві.
Також міститься запит державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бондарчук Ю.М. до Регіонального сервісного центру МВС України у місті Києві з вимогою терміново надати вичерпну інформацію про наявність будь-якого майна, що зареєстроване за боржником ОСОБА_1
18 грудня 2017 року державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві
Бондарчук Ю.М. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, керуючись пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Державним виконавцем встановлено, що згідно відповіді Регіонального сервісного центру МВС
м. Києва транспортні засоби за боржником на праві власності не зареєстровано, виходом державного виконавця встановлено - майна належного боржникові та за рахунок якого можна звернути стягнення не виявлено. Відповідно до повідомлення ДФС України інформація про відкриті рахунки у банківських установах, про осіб які працюють за трудовим або цивільним договорами, які отримують пенсію, про джерела отримання доходів божника фізичної особи, відсутня. Відповідно до статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо сума, яка підлягає стягнення за виконавчим провадженням не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване житло не здійснюється.
Згідно інформації про виконавче провадження № НОМЕР_1 в АСВП, стан виконавчого провадження - завершено.
Також до матеріалів справи долучено паперову копію інформації з Єдиного реєстру боржників від 17 вересня 2025 року щодо фізичної особи ОСОБА_1 .
За вказаними параметрами запиту в Єдиному реєстрі боржників знайдено запис щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер виконавчого провадження - № НОМЕР_1.
Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у листі від 02 жовтня 2025 року № 119355 повідомлено представникові ОСОБА_1 - Танащуку М.В. , що законом не передбачено порядок скасування заходів примусового виконання, зняття арештів та інших обтяжень при поверненні виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення залишається невиконаним, а тому арешти накладені в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 не припинялися, а також, відповідно, не виключалися відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників.
Як уже зазначалось раніше, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини першої статті 18 Цивільного процесуального кодексу України рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 23 вересня 2011 року № 2-86/2011 були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
Станом на дату відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 23 вересня 2011 року № 2-86/2011, накладення арешту на майно боржника, повернення виконавчого документу стягувачу та на час звернення ОСОБА_1 із заявою про зняття арешту з майна чинними є норми Закону України від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження», який набрав чинності з
05 жовтня 2016 року.
Відповідно до положень статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон від 02 червня 2016 року № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права, обов'язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Виконання судового рішення є невід'ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.
Згідно із пунктом першим частини першої статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року
№ 1404-VIII «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу, зокрема у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункт 2 частини першої статті
37 Закону України «Про виконавче провадження»).
Статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; 4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена; 7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; 14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України; 15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; 16) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», її дочірньою компанією «Газ України», публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз», оператором газотранспортної системи та операторами газорозподільних систем, за спожитий природний газ, а також послуги з його транспортування та розподілу відповідно, перед теплогенеруючими організаціями за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, перед електропостачальниками або операторами системи розподілу (як правонаступниками в частині прав та обов'язків за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією) за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили; 17) списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу
XX Податкового кодексу України в повному обсязі сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа; 18) списання згідно з пунктом
9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» сум недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа; 19) прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку-боржника; 19-1) якщо відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню незалежно від дати укладення такої угоди; 19-2) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість учасників процедури врегулювання заборгованості, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили; 20) врегулювання (погашення, списання) оператором газорозподільної системи заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», якщо таке виконавче провадження розпочато за рішенням про зобов'язання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити оператору газорозподільної системи економічно обґрунтований тариф на послуги з розподілу природного газу з включенням компенсацій за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2020 року включно; 21) виконання або відкликання вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», скасування рішення суду про тимчасове обмеження громадянина України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації, якщо виконавче провадження розпочато за таким рішенням.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14-18, 19-1 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами
4 і 19 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 21 частини першої цієї статті, не пізніше наступного робочого дня з дня її винесення надсилається органам Національної поліції України для припинення застосування до особи тимчасового обмеження у праві керування транспортним засобом під час мобілізації.
Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункт 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»).
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди (частина п'ята статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»).
У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частини перша та друга статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»).
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності-суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року у справі № 333/395/22 (провадження № 61-9753св23) вказано, що: «Арешт майна боржника є заходом, який застосовується для забезпечення виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є завершеним. Лише факт такого повернення, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна та коштів. Стягувач може повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Тоді як за заявою боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, з підстав, передбачених частиною другою статті 432 ЦПК України».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2024 року в справі № 462/6014/15 (провадження № 61-5391св24) зазначено, що: «у пункті 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Разом з тим, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки відповідно до частини третьої цієї статті арешт з майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті. При цьому, відповідно до частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, провадження
№ 61-26969св18, зазначено, що «повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу».
У постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 761/35971/15-ц, провадження
№ 61-23265св18, вказано, що «суди дійшли правильного висновку про те, що, здійснюючи дії під час виконання зазначеного рішення суду, державний виконавець дотримався вимог Закону України «Про виконавче провадження» при вчиненні виконавчих дій по відкритому виконавчому провадженню щодо особи, як солідарного боржника, тому відсутні підстави для задоволення скарги останньої. При цьому виконавчий лист повернуто стягувачу і державний виконавець позбавлений можливості вчиняти виконавчі дії при відсутності виконавчого провадження».
Таким чином, зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року в справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) вказано, що «законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону
№ 1404-VIII)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року в справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) вказано, що «суди попередніх інстанцій при розгляді скарги не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноважена зняти такий арешт. Разом із тим нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв'язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження. Отже, отримавши заяву про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, відділ державної виконавчої служби повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви. У свою чергу, місцевий суд, розглядаючи скаргу на відмову у задоволенні її заяви про скасування арештів, мав зобов'язати відділ державної виконавчої служби надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та в залежності від цього прийняти рішення за скаргою».
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Звертаючись до суду зі скаргою ОСОБА_1 просив зняти арешт з всього рухомого та нерухомого майна, що належать йому, який було накладено постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бондарчук Ю.М. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, та виключити з Державного реєстру боржників відомості про нього, як про боржника. Наголошував, що 28 січня 2017 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. З даних автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що виконавче провадження
№ НОМЕР_1 наразі завершено. При цьому, питання про зняття арешту з його майна до цього часу вирішене не було.
Суд наголошує, що норми Закону України «Про виконавче провадження» як у попередній, так і в новій редакціях пов'язують зняття арешту із завершенням (закінченням) виконавчого провадження.
Оскільки державний виконавець на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернув виконавчий документ стягувачу, а не органу, який його видав, то виконавче провадження не є закінченим, тому для зняття арешту немає підстав, передбачених у статті
59 Закону України «Про виконавче провадження» на час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у 2017 році, а також на час розгляду судом скарги скаржника (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі № 202/1182/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі
№ 521/14329/20, в ухвалі від 14 вересня 2023 року у справі № 754/19209/21, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17).
Суд також враховує, що відповідно до положень пункту 4 частини 10-2 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» цим Законом визначено, що строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
У своїх письмових поясненнях по справі стягувач ОСОБА_2 наголосив, що має майнові претензії до боржника.
Отже, правові підстави для зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні у зв'язку із винесенням постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що скарга ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа - ОСОБА_2 , не підлягає задоволенню.
Керуючись Законом України «Про виконавче провадження», статтями 259-260, 353, 447-450 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа - ОСОБА_2 , - відмовити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст ухвали виготовлено 30 жовтня 2025 року.
Суддя О.О. Хромова