"30" жовтня 2025 р.
м. Київ
справа № 755/20650/25
провадження № 2-о/755/684/25
Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Пархоменко К.В.,
розглянувши в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Київський міський відділ державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про оголошення фізичної особи померлою,
Заявник ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про оголошення померлим ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мотивуючи заяву тим, що ОСОБА_3 є сином ОСОБА_2 та являється співвласником квартири АДРЕСА_1 . Однак, починаючи з березня 2012 року ОСОБА_3 не виходить на зв'язок із близькими та вважається безвісти зниклим, перебуває у розшуку. В квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_3 не зареєстрований та не проживає, всі витрати по утриманню житла несе заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Однак станом на день звернення із даною заявою до суду встановити місце перебування ОСОБА_3 не виявилось за можливе, що позбавляє заявника можливості розпорядження спільним нерухомим майном, тому заявник вимушена звернутись з даною заявою до суду.
Представник заявника ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, однак надав до суду заяву, відповідно до якої вимоги заяви підтримав в повному обсязі, просить провести розгляд справи за його відсутності.
Заінтересовані особи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомили.
Розглянувши заяву, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України ).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначено в ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України.
За нормою пункту 9 частини першої ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Як убачається з матеріалів справи, згідно Листа Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві від 27.12.2018 року № К-6537/125/50-2018 встановлено, що ОСОБА_3 перебуває у розшуку за Богуславським ВП Миронівського відділу ГУНП в Київській області як безвісти зниклий з 27.03.2012 року по теперішній час. (а.с. 9)
Згідно Листа Обухівського районного УП ГУНП в Київській області від 07.04.2023 року № 1544/109/1604/01-2023, станом на 07.04.2023 року ОСОБА_3 перебуває у державному розшуку за відділенням поліції № 2 Обухівського РУП ГУНП в Київській області та вважається безвісти зниклим. (а.с. 11)
Відповідно до Листа Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки від 03.10.2024 року станом на 03.10.2024 року згідно з даними бази даних «Розшук» інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», громадянин ОСОБА_3 , 1975 року народження, перебуває у державному розшуку як особа, яка зникла безвісти. (а.с. 10)
Відповідно до частини першої статті 46 Цивільного кодексу України, фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Статтею 47 Цивільного кодексу України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.
Оголошення громадянина померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.
Рішення про оголошення фізичної особи померлою може бути прийняте судом за наявності таких підстав: 1) відсутність особи в місці її постійного проживання; 2) відсутність відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона зникла безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців; 3) неможливість одержання відомостей про місце перебування особи, незважаючи на вжиті заходи.
Особливістю цієї категорії справ, є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.
Згідно з частиною першою статті 306 Цивільного процесуального кодексу України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина.
Тобто особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення фізичної особи померлою ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи (правова презумпція).
При розгляді справ вказаної категорії судам слід, крім іншого, з'ясовувати, чи може бути відсутність особи умисною, тобто чи не переховується вона від правоохоронних органів з метою уникнення юридичної відповідальності.
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 226/3053/18 (провадження № 61-11048св19), який підтримано у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 390/1443/19 (провадження № 61-6659св21). (а.с. 114-115)
Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/424/15-ц (провадження № 61-35636св18), який підтримано у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 390/1443/19 (провадження № 61-6659св21). (а.с. 116-118)
Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявника та оголошення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлим, - оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів для встановлення обставин, на підставі яких можливо було б зробити вірогідне припущення про смерть ОСОБА_3 , так як у заяві до суду заявник лише констатує факт відсутності ОСОБА_3 будь-якого зв'язку із матір'ю, відсутність відомостей про місце його перебування, але жодним чином заявник не довела можливі припущення про його смерть. Відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом більш як трьох років у місці її постійного проживання, реєстрації, саме по собі не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою.
При цьому заявником до заяви про оголошення особи померлим не долучено докази на підтвердження мети оголошення ОСОБА_3 померлим, а саме, матеріали справи не містять доказів того, що заявник та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , можливість розпорядження якою є обмеженою у зв'язку із тривалою відсутністю ОСОБА_3 .
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Київський міський відділ державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про оголошення фізичної особи померлою, не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 46, 47 Цивільного кодексу України, роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.1998 року) «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що має юридичне значення», ст.ст. 12, 13, 89, 95, 258, 259, 263-265, 306, 315, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Київський міський відділ державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про оголошення фізичної особи померлою, - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 30 жовтня 2025 року.
Суддя: В.І. Галаган