Номер провадження 4-с/754/78/25
Справа № 754/16941/25
Іменем України
30 жовтня 2025 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:
Головуючої-судді - Панченко О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Закидальської Н.Б.,
розглянув у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ),
В жовтні 2025 року скаржник ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії (бездіяльність) Деснянського ВДВС у місті Київ ЦМУ МЮ (м.Київ). В обґрунтування вимог зазначає, що скаржниця була одружена з ОСОБА_2 . Від шлюбу у нас народився один син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Їній шлюб було розірвано та подано позов про стягнення аліментів, який було задоволено. Мінський райсуд м. Києва видав відповідний виконавчий лист 2-1669 від 03.04.2000, який скаржниця подала на примусове виконання до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Київ за місцем реєстрації боржника - платника аліментів. Боржник спочатку невчасно і не в повному обсязі сплачував аліменти і тому Деснянська виконавча служба винесла «Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА651879 від 04.02.2003». Виконавча служба встановила, що боржник володіє 1/3 частиною квартири АДРЕСА_1 і наклала на неї арешт і заборону відчуження. ОСОБА_2 є власником вказаної частки на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою № 1 від 25.10.2000, №11-2752 та зареєстрованого в Київському бюро технічної інвентаризації 25.10.2000 за реєстровим № 1019, згідно інформаційної довідки КВ-2024 від 09.02.2024 . Після цього боржник сплатив заборгованість і почав сплачувати аліменти вчасно і в повному обсязі, ОСОБА_1 до нього з приводу аліментів ніяких претензій не мала і не має зараз, а відтак потреби в арешті і в забороні відчуження не існує. Звільнити майно з-під арешту в іншому порядку неможливо, оскільки виконавче провадження, під час здійснення якого було накладено арешт, знищено за закінченням строків зберігання. Наявність накладеного обтяження майна порушує права її сина на спадщину за померлим батьком. За діючим на той час порядком, виконавча служба надіслала вказану «Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04.02.2003» до П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори, як до реєстратора, яка зареєструвала обтяження. У боржника припинився обов'язок сплачувати аліменти у зв'язку з досягненням дитини повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно, виконавча служба мала обов'язок припинити стягнення аліментів з боржника та винести постанову про закінчення виконавчого провадження і зняття арешту з майна боржника. Виконавча служба припинила стягнення аліментів з боржника, винесла постанову про закінчення виконавчого провадження, але не винесла постанову про зняття арешту з майна боржника. Самі матеріали виконавчого провадження за виконавчим листом №2-1669 від 04.04.2000 Мінського райсуду м. Києва були знищенні у зв'язку з закінченням терміну їх архівного зберігання. Боржник - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Син скаржниці - ОСОБА_3 звернувся до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про вступ у спадщину за померлим, а саме на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Нотаріальна контора надала «Інформацію з Державного реєстру..» , із якої її сину і скаржниці стало відомо про обтяження квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 29.08.2025 подала до Деснянського ВДВС заяву в якій просила закінчити виконавче провадження за виконавчим листом 2-1669 виданим 03.04.2000 року Мінським райсудом м. Києва про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на її користь і зняти арешт з 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 у зв'язку з його смертю і у зв'язку з тим, що вона не має до нього і його спадкоємців ніяких претензій. Арешт було накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА 6511879 від 04.02.2003 відділу державної виконавчої служби деснянського управління юстиції, зареєстрованою П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою: архівний номер 5164800KIEV15, архівна дата: 07.02.2003 15:08:00, дата виникнення: 07.02.2003, № реєстра: 153-34, внутр № E201882823F42906F4F. Деснянський ВДВС надав їй відповідь від 29.08.2025, що не може зняти арешт і рекомендував звернутися до суду у відповідності до п. 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження». А тому бездіяльність Деснянського ВДВС є незаконною шодо скасування арешту і скасування заборони відчуження майна ОСОБА_4 . Скаржниця 04.09.2025 звернулась з позовом до Деснянського районного суду у м. Києві суду, у якому просила зняти обтяження (арешт і заборону відчуження) з нерухомого майна - з 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , яка належила ОСОБА_2 , що накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на її відчуження АА 6511879 від 04.02.2003 відділу державної виконавчої служби Деснянського управління юстиції, зареєстрованою П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою: архівний номер 5164800KIEV15, архівна дата: 07.02.2003 15:08:00, дата виникнення: 07.02.2003, № реєстра: 153-34, внутр № E201882823F42906F4F. Окрім того, просила поновити строк на подачу такої скарги до суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2025 року справу передано головуючій-судді Панченко О.М.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 09.10.2025 року витребувано належним чином засвідчені матеріали виконавчого провадження №6511879.
13.10.2025 року через «Електронний суд» від представника Деснянського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) - Горбатовського І.А. надійшли додаткові пояснення у справі в яких просив відмовити у задоволенні скарги з огляду на наступне. Згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з обтяженням на підставі вищезазначеної постанови станом на 13.10.2025 зареєстрованими у відділі не значиться, та на виконанні не перебувають. Також згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що виконавче провадження №6511879 перебувало на примусовому виконанні Червоноградського МВДВС ГТУЮ у Львівській області, що унеможливлює виконання ухвали суду про витребування доказів.
Скаржниця у судове засідання не з'явилася, подала заяву через уповноваженого Чайку О.А. згідно довіреності від 16.10.2025 року про розгляд скарги за її відсутності, заявлені вимоги у скарзі підтримує у повному обсязі.
Представник Деснянського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце був повідомлений належним чином.
Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося
Суд, дослідивши матеріали скарги, дійшов висновку про обґрунтованість скарги та її задоволення відповідно до такого.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі №466/948/19 (провадження № 61-16974св19) міститься висновок, що «з'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові».
Так, 04.09.2025 скаржниця звернулась з позовом до Деснянського районного суду у м. Києві суду, у якому просила зняти обтяження (арешт і заборону відчуження) з нерухомого майна - з 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_2 , що накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на її відчуження АА 6511879 від 04.02.2003 відділу державної виконавчої служби Деснянського управління юстиції, зареєстрованою П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою: архівний номер 5164800KIEV15, архівна дата: 07.02.2003 15:08:00, дата виникнення: 07.02.2003, № реєстра: 153-34, внутр ;№ E201882823F42906F4F.
Деснянський районний суд у м. Києві відкрив провадження у справі № 754/14730/25 і призначив розгляд справи на 30.09.2025. Оскільки, ОСОБА_1 було роз'яснено, що такі справи, як її, мають розглядатися в порядку оскарження дій/бездіяльності виконавця згідно ст.ст. 447, 447-1 ЦПК, а не в порядку позовного провадження, тобто, скаржниця, не будучи фахівцем у сфері права, помилилася в обранні способу захисту свого порушеного права.
Вказані обставини суд враховує та визнає поважними причинами пропуску строку звернення до суду із скаргою на бездіяльність Деснянського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ).
Судом в судовому засідання встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 02.08.1993 року ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що складено актовий запис №444. Батьками записано - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Постановою серії АА №651879 від 04.02.2003 року накладено арешт на майно боржника - ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження.
ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 08.02.2024 року виданного повторно
29.08.2025 року ОСОБА_1 звернулася до начальника Деснянського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) Дубаса А.М. про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом №2-1669 виданого 03.04.2000 р. Мінським районним судом м.Києва про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на її користь та просила зняти арешт з квартири з 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 у з в'язку з його смертю, а також у зв'язку з тим, що вона не має ніяких претензій до спадкоємців.
Листом начальника відділу Деснянського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) Дубаса А.М. скаржниці було повідомлено, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з обтяженням на підставі постанови АА651879 від 04.02.2003 року станом на 29.08.2025 року зараєстрованими у відділі не значиться, та на виконанні не перебувають. Так зазначено, що для вирішення питання щодо зняття арешту з усього майна ОСОБА_1 може звернутися у відповідності до п.5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» до суду.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа, пред'явлення його до виконання та повернення стягувачу були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
За змістом статті 11 цього Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV державний виконавець проводить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа (пункт 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV).
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п'ята статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV).
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VII.
У пункті 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника (частина п'ята статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).
Частина четверта статті 59 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" встановлює, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є у даному випадку : 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
Згідно з частиною п'ятою цієї статті у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як: верховенство права; справедливості, неупередженості та об'єктивності; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (частина перша статті 2 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).
У разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення знищено у зв'язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження (абзац одинадцятий пункту 16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (надалі - Інструкція)).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви боржника перевіряє викладені у цій заяві обставини та додані до неї документи, у тому числі за допомогою автоматизованої системи (щодо стану відповідного виконавчого документа; відомостей про орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, у якого перебуває на виконанні виконавчий документ, тощо), Єдиного державного реєстру судових рішень (щодо наявності відповідного судового рішення). Постанова про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення виноситься не пізніше наступного робочого дня з дня отримання виконавцем підтвердження наявності обставин для винесення такої постанови (абзаци тринадцятий та чотирнадцятий пункту 16 розділу VIII Інструкції).
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частини друга статті 19 Конституції України).
Конституційний Суд України виходить із того, що держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини - та підтримуючи дієвість принципу верховенства права (правовладдя), повинна не лише утриматись від застосування надмірних засобів втручання у право власності та інше добросовісне володіння, але й ужити належних заходів для забезпечення можливості вільно та на власний розсуд здійснювати їх кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, з урахуванням меж здійснення таких прав, що їх установлено законом, приписи якого відповідають принципу юридичної визначеності, спрямовані на досягнення правомірної мети та є домірними (абзац другий підпункту 4.9 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 16 листопада 2022 року № 9-р(ІІ)/2022).
Держава, втручаючись у право власності має враховувати потребу забезпечення під час такого втручання «справедливого балансу» в захисті зазначеного публічного інтересу та захисті права власності як одного з фундаментальних прав та зобов'язана досягти домірності в застосуванні юридичних засобів, за допомогою яких власника для задоволення певного публічного інтересу або позбавляють, або обмежують у здійсненні належного йому права власності (абзац третій підпункту 4.10 пункту 4 мотивувальної частини вказаного вище Рішення).
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає:
«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
За практикою Європейського суду з прав людини втручання у право власності повинно не лише бути законним і переслідувати за фактами та у принципі «законну мету» «відповідно до загальних інтересів», але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державою, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичної особи. Ця вимога виражена у понятті «справедливий баланс», який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Водночас суд вважає, що арешт майна без строку дії, що продовжує діяти навіть, якщо виконавче провадження вже знищено, не може вважатися «необхідними у демократичному суспільстві» для досягнення зазначених цілей. На момент звернення заявниці до державного виконавця про зняття арешту були відсутні чіткі і передбачувані положення законодавства, які б дозволяли державному виконавцю утримувати майно під арештом.
Суд вважає, що знищення матеріалів виконавчого провадження, строк зберігання яких закінчився, без вирішення питання про зняття арешту з майна боржника, і наступні дії державного виконавця щодо пред'явлення у листі вимоги про сплату боргу за відсутності відкритого виконавчого провадження і постанов про стягнення виконавчого збору та витрат, виконавчих витрат суперечить таким засадам, як: верховенство права (частина перша статті 8 Конституції України),справедливості; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Такі дії державного виконавця є неправомірними.
Не зняття арешту з майна боржника, що був накладений у 2003 році, зважаючи на знищення матеріалів виконавчого провадження, і відсутність відкритого виконавчого провадження є непропорційним втручанням у право власності заявниці, а також правом розпорядитися спадщиною її сину після смерті батька (боржника), і всупереч принципу «відповідальності держави перед людиною» має зареєстровані державою обтяження майна за відсутності на те правових підстав (виконавче провадження відсутнє).
У постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 зазначено, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження. У постановах від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21), від 17 квітня 2024 року у справі № 442/5495/13-ц, від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21 Верховний Суд дійшов висновку, що наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Суд, керуючись частиною четвертою статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 947/16775/23 (провадження № 61-8859св24).
Частиною другою статті 451 ЦПК України визначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
З огляду на встановлення обставин обґрунтованості скарги, суд визнає оскаржувану бездіяльність неправомірною і зобов'язує орган державної виконавчої служби усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом зняття арешту з майна боржника.
Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Частиною 5 передбачено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення
Керуючись статтями 259 -261,268, 447 - 450 ЦПК України, суд -
Поновити ОСОБА_1 строк на звернення з скаргою до суду.
Скаргу ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) - задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Деснянського відділу державно виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з нерухомого майна - 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_2 та заборони на її відчуження, накладених постановою АА 6511879 від 04.02.2003 відділу державної виконавчої служби Деснянського управління юстиції, зареєстрованою П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою: архівний номер 5164800KIEV15, архівна дата: 07.02.2003 15:08:00, дата виникнення: 07.02.2003, № реєстру: 153-34, внутр. № E20188282314290694F.
Зобов'язати Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна - 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_2 та зняти заборони на її відчуження, накладених постановою АА 6511879 від 04.02.2003 відділу державної виконавчої служби Деснянського управління юстиції, зареєстрованою П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою: архівний номер 5164800KIEV15, архівна дата: 07.02.2003 15:08:00, дата виникнення: 07.02.2003, № реєстру: 153-34, внутр. № E201882823F42906F4F.
Зобов'язати Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з нерухомого майна - 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_2 та зняття заборони на її відчуження, накладених постановою АА 6511879 від 04.02.2003 відділу державної виконавчої служби Деснянського управління юстиції, зареєстрованою П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою: архівний номер 5164800KIEV15, архівна дата: 07.02.2003 15:08:00, дата виникнення: 07.02.2003, № реєстру: 153-34, внутр. № E201882823F42906F4F повідомити П'ятнадцяту київську державну нотаріальну контору.
Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, зобов'язаний повідомити суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено та підписано 30.10.2025 у відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя: О.М. Панченко