головуючий суддя у першій інстанції: Ліуш А.І.
30 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 462/3952/25 пров. № А/857/29813/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 26 червня 2025 року у справі № 462/3952/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора старшого лейтенанта поліції Горбатого Володимира Володимировича, Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
02.06.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до інспектора старшого лейтенанта поліції Горбатого В.В., Управління патрульної поліції у Львівській області, у якому просив суд:
- скасувати про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі №3804290 від 06.01.2025р.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 09.06.2025р. адміністративний позов, - залишив без руху, надавши позивачу п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків, а саме:
-вказати інформацію щодо відповідачів в порядку ст.160 КАС України;
-надати додатки до позовної заяви в примірнику для суду, що завірені у встановленому законом порядку;
-надати завірені встановленому законом порядку копії додатків до позовної заяви для відповідача;
-надати докази які підтверджують пропущення встановленого законом строку звернення до суду з позовною заявою;
-надати квитанцію про сплату судового збору в розмірі 605 /шістсот п'ять/ гривень 60 копійок.
Запропонувати позивачу в установлений строк вказати підстави для поновлення строку, та зазначити поважні причини пропуску такого строку, надати докази з цього приводу.
26.06.2025р. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова позовну заяву повернуто позивачу з підстав передбачених п.9 ч.4 ст.169 КАС України.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 26.06.2025р. скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В ст.5 КАС України видно, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Згідно ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
В п.3 ч.1 ст.288 КУпАП видно, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному КАС України з особливостями, встановленими цим Кодексом.
ч.2 ст.286 КАС України визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Відповідно до ст.289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 1 грудня 2004 року № 1-10/2004, охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2010 року в справі «Мушта проти України» зазначено: право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.
Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного процесу та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, для вирішення питання про наявність або відсутність пропуску строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.
Ухвалою Залізничного районного суду від 09.06.2025р., позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк 5 днів для усунення недоліків, а саме: вказати інформацію щодо відповідачів в порядку ст.160 КАС України; надати додатки до позовної заяви в примірнику для суду, що завірені у встановленому законом порядку; надати завірені встановленому законом порядку копії додатків до позовної заяви для відповідача; надати докази які підтверджують пропущення встановленого законом строку звернення до суду з позовною заявою; надати квитанцію про сплату судового збору в розмірі 605 /шістсот п'ять/ гривень 60 копійок.
25.06.2025р. до суду надійшла заява про усунення недоліків позову. Так, з вказаної заяви видно, що позивач усунув наступні недоліки: сплатив судовий збір, надав додатки до позовної заяви в примірнику для суду, що завірені у встановленому законом порядку; надав завірені у встановленому законом порядку копії додатків до позовної заяви для відповідача;
Щодо пропущеного процесуального строку позивач зазначає, що постанова Залізничного районного суду м. Львова, відповідно якої відносно позивача закрито провадження, - набрала законної сили лише 14 квітня 2025 року, з якої він і дізнався про незаконність оскаржуваної постанови в даній справі.
Крім того, зазначає, що на місці складання протоколу про адміністративне правопорушення, він ще тоді вказав, що не погоджується з складеним протоколом та вказав, що не керував транспортним засобом. Далі позивач зазначає аргументацію про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що суд першої інстанції зазначив позивачу в ухвалі про залишення позову без руху, що вказані пояснення жодним чином не можуть братися судом до уваги як підстава для поновлення пропущеного процесуального строку, та розцінюється як умисна спроба маніпулювання хронологією подій, з огляду на наступне.
Так, відповідно до наданої суду постанови від 03 квітня 2025 року, позивач особисто був присутній у судовому засіданні, під час якого прийнято рішення про закриття провадження за ч.2 ст.130 КУпАП.
Отже, саме 03 квітня 2025 року позивачу стало відомо про факт закриття справи та юридичну оцінку дій органу, яким притягнуто його до адміністративної відповідальності.
У цьому контексті покликання апелянта на «незалежні від нього обставини» або пізніше набрання законної сили судового рішення є юридично безпорадними діями у спробі обійти вимоги процесуального законодавства. Закон прямо встановлює строк звернення до суду в 10 днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
В даному випадку - ця дата безсумнівно припадає на 03 квітня 2025 року, що підтверджено самою постановою та фактом присутності позивача у судовому засіданні. Однак, позовна заява подана до суду лише 02 червня 2025 року, тобто із пропуском понад 50 днів строку, визначеного законом. Будь-яких об'єктивних доказів, які б підтверджували поважність причин такого пропуску, позивач не надав взагалі.
Крім того, ОСОБА_1 не спромігся пояснити, чому він нічого не вчинив для захисту своїх прав протягом більш як півтора місяця, незважаючи на те, що вже з 03 квітня був обізнаний з усіма обставинами, на які покликається
Крім того, навіть якщо врахувати позицію позивача та виходити виключно з дати набрання постановою законної сили - 14 квітня 2025 року, - його доводи про дотримання строків звернення до суду є безпідставним, адже 10-денний строк для оскарження, передбачений процесуальним законом, беззаперечно завершився 24 квітня 2025 року. Проте, як позовна заява подана 02 червня 2025 року.
Так, вказана позиція позивача, фактично ігнорує приписи положення КАС України та виглядає не як юридична аргументація, а як спроба виправдати власну процесуальну бездіяльність, тоді як суд - як орган правосуддя, не може підтримати подібне легковажне нехтування встановленими законом строками, які є рівними та обов'язковими для всіх учасників процесу.
Колегія суддів наголошує, що ОСОБА_1 без жодних сумнівів, усвідомлював ще під час складання протоколу, що в його діях відсутній склад правопорушення, який йому намагалися інкримінувати.
Отже, прив'язка початку перебігу строку звернення до суду до дати винесення постанови суду у справі щодо іншого правопорушення, не має жодного юридичного змісту. Адже саме складання протоколу і повідомлення йому про суть звинувачення є тим моментом, коли особа об'єктивно дізнається або повинна дізнатися про порушення своїх прав. Інтерпретація позивача щодо дати виникнення підстав для звернення до суду є виключно спробою виправдати пропуск строку, але не має правової та фактичної обґрунтованості.
Разом з тим, сам позивач власноруч дискредитує свою ж правову позицію. У заяві про усунення недоліків позовної заяви він визнає, що ще 06 січня 2025 року, безпосередньо під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, повідомив про свою незгоду з викладеними в ньому обставинами та заявив, що взагалі не керував транспортним засобом.
Таким чином, саме в цей день - і в жоден інший - він дізнався про факт, з яким прямо пов'язує порушення своїх прав, а значить, саме від 06 січня 2025 року об'єктивно почався перебіг процесуального строку для звернення з відповідним позовом. Цей строк є чітко визначеним законом і не може підганятися під зручну для позивача дату.
Одночасно, колегія суддів наголошує, що аргументація ОСОБА_1 про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, викладена в заяві про усунення недоліків позовної заяви, - є процесуально передчасною. На стадії усунення недоліків суд не досліджує обставини справи по суті, не оцінює правомірність чи неправомірність дій сторін, не встановлює наявність або відсутність складу адміністративного правопорушення. Єдина мета цієї стадії - перевірка того, чи відповідає подана позовна заява формальним вимогам, встановленим законом.
Однак, позивач, очевидно плутаючи процесуальні етапи, замість виправлення вказаних судом недоліків, намагається скористатися цією стадією як засобом для апеляційної чи змістовної дискусії щодо правової позиції, що є абсолютно недопустимим.
Таким чином, наведені у заяві доводи апелянта щодо відсутності складу правопорушення не мають жодної юридичної сили в межах розгляду питання про усунення недоліків, і не підлягають аналізу судом до моменту відкриття провадження у справі.
Щодо зазначення апелянтом того, що він з об'єктивних причин не може завірити з оригіналом копії документів, оскільки оригінали знаходяться у відповідача та він просив суд, витребувати такі докази, суд зазначає наступне.
Матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивач спробував самостійно звернутись до відповідача з відповідним запитом або клопотанням про надання копій необхідних документів по справі про притягнення до адміністративної відповідальності.
Крім того, ч.1 ст.80 КАС України прямо передбачає, що учасник справи має право подати клопотання про витребування доказів у разі неможливості надати їх самостійно, але така неможливість має бути обґрунтована та доведена.
Сам факт подачі клопотання про витребування доказів жодним чином не означає, що воно автоматично задоволене. Закон надає виключну компетенцію суду вирішувати питання про витребування доказів, з огляду на те, яких заходів вжив учасник справи для їх отримання самостійно.
Також, суд апеляційної інстанції наголошує, що на стадії відкриття провадження у справі суд взагалі не розглядає клопотань про витребування доказів, не досліджує їхню обґрунтованість, доречність чи достатність. Єдина мета цієї стадії - перевірити, чи відповідає подана заява формальним вимогам.
Крім того, в Ухвалі Залізничного районного суду м. Львова, про залишення позову без руху, зазначено, що ч.5 ст.160 КАС України передбачено вимоги, які повинні міститися в позовній заяві. В той же час, в порушення вказаних вимог, позивач не зазначив, інформацію щодо учасників справи, а саме: реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти.
В заяві про усунення недоліків позовної заяви, позивач зазначив про відомі номери телефону відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області. Однак, не зазначив електронну адресу вказаного відповідача та реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти залученого відповідача ОСОБА_2 , не зазначено, що такі відомості можуть бути невідомими.
У той же час, Європейський суду своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021р. у справі №2040/12017/19 зазначив, «реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Верховний Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку».
Зважаючи на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, а наведені причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 26 червня 2025 року у справі № 462/3952/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель