543/366/25
2/543/238/25
21.10.2025 селище Оржиця
Оржицький районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Попадюка С.С., за участю секретаря судового засідання Щерби А.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Борсука В.В., психолога ОСОБА_2 , неповнолітнього ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Оржиця Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві раді, про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітньої дитини,
Позивач ОСОБА_1 08.03.2025 звернулася до Оржицького районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітньої дитини.
Позовна заява мотивована тим, що 07 лютого 2009 року між нею, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у відділ РАЦС Оржицького районного управління юстиції Полтавської області укладено шлюб, актовий запис №9.
Від шлюбу у позивача і відповідача народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований разом із позивачем.
З липня 2011 року позивач з сином стала проживати окремо у своїх батьків в місті Полтаві, сім'я фактично розпалася через постійні сварки під час яких її колишній чоловік постійно її ображав, бив та принижував у зв'язку з чим позивач неодноразово зверталася до поліції.
26 жовтня 2011 року рішенням Київського районного суду міста Полтави шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.
Фактично з липня 2011 року позивач сама проживає з сином в Полтаві та самостійно займається його вихованням та утриманням. Колишній чоловік самоусунувся від своїх батьківських обов'язків та лише іноді погрожує забрати сина так як він являється військовозобов'язаним і хоче з його слів відсудити у позивача сина.
Починаючи з лютого 2019 року позивач з сином стала проживати у цивільному шлюбі з ОСОБА_4 , спочатку на орендованій квартирі ( АДРЕСА_1 ), а з січня 2021 року у власній квартирі яку придбав чоловік ( АДРЕСА_2 ), де проживають і зараз разом з дитиною.
12 березня 2022 року позивач і ОСОБА_4 одружилися, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
У теперішнього чоловіка позивача з сином склалися дуже гарні стосунки, він його дуже любить, турбується, піклується про нього з першого ж дня їх знайомства, створює всі належні умови для розвитку, навчання та дозвілля, займається вихованням і ставиться до сина позивача, як до своєї рідної дитини.
Син ОСОБА_5 також проявляє по відношенню до чоловіка позивача свою любов та повагу.
Після розірвання шлюбу з Відповідачем і по теперішній час, син позивача, ОСОБА_3 проживає разом зі позивачем та її чоловіком, позивач самостійно виховує та повністю утримує сина.
Син успішно навчається в 10-В класі Полтавської загальноосвітньої школи № 5, І-ІІІ ступенів Полтавської міської ради. Біологічний батько ОСОБА_3 , навчанням і поведінкою сина у класного керівник не цікавився, батьківські збори не відвідував.
Позивач, як мати, регулярно цікавиться шкільним життям сина, взаємовідносинами з однолітками та вчителями, забезпечує відвідування навчальних екскурсій, організовує правильне проведення вільного часу сина, контролює його перебування в мережі Інтернет, слідкує за навчальним процесом та виконанням домашніх завдань.
За весь час спостереження за дитиною під час хвороби, на щорічні профілактичні обстеження, вакцинації, з дитиною завжди була мати - ОСОБА_1 .
За весь час спостереження за дитиною біологічний батько ОСОБА_3 жодного разу до медичного закладу не з'являвся, не телефонував та станом здоров'я не цікавився.
Позивач ОСОБА_1 офіційно працевлаштована в ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаді «ОПЕРАТОРА», має стабільний, достатній для належного життя, дохід.
Позивач забезпечена житлом, має постійний та стабільний дохід, не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, веде нормальний спосіб життя, займається підтриманням здоров'я, намагається буди гідним прикладом для свого сина.
Також, позивач має власне житло де зареєстрована разом з сином.
Позивач ніколи не чинила жодних перешкод біологічному батьку ОСОБА_5 , весь час з моменту розлучення ОСОБА_3 мав можливість спілкуватись та зустрічатись з сином, але жодного разу цього не зробив. Позивач не забороняє сину спілкуватися з його біологічним батьком, але ні син ні Відповідач не проявляють такої ініціативи.
В частині матеріального утримання дитини, Відповідач повністю самоусунувся від свого батьківського обов'язку, добровільно допомоги не надає, позивач не зверталася до суду щодо стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання сина в примусовому порядку, оскільки Відповідач ніколи ніде офіційно не працював.
Встановлення факту самостійного виховання та повного матеріального утримання сина та визначення місця проживання з позивачем, необхідно їй для реалізації своїх прав як матері, сприянню реалізації принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, так як неодноразово стикалася з повним нерозумінням чоловіка у питаннях оздоровлення дитини за кордоном коли потрібно було оформити дозвіл батька на виїзд дитини за кордон, з питанням отримання та заміни паспорту та ідентифікаційного коду, з питаннями реєстрації та зміни місця проживання, оформлення пільг та додаткових відпусток і так далі.
Проживання дитини з одним із батьків не звільняє обох батьків від права спілкування з дитиною та обов'язку виховувати дитину, піклуватися про неї та матеріально її забезпечувати. Позивач не має наміру перешкоджати та ніколи не перешкоджала Відповідачу в здійсненні його прав та обов'язків щодо спільної дитини.
Разом з тим, враховуючи ту обставину що Відповідач не задовольняє потреби спільної дитини, у позивача є підстави вважати, що Відповідач і в подальшому в добровільному порядку буде ухилятись від матеріального утримання сина.
Враховуючи наведене, просить суд визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матірю ОСОБА_6 за місцем її реєстрації: АДРЕСА_3 , встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт самостійного виховання та повного матеріального утримання ОСОБА_1 , неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою суду від 16.04.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання у справі в приміщенні Оржицького районного суду Полтавської області на 13 год. 15 хв. 12 травня 2025 року.
Ухвалою суду від 07.05.2025 року задоволено клопотання представника позивача адвоката Борсука В.В. про проведення підготовчого засідання у справі 12.05.2025 року о 13 год. 15 хв. в режимі відеоконференції із Шевченківським районним судом м. Полтави.
Протокольною ухвалою суду від 12.05.2025 року підготовче засідання за клопотанням представника позивача відкладено на 15 год. 00 хв. 09.06.2025 року.
Ухвалою суду від 27.05.2025 року задоволено клопотання представника позивача адвоката Борсука В.В. про проведення підготовчого засідання у справі 09.06.2025 року о 15 год. 00 хв. в режимі відеоконференції із Шевченківським районним судом м. Полтави.
Ухвалою суду від 09.06.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 год. 00 хв. 30 червня 2025 року.
Ухвалою суду від 10.06.2025 року задоволено клопотання представника позивача адвоката Борсука В.В. про проведення судового засідання у справі 30.06.2025 року о 15 год. 00 хв. в режимі відеоконференції із Шевченківським районним судом м. Полтави.
Протокольною ухвалою суду від 30.06.2025 з метою повторного виклику відповідача відкладено розгляд справи на 14 год. 00 хв. 07.08.2025 року.
Ухвалою суду від 07.08.2025 року задоволено клопотання представника позивача адвоката Борсука В.В. про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладено на 15 год. 30 хв. 28 серпня 2025 року.
Ухвалою суду від 15.08.2025 року задоволено клопотання представника позивача адвоката Борсука В.В. про проведення судового засідання у справі 28.08.2025 року о 15 год. 30 хв. в режимі відеоконференції із Шевченківським районним судом м. Полтави.
28.08.2025 до суду від представника позивача адвоката Борсука В.В. до суду надійшли додаткові пояснення у справі №543/366/25. У вказаних поясненнях представник позивача зазначив, що в даній справі Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визначення місця проживання дитини та про встановлення факту самостійного виховання нею дитини з метою встановлення за певного соціально-правового статусу - матері, яка самостійно виховує дитину. В умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється. Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях. Просить суд звернути увагу, що Позивач в повній мірі обґрунтовує свої позовні вимоги належними та допустимими доказами, зокрема довідками, характеристиками, актами з установ, підприємств та навчальних закладів які підтверджують факт самостійного виховання та утримання дитини Позивачкою, крім цього, варто зауважити про наявність у матеріалах справи висновку уповноваженого органу на захист інтересів неповнолітніх про доцільність визначення місця проживання неповнолітньої дитини з Позивачем затвердженого колегіальним органом місцевого самоврядування. Ігнорування Відповідачем судового процесу не говорить про відсутність спору в даній справі, а лише доводить той факт, що Відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками. Враховуючи вище викладене, навіть якщо суд буде вважати, що у справі відсутній спір в даному позовному провадженні про встановлення факту утримання дитини та визначення місця проживання дитини, це не є перешкодою для розгляду справи судом, оскільки законодавець передбачив такий інструмент для врегулювання певних життєвих обставин (наприклад, для підтвердження права на відстрочку від мобілізації під час дії воєнного стану), судовий порядок встановлення факту є необхідним, коли є обмеження прав одного з батьків або виникають інші обставини, що вимагають судового рішення, навіть за відсутності активного конфлікту між сторонами.
Протокольною ухвалою суду від 28.08.2025 року, у зв'язку із закінченням робочого часу в суді, та з метою заслухати думку неповнолітнього сина позивача, розгляд справи відкладено на 14 год. 30 хв. 19.09.2025 року.
Ухвалою суду від 16.09.2025 року задоволено клопотання представника позивача адвоката Борсука В.В. про проведення судового засідання у справі 19.09.2025 року о 14 год. 30 хв. в режимі відеоконференції із Полтавським районним судом м. Полтави.
19.09.2025 року, цивільну справу №543/366/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві раді, про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітньої дитини, яка призначена до розгляду на 14 год. 30 хв. було знято з розгляду, у зв'язку з перебуванням головуючого судді в нарадчій кімнаті по справі №543/548/25 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366-2 КК України. Справу призначено до розгляду на 10 год. 00 хв. 21.10.2025 року.
Ухвалою суду від 14.10.2025 року задоволено клопотання представника позивача адвоката Борсука В.В. про проведення судового засідання у справі 21.10.2025 року о 10 год. 00 хв. в режимі відеоконференції із Полтавським районним судом м. Полтави.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, які зазначені у позові.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву та клопотання про відкладення розгляду справи до суду не подав.
Третя особа подала заяву про розгляд справи без їх участі, повністю довіряє складу суду, при прийнятті рішення просить врахувати інтереси неповнолітньої дитини, а також надала копію рішення виконавчого комітету № 104 від 13.05.2025 про затвердження висновку щодо визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 . Не заперечують щодо задоволення позовних вимог.
Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, встановив таке.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (до реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 - ОСОБА_8 (а.с.13)) та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_2 (а.с.11).
Відповідно до рішення Київського районного суду м.Полтави від 26.10.2011 року у справі № 2-2147/11 за позовною заявою ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 розірвано. Після розірвання шлюбу залишено прізвище позивача - ОСОБА_9 (а.с.10).
Згідно Витягу з реєстру територіальної громади від 24.03.2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 12.08.2009 року (а.с.9).
Відповідно до копії Актового запису про шлюб, сформованого засобами порталу Дія 28.08.2025 року, між ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 07.02.2009 відділом реєстрації актів цивільного стану Оржицького районного управління юстиції Полтавської області зареєстровано шлюб, про що складений Актовий запис №3. Прізвище нареченої до шлюбу - ОСОБА_11 .
Згідно Свідоцтва про народження від 22.11.1988 року № НОМЕР_3 , ОСОБА_10 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до Договору купівлі-продажу від 13.06.2003р., ОСОБА_12 продала, а ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 в рівних частках кожний купили 2/5 (дві п'ятих) частини житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд, розташованого на земельній ділянці розміром 2730 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 . Право власності на вказані 2/5 частини житлового будинку зареєстровано Полтавським бюро технічної інвентаризації, що підтверджується Реєстраційним посвідченням від 17.06.2003 (а.с.14 - 16).
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 240567061, ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 є власником квартири, загальною площею 64.9 кв.м., житлова площа 45,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.21).
Відповідно до Акта про фактичне місце проживання, б/н, ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , фактично проживає без реєстрації за адресою : АДРЕСА_2 (а.с. 22).
Згідно Витягу з реєстру територіальної громади від 28.06.2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 з 12.08.2009 року (а.с.12).
З Довідки, б/н, виданої ОСОБА_1 в тому, що її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , навчався в Полтавській гімназії №25 з вересня 2015 р. по червень 2024 р. вбачається, що батько дитини ОСОБА_4 та мати ОСОБА_1 до проблем дитини за час навчання ставилися уважно, завжди відгукувалися на поряди і побажання педагогів, значну увагу приділяли вихованню сина. Регулярно відвідували батьківські збори та заходи закладу. В школу сина приводила та забирала мати ОСОБА_1 , вона систематично цікавилася результатами навчання та успіхами дитини. Батько, ОСОБА_4 , в свою чергу, допомагав з ремонтом навчального класу, відвідував батьківські збори і також цікавився результатами навчання та успіхами ОСОБА_16 в школі. Протягом навчання дитини біологічний батько ОСОБА_3 не дзвонив і до школи не з'являвся (а.с.25).
Відповідно до Характеристики, наданої директором гімназії №25 Полтавської міської ради на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , учня 9-А класу гімназії №25, за час навчання в гімназії, а саме 2015 і 2024 рр., біологічний батько дитини ОСОБА_3 не телефонував ні директору, ні класному керівнику і не цікавився навчанням і вихованням дитини, в закладі не з'являвся (а.с.23).
Відповідно до Довідки про те, що батько не приймає участі у вихованні учня від 25.03.2025 № 01-40-01/212, виданої КЗ «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 5 Полтавської міської ради Полтавської області», за час навчання в Комунальному закладі «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 5 Полтавської міської ради Полтавської області» батько, ОСОБА_3 , навчанням і поведінкою сина у класного керівника не цікавився, батьківські збори не відвідував (а.с. 24).
Зі змісту Довідки, б/н, виданої ТОВ «Центр медико-санітарної допомоги», м. Полтава, вбачається що ОСОБА_1 і її син ОСОБА_3 обслуговуються у ТОВ «Центр медико-санітарної допомоги» з 18.08.2020 року. За весь час спостереження за дитиною біологічний батько ОСОБА_3 жодного разу до медичного закладу не з'являвся, не телефонував та станом здоров'я не цікавився (а.с. 26).
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 надав показання про те, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_1 з березня 2022 року, до того проживали в цивільному шлюбі з 2019 року. Відповідач ОСОБА_3 з 2019 року неодноразово телефонував особисто ОСОБА_1 , як правило, в стані алкогольного сп'яніння. Під час дзвінків висловлював погрози і ОСОБА_1 , і на адресу свідка. Своїм сином ОСОБА_17 взагалі не цікавився, бажання побачитися із сином не виявляв. Востаннє вони бачилися у 2020, коли свідок приїжджав з ОСОБА_1 і ОСОБА_5 в Оржицю на хрестини племінника. З того часу не бачилися, гроші на утримання дитини ОСОБА_3 не виділяє. Бажання спілкуватися, виявляти інтерес до життя ОСОБА_5 з боку ОСОБА_3 , свідок не бачив. ОСОБА_5 проживає разом із свідком і матір'ю фактично з 2019. Кілька разів ОСОБА_3 телефонував сину у стані алкогольного сп'яніння, але мета була з'ясувати місцезнаходження свідка чи позивача. Дружина свідка ОСОБА_1 не перешкоджає спілкуванню ОСОБА_5 з його батьком. ОСОБА_5 має особистий телефон, номер якого відомий відповідачу. За період з 2019 року, ОСОБА_3 дуже рідко телефонував сину, 1-2 рази на рік, в основному на його день народження. Дідусь і бабуся з батькового боку за період з 2019 року по 2025 року також жодного разу не телефонували ОСОБА_5 , не цікавилися його життям.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 надала показання про те, що вона знайома з позивачем ОСОБА_1 з дитинства, фактично з 8 класу, є хрещеною матір'ю ОСОБА_5 , підтримують зв'язок весь цей час. Відповідач є дуже ревнивим і неврівноваженим. Погрожував батькам позивача, не давав коштів під час перебування позивача у декретній відпустці. За весь час не приїжджав до дитини, не виявляв бажання забрати до себе. Перешкоджав виїзду ОСОБА_5 за кордон на відпочинок, шляхом затягування надання відповідного дозволу матері на виїзд за кордон. Після розлучення відповідач дуже нетривалий час проживав у Полтаві, а потім переїхав до своїх батьків в Оржицю. Останній раз бачила ОСОБА_3 близько 13-14 років тому. Про факти спілкування ОСОБА_3 із своїм сином ОСОБА_5 у будь-який спосіб, свідку невідомо. На днях народження ОСОБА_5 чи інших спільних святах ОСОБА_3 не бачила. Факти перешкоджання відповідачу бачитися з сином з боку позивача свідку невідомі. Також під час спілкування із свідком ОСОБА_5 не згадував про свого біологічного батька ОСОБА_19 .
При вирішенні спору, суд виходить з такого.
Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_1 .
Нормами чинного цивільного законодавства, зокрема главою 4 підрозділу 1 розділу 2 Цивільного Кодексу України, визначено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років є малолітньою особою (ст. 31 ЦК України), а фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років є неповнолітньою особою (ст.32 ЦК України).
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає (ч.4 ст. 29 ЦК України). У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом (ч.3 ст. 29 ЦК України). Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ч.2 ст. 29 ЦК України).
Вказані норми кореспондуються із нормами Сімейного Кодексу України.
Так, статтею 161 СК України визначено порядок вирішення спору між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини.
При цьому, в ч. 3 ст. 160 СК України закріплено, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до роз'яснень, наданих Верховним Судом України в п. 18 Постанови Пленуму № 11 від 21.12.2007року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
З матеріалів справи вбачається, що син сторін у справі ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_7 досяг чотирнадцяти років, а відтак з цього часу втратив статус малолітньої дитини.
Суд звертає увагу на те, що в судовому порядку можливе вирішення спору щодо місця проживання лише малолітньої дитини, а місце проживання неповнолітньої дитини визначається нею самою.
Отже, пред'явлення до суду вимоги одним із батьків щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини не передбачено нормами чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, так як на момент подачі позову до суду (08 квітня 2025 року), так і на момент ухвалення рішення у справі ОСОБА_3 досяг чотирнадцятирічного віку, а відтак йому належить право самостійно обирати місце свого проживання.
Вказане узгоджується з Постановою Верховного Суду від 25.01.2018 року справа № 537/5119/15-ц.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити таке.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 756/12509/21 зазначено, що у спорах, що стосуються долі дитини, зокрема щодо визначення її місця проживання, незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, дитина має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.
Закріплення міжнародними документами та актами національного законодавства права дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Європейською конвенцією про здійснення прав дітей.
У судовому засіданні, опитаний у присутності психолога, неповнолітній ОСОБА_3 надав пояснення, що він проживає разом із матір'ю. З батьком періодично спілкується по телефону. Останній раз спілкувався з батьком десь півроку тому. Батько цікавився, як у нього справи, як у школі, на останній день народження привітав його і переслав певну суму грошей. Батько жодного разу не вимагав, щоб ОСОБА_5 проживав саме з ним, ніяких погроз щодо відібрання ОСОБА_5 у матері чи пропозицій щодо проживання з ним не висловлював. Відносини з батьком ОСОБА_5 охарактеризував як нейтральні. Ініціативи для спілкування з батьком не проявляє.
Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований матір'ю дитини, з якою дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Батько дитини не вимагав та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що матір дитини забороняє батькові бачитися з сином, або того що батько вживає будь-яких заходів, спрямованих на відібрання дитини у матері чи визначення місця проживання дитини з ним.
У зв'язку із не встановленням судом наявності спору між позивачем і відповідачем щодо визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , судом не береться до уваги затверджений рішенням виконавчого комітету Київської районної в м. Полтави Ради від 13.05.2025 №104 Висновок виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві Ради, як органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у якому виконавчий комітет Київської районної в м. Полтаві Ради, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 , за її місцем проживання (а.с.65-67).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду матері з позовом про визначення місця проживання дитини разом із нею, яка фактично проживала і проживає разом із нею, порушені права позивача.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняв.
Аналогічного висновку у схожих спірних правовідносинах дійшов Верховний Суд в постанові КЦС ВС від 10.07.2024 у справі № 127/16211/23 (61-1964 св 24).
Відтак, у задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_1 слід відмовити за безпідставністю.
Щодо позовної вимоги про встановлення факту самостійного виховання та повного матеріального утримання ОСОБА_1 , неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно із частиною 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою ст. 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
Відповідно до частини другої ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, когось із батьків дитини є підставою для припинення їх обов'язку утримувати дитину. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Частиною 1 ст. 152 СК України визначено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Позивач просить установити факт самостійного виховання та утримання нею неповнолітнього сина, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для батька дитини.
Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини матір'ю пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких батько не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Така позиція суду повністю відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду викладеній у постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22, яка підлягає врахуванню судом.
Суд переконаний, що для встановлення обставин самостійності виховання позивачем дитини обов'язковим елементом є підтвердження виключних (непереборними/ винятковими/ неординарними/ особливими) у конкретних життєвих ситуаціях (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов'язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов'язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).
Наведених вище виключних обставин, зокрема позбавлення фактичної змоги виконувати свої обов'язки іншого з батьків, у даній справі відсутні.
Суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача ОСОБА_1 до суду з відповідною заявою про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на її корить аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Вищевказані обставини спростовують доводи позивача про відсутність будь-якої участі ОСОБА_3 у вихованні та утриманні неповнолітнього сина, починаючи з часу розірвання шлюбу, а лише підтверджують факт постійного проживання дитини разом з нею.
При встановленні факту самостійного виховання дитини матір'ю фактично встановлюється юридичний факт, у силу якого обсяг прав батька обмежується або припиняється.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що встановлення факту самостійного виховання та повного матеріального утримання сина та визначення місця проживання з позивачем необхідне для реалізації своїх прав як матері, сприянню реалізації принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, так як позивач неодноразово стикалася з повним нерозумінням чоловіка у питаннях оздоровлення дитини за кордоном коли потрібно було оформити дозвіл батька на виїзд дитини за кордон, з питанням отримання та заміни паспорту та ідентифікаційного коду, з питаннями реєстрації та зміни місця проживання, оформлення пільг та додаткових відпусток.
Суд звертає увагу, що на підтвердження вказаних обставини обставин позивачем не надано жодних належних допустимих доказів, а також не наведено обґрунтувань, яким чином встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина вплине на реалізацію позивачем своїх прав як матері, сприятиме реалізації принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.
У додаткових письмових поясненнях представник позивача адвокат Борсук В.В. зазначає,що позивач звернулася до суду із заявою про визначення місця проживання дитини та про встановлення факту самостійного виховання нею дитини з метою встановлення за певного соціально-правового статусу - матері, яка самостійно виховує дитину, і навіть якщо суд буде вважати, що у справі відсутній спір в даному позовному провадженні про встановлення факту утримання дитини та визначення місця проживання дитини, це не є перешкодою для розгляду справи судом, оскільки законодавець передбачив такий інструмент для врегулювання певних життєвих обставин (наприклад, для підтвердження права на відстрочку від мобілізації під час дії воєнного стану), судовий порядок встановлення факту є необхідним, коли є обмеження прав одного з батьків або виникають інші обставини, що вимагають судового рішення, навіть за відсутності активного конфлікту між сторонами.
З наданих додаткових письмових пояснень не вбачається наявності обставин, що стосуються позивача, передумовою для яких було б встановлення судом факту утримання дитини.
При цьому суд звертає увагу на наявність суперечливих позицій позивача та його представника адвоката Борсука В.В. щодо мети встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання позивачем свого неповнолітнього сина.
Так, у позовній заяві позивачем вказано, що, крім наведеного вище, необхідність встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання позивачем свого неповнолітнього сина зумовлена оформлення пільг та додаткових відпусток. При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач є військовозобов'язаним, у зв'язку з чим є потреба у встановленні певного юридичного факту для підтвердження права на відстрочку від мобілізації під час дії воєнного стану.
У той же час в судовому засіданні представник позивача адвокат Борсук В.В. надав пояснення, що встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання позивачем свого неповнолітнього сина є необхідним для запобігання вчинення саме відповідачем, який є військовозобов'язаним, дій, спрямованих на відібрання дитини і визначення місця проживання дитини з ним, з метою отримання відстрочки від мобілізації під час дії воєнного стану.
На переконання суду, встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у позовній заяві і додаткових письмових пояснення представника позивача, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав позивача як матері, про які вона зазначила у позовній заяві.
Разом з тим, в силу ст.141 СК України проживання одного з батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Позивач не надала суду доказів, що в питанні виховання чи утримання неповнолітньої дитини, батько умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації прав.
Суд критично оцінює показання, надані свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_18 , з огляду на те, що повідомлені ними обставини не дають суду підстави для висновку про свідоме ухилення відповідача від виконання ним своїх батьківських обов'язків, наслідком якого є вимога про встановлення факту самостійного виховання позивачем ОСОБА_1 неповнолітнього сина ОСОБА_5 .
Надані суду докази лише свідчать про факт проживання неповнолітнього сина разом з матір'ю, що ніким не заперечується, активну участь чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_4 у вихованні неповнолітнього ОСОБА_20 (а.с. 23, 25), однак жодним чином не підтверджують факту ухилення батька ОСОБА_3 від участі у вихованні дитини та утриманні його дитини.
При цьому суд констатує, що окремі документи, надані позивачем не містять дат їх складання, відповідних реєстраційних номерів (а.с.23, 25, 26), а Довідка, видана ТОВ «Центр медико-санітарної допомоги», м. Полтава взагалі не містить інформації, яка б стосувалася відповідача ОСОБА_3 (а.с. 26).
Таким чином, суд прийшов до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позовної вимоги про встановлення факту самостійного виховання та повного матеріального утримання сина матір'ю, оскільки батько - ОСОБА_3 не усувається від виховання сина, цікавиться його життям, шляхом телефонних дзвінків, періодично надає сину грошові кошти.
Суд наголошує, що факт свідомого ухилення іншого з батьків від участі у вихованні та утриманні дитини може бути підтверджений лише рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав. Тобто, захист порушених прав у зв'язку самоусуненням від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку шляхом пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав, а не позову про встановлення факту самостійного виховання та повного матеріального утримання дитини.
Такий підхід до вирішення цієї справи, на переконання суду, цілком відповідає мотивам, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду у справі № 201/5972/22, адже конкретних вказівок, з яким із видів позову повинна звернутися заінтересована особа для підтвердження обставин самостійного виховання дитини - у ній не наведено. Суд вважає, що таким позовом має бути саме про позбавлення батьківських прав, а не встановлення юридичного факту, з міркувань, що були висловлені вище.
Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без наявних порушених, невизнаних або оспорюваних його прав, свобод чи законних інтересів з боку інших осіб.
З поданого ОСОБА_1 позову, наданих в судовому засіданні пояснень представника позивача адвоката Борсука В.В., пояснень неповнолітнього сина позивача ОСОБА_3 вбачається, що між позивачем та відповідачем відсутній спір визначення місця проживання, щодо виховання та утримання дитини. Враховуючи, що обов'язок батьків виховувати та утримувати дитини є невід'ємним, а встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та повного матеріального утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 необхідно відмовити за безпідставністю.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Отже, позовні вимоги на основі належних, допустимих та достатніх доказів позивачем не доведено, а тому в задоволенні вказаного позову слід відмовити.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, ухвалюючи рішення суд, зокрема вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача у разі відмови в позові на позивача.
Таким чином, згідно положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позов не підлягає до задоволення, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві раді, про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітньої дитини - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду..
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_5
- відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_6 .
- третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві раді, адреса: 36000, м. Полтава, вул. Решетилівська, 1/2, ЄДРПОУ 34204415.
Повний текст рішення складено 30.10.2025.
Суддя Попадюк С.С.