29 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/1999/25 пров. № А/857/28388/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Шевчук С.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року (судді Юзьків М.І., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Тернопіль) у справі № 500/1999/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 11.03.2025 № 192350010215 про відмову ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2025 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи на посаді водія Ямбургської автоколони ЗАТ "Північгазсервіс" в районі Крайньої Півночі з 24 липня 1996 року по 30 вересня 1999 року, періоду роботи на посаді водія Ямбургської автоколони ВАТ "Корпорація "Північгазсервіс" в районі Крайньої Півночі з 01 жовтня 1999 року по 21 березня 2003 року, періоду роботи на посаді водія транспортного цеху з 30 серпня 2004 року та на посаді моториста цементувального агрегату з 18 квітня 2008 року по 17 квітня 2010 року ТОВ "Уренгойрембудвидобуток" в районі Крайньої Півночі.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Відзиву на апеляційну скаргу позивач не подав.
Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та надав всі необхідні документи, що підтверджують страховий стаж.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 11.03.2025 № 192350010215 у призначенні пенсії йому було відмовлено, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу не менше 32 роки відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". За результатами розгляду доданих документів, до загального страхового стажу не враховано періоди трудової діяльності на території росії: з 24.07.1996 по 30.09.1999, з 01.10.1999 по 21.03.2003 та з 30.08.2004 по 17.04.2010, згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.03.1988, а також період роботи з 15.02.1994 по 17.01.1997 на посаді водія Збарської НПУ-16 по охороні м. Збараж, оскільки цей період роботи перетинається з роботою в росії. Заявнику запропоновано надати довідку про нарахування заробітної плати за період роботи з 15.02.1994 по 17.01.1997 на посаді водія Збарської НПУ-16 по охороні м. Збараж.
Згідно наданих до заяви документів страховий стаж позивача становить - 18 років 06 місяців 03 дні.
Згідно копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 25.03.1988 у ній містяться записи про трудову діяльність позивача за спірні періоди а саме: записи № 7, № 8 - з 24.07.1996 по 30.09.1999 робота на посаді водія Ямбургської автоколони ЗАТ "Північгазсервіс"; записи № 9, № 10 - з 01.10.1999 по 21.03.2003 робота на посаді водія Ямбургської автоколони ВАТ "Північгазсервіс"; запис № 11, № 12 - з 30.08.2004 по 17.04.2010 робота на посаді водія транспортного цеху ТОВ "Уренгойрембуддобича".
Записами трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.1988 підтверджено спірні періоди трудової діяльності позивача, що мають бути зараховані до страхового стажу. При цьому вищезазначені записи зроблені чітко з посиланнями на відповідні накази та засвідченні підписами уповноважених осіб та печатками.
Наведені обставини підтверджуються: довідкою ЗАТ "Північгазсервіс" від 28.07.2004 № 57 про те, що позивач працював на посаді водія з 24.07.1996 по 30.09.1999, трудовий стаж становить 03 роки 02 місяці 06 днів, фактично відпрацьований час в районі Крайньої Півночі 01 рік 07 місяців 03 дні; довідкою ВАТ "Корпорація "Північгазсервіс" від 07.04.2003 № 132 про те, що позивач дійсно працював на посаді водія Ямбургської автоколони ВАТ "Корпорація "Північгазсервіс" з 01.10.1999 по 21.03.2003, трудовий стаж становить 03 роки 05 місяців 21 день, фактично відпрацьований час в районі Крайньої Півночі 01 рік 05 місяців 19 днів; довідкою ТОВ "Уренгойрембудвидобуток" від 17.04.2010 № 346 про те, що позивач працював з 30.08.2004 по 17.04.2008 на посаді водія і з 18.04.2008 по 17.04.2010 на посаді моториста цементувального агрегату, фактично відпрацьований час в районі Крайньої Пів ночі становить 05 років 07 місяців 18 днів (арк. справи 19).
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку та виплаті щомісячної доплати до пенсії, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).
Згідно частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2028 року по 31 грудня 2028 року - від 25 до 35 років; після досягнення віку 65 років - за наявності страхового стажу починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
Згідно частини першої, другої статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі та із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Статтею 62 Закону № 1788 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2 Порядку врегульовано підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відтак, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, при цьому потреба у наданні додаткових відомостей або ж уточненні інших відомостей виникає лише тоді, коли у заявника відсутня трудова книжка або відповідні записи у ній, або ж містяться неточні записи про період його роботи.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 242/2536/16-а, від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а, від 01.01.2022 по справі № 620/1178/19 та інших.
Судом першої інстанції вірно встанволено, що позивач у спірний період працював на території російської федерації, зокрема: з 24.07.1996 по 30.09.1999 на посаді водія Ямбургської автоколони ЗАТ "Північгазсервіс", трудовий стаж становить 03 роки 02 місяці 06 днів, фактично відпрацьований час в районі Крайньої Півночі 01 рік 07 місяців 03 дні; з 01.10.1999 по 21.03.2003 на посаді водія Ямбургської автоколони ВАТ "Північгазсервіс", трудовий стаж становить 03 роки 05 місяців 21 день, фактично відпрацьований час в районі Крайньої Півночі 01 рік 05 місяців 19 днів; з 30.08.2004 по 17.04.2008 на посаді водія транспортного цеху ТОВ "Уренгойрембуддобича" та з 18.04.2008 по 17.04.2010 на посаді моториста цементувального агрегату, фактично відпрацьований час в районі Крайньої Пів ночі становить 05 років 07 місяців 18 днів.
Спірні періоди роботи трудової діяльності позивача підтверджуються записами трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.1988 та довідкою ЗАТ "Північгазсервіс" від 28.07.2004 № 57, довідкою ВАТ "Корпорація "Північгазсервіс" від 07.04.2003 № 132, довідкою ТОВ "Уренгойрембудвидобуток" від 17.04.2010 № 346. Усі записи зроблені належним чином, чітко з посиланнями на відповідні накази, засвідченні підписами уповноважених осіб та печатками та не викликають жодних сумнівів щодо їх достовірності.
Законність прийнятого рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування спірних періодів трудової діяльності позивача на території рф з 27.07.1996 по 30.09.1999, з 01.10.1999 по 21.03.2003 та з 30.08.2004 по 17.04.2010, згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.03.1988 відповідач обґрунтовує тим, що питання зарахування до страхового стажу періодів роботи (служби), навчання, що мали місце у республіках колишнього Союзу РСР було врегульовано Угодою про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненою 13.03.1992 в м. Москві, яка припинила свою дію для України 19.06.2023.
Згідно Закону України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР. У зв'язку з цим при призначенні пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) та території російської федерації по 31 грудня 1991 року.
Згідно постанови Верховного Суду від 30.05.2018 в справі № 174/658/16-а (провадження № К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.
Оцінюючи вищезазначені доводи відповідача суд враховує, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").
23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Крім того, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Оскільки позивач набула спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.
Згідно статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до статті 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі Угода від 14.01.1993) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Згідно статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до частини 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тобто обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась її трудова діяльність.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Згідно вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи та зарахуванню заробітної плати позивача за такий період, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Тому, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Апеляційний суд звертає увагу, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором. Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування періодів роботи в рф не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що не зарахування органами Пенсійного фонду України до загального та спеціального стажу періоду роботи позивача на території рф з 27.07.1996 по 30.09.1999, з 01.10.1999 по 21.03.2003 та з 30.08.2004 по 17.04.2010, згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.03.1988 є протиправним, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, а ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України» (пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі №500/1999/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Ільчишин
судді В. В. Гуляк
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 29.10.25