Справа № 240/2754/25
Головуючий у 1-й інстанції: Окис Т.О.
Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.
30 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислено грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошових допомог для оздоровлення за 2022, 2024 роки, сум додаткової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року 168, та індексації, зобов'язання вчинити відповіді дії.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено та визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_2 Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції на продовження розгляду.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалами суду відкрито провадження у справі, а пізніше позовну заяву залишено без руху у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Позивач подав заяву про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви до отримання відповіді відповідача на запит щодо дати отримання ним грошового атестату.
Ухвалою суду продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.
Позивач знову подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, що дублікат грошового атестату не містить підпису позивача та не містить будь-яку іншу відмітку про ознайомлення останнього з цим документом у день звільнення, що, у свою чергу, вказує на відсутність факту вручення позивачу грошового атестату у день виключення зі списків особового складу. Таким чином, ураховуючи позицію Верховного Суду у справі №460/21394/23 від 21 березня 2025 року, а також беручи до увагу відсутність доказів про отримання позивачем грошового атестату при звільненні, відповідно, ознайомлення із його змістом в день виключення зі списків особового складу, початок перебігу тримісячного строку для звернення до суду, на переконання позивача, слід обраховувати з 12 червня 2025 року, тобто з дня отримання копії грошового атестату на адвокатський запит.
Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, дійшов висновку, що позовна заява подана до суду з пропуском строку, позивачем не наведено підстав для визнання причин пропуску строку поважними.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
За змістом ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Ч.3 ст.122 КАС України передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону необхідно керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Тому колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин у частині, що стосується строку звернення до суду, підлягають застосуванню норми КЗпП України
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Колегія суддів звертає увагу, що з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду 29.01.2025 року, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а саме:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 12.05.2022 по 17.06.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу із наказу від 17 червня 2024 року №174 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас та 17 червня 2024 року виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення, крім котлового.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення, а тому мав можливість з'ясувати для себе розмір складових грошового забезпечення, зокрема таких, як посадовий оклад та оклад за військовим званням. Однак, ані під час проходження служби, ані після звільнення з військової служби позивач не вчинив дій, направлених на отримання недоотриманої частини грошового забезпечення. Жодних доводів щодо існування об'єктивних непереборних обставин, які б перешкоджали вчиненню таких дій позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не наводить.
Суд першої інстанції зазначив, що після звільнення з військової служби та не отримання грошового атестату, позивач мав можливість з'ясувати для себе інформацію про розмір виплачених йому сум та звернутися до відповідача з відповідною заявою. Проте таких дій позивач не вчинив.
Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач подав до суду першої інстанції заяви від 18.06.2025 та 09.07.2025 в яких зазначав, що дублікат грошового атестату не містить підпису позивача та не містить будь-яку іншу відмітку про ознайомлення останнього з цим документом у день звільнення, а також не містить будь-якої інформації про порядок обрахунку грошової компенсації за невикористану основну відпустку та грошової допомоги на оздоровлення, а саме у такому документі не вказано про здійснення таких виплат з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 та індексації.
Колегія суддів звертає увагу на те, що для правильного вирішення питання про дотримання чи пропуску позивачем строку звернення до суду необхідно з'ясувати, коли саме він отримав письмове повідомлення, що містило інформацію про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені йому при звільненні. Недостатнє дослідження цієї обставини може призвести до неправильного застосування норм права, що, своєю чергою, може спричинити порушення прав позивача. Саме дата отримання такого письмового повідомлення відповідно до приписів статті 233 КЗпП є визначальною для початку перебігу строку звернення до суду в правовідносинах, що є предметом судового дослідження.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції в рамках даної справи не з'ясовувалося коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, зокрема вручення останньому грошового атестата.
Зі змісту витягу із наказу від 17 червня 2024 року №174 вбачається, що ОСОБА_1 звільнено зі служби 17 червня 2024 року, він є таким, який здав справи посаду. Крім того, у витязі передбачено, що його необхідно зняти з усіх видів забезпечення, виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . У витязі з наказу також детально зафіксовано складові конкретних сум, які підлягають обов'язковій виплаті позивачу у зв'язку зі звільненням, зокрема, передбачена компенсація за невикористані дні основної відпустки за 2022-2024, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023-2024 роки, грошова допомога на оздоровлення за 2024 рік, одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кодний повний календарний місяць служби, із розрахунку 26 місяців.
Інші письмові повідомлення про нараховані та виплачені позивачу суми при звільненні у матеріалах справи відсутні.
Відповідач жодним чином не спростовує доводи представника позивача щодо неповідомлення позивача про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення при звільненні.
З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є передчасними, оскільки з наявних матеріалів справи неможливо достовірно встановити коли був позивач дізнався про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про сплив строку без належного дослідження фактичних обставин, пов'язаних із моментом отримання позивачем письмового повідомлення про проведені розрахунки (повідомлення, що містило інформацію про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені йому при звільненні) є передчасним та таким, що може мати істотні правові наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно від 11 квітня 2025 року у справі №520/27667/24, від 18 квітня 2025 року у справі №360/255/24, від 23 квітня 2025 року у справі №420/33039/24, від 30 квітня 2025 року у справі №480/5508/24.
Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позовну заяву, дійшов передчасного висновку про пропуск позивачем строку звернення з цим позовом у суд.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відтак, оскаржувана ухвала про залишення без розгляду позовної заяви підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання щодо можливості відкриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року скасувати.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.