Справа № 640/15119/22 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
30 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладену у листі № 2600-0204-8/101630 від 17.08.2022 щодо відмови у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком з 04.08.2022.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року позов задоволено частково.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Станом на 30 жовтня 2025 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту.
Згідно з відомостями трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 28.06.1990:
Запис №1: 01.09.1985 навчання у Чернігівському середньому професійно-технічному училищі №19, диплом НОМЕР_2 ;
Запис № 2: 28.06.1989 закінчення навчання з наданням кваліфікації гребнечесальниці 4 розряд, peг. ном. 744 від 28.06.1989;
Запис № 3: 01.09.1989 навчання у Радомишльському середньому професійно-технічному училищі № 41, диплом НОМЕР_3 ;
Запис № 4: 22.06.1990 закінчення навчання з наданням кваліфікації бухгалтер сільськогосподарського виробництва, per. № 1936 від 22.06.1990;
Запис № 5: 28.06.1990 прийнята на посаду бухгалтера другої категорії до Київського автотранспортного підприємства "Укрпродконтракт" наказ № 185 опт;
Запис № 6: 23.12.1994 звільнена за власним бажанням, наказ № 52 від 23.12.1994;
Запис № 7: 11.02.2003 укладено строкову трудову угоду з ТОВ "Інформторгсервіс" про виконання робіт продавця (Угода № 289-ВРп від 11.02.2003р. підпис посадової особи відсутня;
Запис № 8: 29.02.2004 дію угоди про виконання робіт продавця припинено відповідно до п. 8 у зв'язку із закінченням терміну її дії, додаток № 4 від 01.12.2003 до угоди № 289 ВР-п, підпис керівника відсутня;
Запис № 9: 01.12.2004 укладено строкову угоду з ТОВ "Інформторгсервіс" про виконання робіт продавця, угода № 400-ВРп від 01.12.2004;
Запис № 10:28.02.2006 дію угоди про виконання робіт продавця № 400-ВРп припинено відповідно до п. 8 угоди у зв'язку із закінченням терміну її дії, угода № 400-ВРп від 01.12.2004;
Запис № 11: 01.03.2006 прийнята на посаду продавця відділу реалізації групи роздрібної торгівлі, наказ № 09-ВК від 01.06.2006;
Запис № 12: 03.01.2007 звільнена з займаної посади за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, наказ № 03-ВК від 03.01.2007;
Запис № 13: 01.02.2007 прийнята на роботу продавцем за трудовим договором № 308 від 02.02.07 з СПД фізична особа ОСОБА_2 , зареєстрованим у Державній службі зайнятості Дарницького р-ну м. Києва, трудовий договір № 308, зареєстрований 02.02.07;
Запис № 14: 30.09.2007 звільнена з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України;
Запис № 15: 01.07.2008 зарахована прибиральницею Комунальне підприємство "Київський іподром" наказ № 48-к від 01.07.2008;
Запис № 16: 04.10.2009 звільнена з займаної посади у зв'язку з закінченням строку договору п. 2 ст. 36 КЗпП України, наказ № 90-к від 04.10.2009;
Запис № 17: 23.09.2013 прийнята на посаду комірника Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріоритет-Сервіс", наказ № 37-к від 23.09.2013;
Запис № 18: 27.08.2014 звільнена за власним ст. 38 КЗпП, наказ № 39-к від 26.08.2014;
Запис № 19: 15.09.2014 прийнята на роботу на посаду машиніста з прання та ремонту спецодягу служби прання, сушки, прасування та ремонту спецодягу, м'якого інвентаря та білизни у клінічну лікарню "Феофанія" Державного управління справами, наказ № К-265 від 15.09.2014;
Запис № 20: 25.09.2017 переведена на посаду прасувальника служби прання, прасування та ремонту спецодягу, м'якого інвентарю та білизни, наказ № К-278 від 27.09.2017;
Запис № 21: 10.06.2019 переведена на посаду машиніста з прання та ремонту спецодягу 2 розряду служби прання, сушки, прасування та ремонту спецодягу, м'якого інвентарю та білизни, наказ № К-199 від 10.06.2019.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 (категорія 2) від 01.052.1994 позивач є особою евакуйованою у 1986 році із зони відчуження та відповідно до Закону УРСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на пільги для осіб, які евакуйовані у 1986 році із зони відчуження.
04.08.2022 позивач звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про призначення пенсі за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За результатом розгляду заяви від 04.08.2022 Пенсійний фондом було прийнято рішення №262140008254 від 10.08.2022 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" № 796 від 28.02.1991.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003№1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Право призначення пенсії особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи регулюється Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон).
Відповідно до статті 9 Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Частинами 3-5 статті 15 Закону встановлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Визначення рівнів забруднення, доз опромінення, відновлення їх шляхом розрахунку здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідних державних органів та обласних державних адміністрацій.
Згідно із положеннями статті 65 Закону учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Відповідно п. 4 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження і особам, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989р. N 224), віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення сірого кольору, серія Б.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 31.10.2018 у справі № 212/12245/13-а, від 18.06.2020 у справі № 404/5266/16-а, від 22.06.2022 у справі № 362/1209/17.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є особою евакуйованою у 1986 році із зони відчуження (категорія 2) серії НОМЕР_4 від 01.02.1994. Це означає, що під час видачі позивачу вказаного посвідчення уповноваженим органом перевірялись обставини праці/проживання чи навчання позивача на території зони посиленого радіоекологічного контролю. В протилежному випадку - у разі не підтвердження таких обставин, позивач не отримав би вказаного посвідчення.
Крім того, посвідчення позивача недійсним не визнавалось, статус постраждалого 2 категорії не оспорюється відповідачем. Отже, у суду немає підстав ставити під сумнів законність отримання позивачем посвідчення постраждалого від Чорнобильської катастрофи категорії 2, а відтак і ставити під сумнів обставину його евакуації у 1986 році із зони відчуження. Таким чином, наявність у позивача зазначеного посвідчення підтверджує його статус особи евакуйованої у 1986 році із зони відчуження.
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в ст. 55 Закону № 796-XII.
Пунктом 1 частини 1 статті 11 Закону передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення.
Статтею 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття).
Частиною 2 ст. 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і таких, які самостійно переселилися, відповідно до статті 4 є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які евакуйовані з 10-кілометрової зони відчуження у 1986 році пенсійний вік зменшується на 10 років, а які були евакуйовані з інших територій зони відчуження у 1986 році пенсійний вік зменшується на 8 років.
Згідно з ч. 3 ст. 55 Закону № 796-ХІІ призначення та виплата пенсій, особам які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку, провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Відповідно до пп. 7 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями.
Отже, висновуючи вищевикладене, правовою підставою для призначення особі пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі ч. 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, евакуйованій із зони відчуження у 1986 році, є наявність в неї відповідного статусу, що повинен підтверджуватися посвідченням, та факт проживання у вказаній зоні.
Відповідно до ч. 3 п. 10 Порядку №501 видача посвідчень провадиться: потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження і особам, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення Уряду про відселення, - на підставі довідки, виданої Київським чи Житомирським облвиконкомом.
Отже, наявність у позивача посвідчення громадянина, евакуйованого у 1986 році із зони відчуження (категорія 2) серії НОМЕР_4 від 01.02.1994, вже надає їй право на користування пільгами, визначеними Законом № 796-XII, в тому числі і правом на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком.
Отже, позивач, як особа яка була евакуйована з 10 кілометрової зони відчуження у 1986 році, її страховий стаж складає 21 рік 11 місяців 4 днів, має право на пенсію із зменшенням пенсійного віку на 8 років відповідно до абз. 2 п. 2 ч. 1 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Щодо неврахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 11.02.2023 до 29.02.2004 на посаді продавця у ТОВ "Інформторгсервіс", колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно положень пункту 1 Порядку №637 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За вимогами пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком, зокрема, додаються документи про стаж, що визначені Порядком №637.
Відповідно до положень пунктів 3, 17, 18 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ в м.Києві до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у її трудовій книжці відомостей щодо періоду роботи та страхового (трудового) стажу ОСОБА_1 .
Отже, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 певного періоду роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача, ГУ ПФУ в м.Києві, тягар доказування переклало на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті орган Пенсійного фонду, свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певний період.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Київського окружного адміністративного суду, що, відмовляючи у зарахуванні спірного періоду роботи (з 11.02.2003 по 29.02.2004) до страхового стажу позивача внаслідок його непідтвердження коректними записами у трудовій книжці й, як наслідок, у призначенні позивачу пенсій за віком, ГУ ПФУ в м.Києві не діяло обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Аналогічні правові висновки викладені в постанові КАС ВС від 31 січня 2025 року у справі №120/8471/23.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність та, як наслідок скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві № 262140008254 від 10.08.2022.
У даному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачеві пенсії за віком із зниженням пенсійного віку за заявою від 04.08.2024, колегія суддів констатує, що така вимога у повній мірі охоплюється скасуванням рішення відповідача про відмову позивачу в призначенні пенсії, самі по собі дії та бездіяльність відповідача не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків, тобто, не впливають на обсяг прав та інтересів позивача, адже правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії рішення від 10.08.2022 за №262140008254.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що для повного та ефективного захисту прав, інтересів позивача, підлягають частково задоволенню позовні вимоги, шляхом: визнання протиправним та скасування рішення відповідача №262140008254 від 10.08.2022 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки період роботи з 11.02.2003 до 29.02.2004 та призначити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дати подання заяви, а саме з 04.08.2022.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови у задоволенні позовних вимог, то в цій частині таке судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 №7 , відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.