Справа № 826/15167/15 Головуючий у 1 інстанції: Донець В.А.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
30 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Кузьмишиної О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Курс К» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Курс К» (далі - ТОВ «Курс К») звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.04.2015 №43126552202.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Курс К» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2017 - без змін (головуючий суддя Твердохліб В.А.).
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Курс К" задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 скасовано, а справу №826/15167/15 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 21.04.2015 №43126552202.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує про нереальність господарських операцій між ТОВ "Курс К" та ТОВ "Брокбудкепітал", ТОВ "Компанія "Омега люкс". Щодо господарських операцій між ТОВ "Курс К" та ТОВ "Брокбудкепітал" апелянт зазначає, що позивачем до перевірки не надано таких документів, як проектна документація, письмове розпорядження на виконання ремонтно-будівельних робіт, наказ на призначення відповідальної особи на об'єкті будівництва. Також, позивачем не надано специфікації, тому не можливо встановити хто був підрядником чи субпідрядником капітального ремонту приміщення корпусу №8 за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9 та відсутні докази закупки матеріалів, сертифікатів якості таких матеріалів. Щодо господарських операцій з ТОВ "Компанія "Омега люкс", апелянт вказує, що надані матеріали, а саме, технічні звіти та робочі проекти, не дають можливості ідентифікувати їх виконавця, атому вказані докази не можуть свідчити про належне виконання ТОВ «Компанія «Омега люкс» умов договорів. Крім того, апелянт зазначає, що із актів виконаних робіт вбачається, що вартість виконаних звітів га проектів становить від 105 000.00 гри до 417 960,00 грн., проте позивачем не надано пояснень щодо розумності таких цін та яким чином вони формувались.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Курс К» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Брокбудкепітал" та з ТОВ "Компанія "Омега люкс" за період з 01.07.2014 по 31.08.2014.
Перевіркою встановлено порушення ТОВ "Курс К" вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 330984,00 грн.
За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено Акт від 16.01.2015 №32/26552202/33402342 та винесено податкові повідомлення-рішення:
- від 09.02.2015 №13326552202, яким ТОВ «Курс К» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 16 851,00 грн;
- від 09.02.2015 №13226552202, яким ТОВ «Курс К» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 430 581,00 грн.
ТОВ «Курс К» подало до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві скаргу на вищевказані податкові повідомлення-рішення, яку рішенням 17.04.2015 №6559/10/26-15-10-05-35 задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.02.2015 №13326552202 в повному обсязі, а податкове повідомлення-рішення від 09.02.2015 №13226552202 скасовано в частині основного платежу в сумі 16851,00 грн, а в іншій частині залишено без змін.
Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління ДФС у м. Києві на підставі Акта перевірки від 16.01.2015 №32/26552202/33402342 та рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17.04.2015 №6559/10/26-15-10-05-35 про результати розгляду первинної скарги винесено податкове повідомлення-рішення від 21.04.2015 №43126552202, яким позивачу ТОВ «Курс К» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 413 730,00 грн, в тому числі: 330984,00 грн - сума основного зобов'язання, 82 746,00 грн - штрафні (фінансові) санкції.
Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Розділом V ПК України визначено порядок нарахування та сплати податку на додану вартість.
За приписами пункту 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Норми п. 198.6 ст. 198 ПК України визначають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
В силу підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.
Тобто, зарахування здійснюється у зв'язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.
Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління ДФС у м. Києві на підставі акта перевірки від 16.01.2015 №32/26552202/33402342 та рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17.04.2015 №6559/10/26-15-10-05-35 про результати розгляду первинної скарги винесено податкове повідомлення-рішення від 21.04.2015 №43126552202, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 413 730,00 грн, в тому числі: 330984,00 грн - сума основного зобов'язання, 82 746,00 грн - штрафні (фінансові) санкції.
При цьому, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій між ТОВ "Курс К" та ТОВ "Брокбудкепітал", ТОВ "Компанія "Омега люкс".
Матеріали справи свідчать, що Приватне акціонерне товариство "Науково-виробниче об'єднання "Курс" (Замовник) та ТОВ "Курс К" (Виконавець) уклали договір від 12 травня 2014 року № 12-05/14-2.
Відповідно до умов вищевказаного Договору, Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується відповідно до умов цього Договору власними та залученими силами і засобами, з постачанням будівельних матеріалів, у строки, визначені Замовником, виконати ремонтно-будівельні та монтажні роботи на об'єкті корпус №8, розташованому по вул. Бориспільська, 9.
Згідно пункту 8.6 вказаного Договору від 12.05.2014 № 12-05/14-2 Виконавець має право залучати за своїм вибором для виконання певних обсягів робіт інших осіб.
14 травня 2014 року між ТОВ "Курс К" (Замовник) та ТОВ "Брокбудкепітал" (Виконавець) укладено Договір №140514, відповідно до умов якого, Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується відповідно до умов цього договору власними та залученими силами і засобами, з постачанням будівельних матеріалів, у строки, визначені замовником, почати та виконувати ремонт приміщень корпусу №8 після їх звільнення від орендарів, по потребі, під час експлуатації.
На підтвердження виконання умов даного Договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано копії Договору від 14.05.2014 №140514, локального кошторису на будівельні роботи, договірної ціни, підсумкових відомостей ресурсів, актів приймання виконаних робіт, податкових накладних, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, платіжних доручень. Також, позивачем надано докази прийняття відповідних робіт ПрАТ "Науково-виробниче об'єднання "Курс".
Разом з тим, апелянт зазначає, що умовами договору від 14.05.2014 №140514 передбачена наявність таких документів як проектна документація (підпункт 2.2), письмове розпорядження на виконання ремонтно-будівельних робіт (підпункт 2.7), наказ на призначення відповідальної особи на об'єкті будівництва (підпункт 2.4), однак, Товариство не надало до перевірки та до суду вказаних документів.
З даного привод, слід зазначити наступне.
Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV), бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
У іншому випадку, відповідно до норм податкового законодавства, у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту, витрати без належних на те документів, обов'язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
За визначенням статті 1 Закону №996-XIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Пунктом 2.4 Наказу №88 визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що проектна документація, письмове розпорядження на виконання ремонтно-будівельних робіт та наказ на призначення відповідальної особи на об'єкті будівництва не є первинними документами, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому, посилання апелянта на їх ненадання є безпідставним.
Доводи апелянта про те, що позивачем не надано специфікації, тому не можливо встановити хто був підрядником чи субпідрядником капітального ремонту приміщення корпусу №8 за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9 та відсутні докази закупки матеріалів, сертифікатів якості таких матеріалів, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, наявні у матеріалах справи документи підтверджують виконання відповідних робіт ТОВ «Брокбудкепітал», прийняття та оплату таких робіт ТОВ «Курс К».
При цьому, сам Договір від 12.05.2014 № 12-05/14-2 свідчить про те, що ТОВ «Курс К» було підрядником при виконанні робіт ремонту приміщень корпусу 8, а ТОВ «Брокбудкепітал» - субпідрядником.
Крім того, згідно постанови Кабінету Міністрів України №668 від 01.08.2005 "Про затвердження загальних правил укладення та виконання договорів підряду капітального будівництва" та ДБН А.3.2-2- 2009 "Система стандартів безпеки праці. Промислова безпека у будівництві. Основні положення", затвердженого наказом Мінрегіонбуду від 27.01.2009 №45, ні норми поширюються на загальнобудівельні і спеціальні будівельні роботи під час нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення, капітального ремонту, реставрації будівель та споруд (далі - будівельно-монтажні роботи).
За змістом актів приймання виконаних робіт, ТОВ "Брокбудкепітал" фактично виконувались ремонтні роботи, а не роботи з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту об'єкта будівництва, що не вимагало при виконанні таких робіт дотримуватись правил проведення робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонт об'єкта будівництва.
Враховуючи наявність достатнього документального підтвердження виконання ТОВ "Брокбудкепітал" робіт на замовлення ТОВ "Курс К" за Договором від 14.05.2014 №140514, оплати таких робіт ТОВ "Курс К" та їх подальшого прийняття ПрАТ "Науково-виробниче об'єднання "Курс", суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність висновків перевірки про нереальність вказаних господарських операції між ТОВ "Курс К" та ТОВ "Брокбудкепітал".
З огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про правомірність відображення позивачем у податковому обліку операції з придбання вказаних робіт у ТОВ "Брокбудкепітал" та формування податкового кредиту за рахунок податку на додану вартість, сплаченого у складі вартості таких робіт.
Господарські відносини позивача з ТОВ "Компанія "Омега люкс" виникли на підставі рядку договорів про надання послуг, відповідно до умов яких, ТОВ "Курс К" (Замовник) доручає, а ТОВ "Компанія "Омега люкс" (Виконавець) бере на себе зобов'язання надати послуги, а саме:
- за Договором від 04.06.2014 №40614-1, по проектуванню, монтажу та налагоджуванні системи охоронної сигналізації;
- за Договором від 08.06.2014 №0714-1, проектування та монтажу систем СКС, передачі даних, телефонії, охоронної сигналізації, контролю доступу;
- за Договором від 21.03.2014 №21-03/14-5, по проведенню діагностики, ремонту і перевірці робочих місць на виробничих ділянках;
- за Договором від 23.05.2014 №23-05/14-4, по створенню і налагодженню робочих місць і участі у проведенні вимірювань параметрів апаратури зближення і стикування 17Р64-03 і 17Р65;
- за Договором від 29.07.2014 №29-07/14-9, з підготовки методичних матеріалів "Аналіз методик статистичної обробки даних про відмови та несправності апаратури спеціального призначення при продовженні строку експлуатації";
- за Договором від 29.07.2014 №29-07/14-08, з розробки електронного журналу;
- за Договором від 10.07.2014 №0714-3, з визначення технічних характеристик і режимів роботи системи зближення і стиковки ССС.
Матеріали справи свідчать, що на підтвердження виконання умов Договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано копії вказаних договорів, додатків до договору, специфікацій, актів виконаних робіт, податкових накладних, платіжних доручень.
Також, на підтвердження виконаних ТОВ "Компанія "Омега люкс" робіт визначених вказаними договорами позивачем надано копії: технічних звітів, методичних матеріалів, робочих проектів. Вказані матеріали містять відмітки про їх виконання саме ТОВ "Компанія "Омега люкс".
Доводи апелянта про те, що позивачем не надано пояснень щодо розумності цін та яким чином вони формувались є необґрунтованими, оскільки, визначення цін здійснюється на підставі домовленостей сторін та відповідає принципу свободи договору. Таким чином, саме учасники господарських відносин мають право самостійно визначати вартість товарів чи послуг, виходячи з власних економічних інтересів.
На переконання колегії судів, податковий орган не наділений повноваженнями втручатися у договірні відносини сторін або оцінювати доцільність договірної ціни.
Водночас, як правильно зазначено судом першої інстанції, відповідач не довів, що задокументована вартість таких робіт/послуг завищена або занижена.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2020 у справі № 816/191/17, вирішувати, які саме господарські операції потрібно здійснити в межах господарської діяльності, має сам платник, а економічна ефективність та доцільність витрат є якісним показником, який не впливає на податковий облік платника.
Неодмінною характеристикою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах. Платник здійснює фінансово-господарську діяльність на власний ризик, а тому має право самостійно оцінювати її ефективність та доцільність, вирішуючи, які саме господарські операції необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності. Економічна ефективність витрат відображає лише ступінь умілості ведення господарської діяльності та є якісним показником, що не впливає на податковий облік платника.
Платник з метою складання податкового обліку, використовує дані щодо кожної окремої господарської операції. На підставі саме даних первинного обліку платник відносить суми до складу доходу (податкового зобов'язання) та витрат (податкового кредиту) в податковому обліку. Визначальною ознакою витрат та податкового кредиту є їхній зв'язок з господарською діяльністю платника.
Слід зазначити, що відповідач не надав належного спростування необхідності придбання вказаних послуг у ТОВ "Компанія "Омега люкс" та доцільності залучення цього Товариства для отримання результатів надання таких послуг.
З огляду на викладене, доводи апелянта про нереальність вказаних господарських операцій між ТОВ "Курс К" та ТОВ "Компанія "Омега люкс" є необґрунтованими.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 21.04.2015 №43126552202 та наявність підстав для його скасування.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Курс К» та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Кузьмишина О.М.