Справа № 620/11783/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
30 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач призваний на військову службу за призовом по мобілізації та проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) на посаді молодшого інспектора прикордонної служби І категорії - помічника гранатометника 3 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4 " (тип Б) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " (тип Б).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) № 41-вв від 03.07.2022 року позивача направлено у службове відрядження до НОМЕР_3 прикордонного загону, який перебуває в оперативному угрупуванні військ " ІНФОРМАЦІЯ_6 ", з 03.07.2022 року, з метою прийняття участі у заходах.
В той же час, у вказаний період службового відрядження позивач перебував на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 , яка і здійснювала йому нарахування та виплату грошового забезпечення.
На думку позивача, в період проходження ним служби, з серпня 2022 року по 12 жовтня 2022 року, він не отримав всіх належних сум грошового забезпечення, а саме додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" у розмірі до 100 000 грн за місяць.
Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, а свої права - порушеними, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України).
За змістом частини першої статті 6 Закону України від 03.04.2003 року №661-IV "Про Державну прикордонну службу України" (далі - Закон № 661-IV) Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону №661-IV до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.
Статтею 16 Закону №661-IV визначено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-XII у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
У частині другій статті 9 Закону №2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзаців першого-другого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року, № 259/2022 від 18.04.2022 року, № 341/2022 від 17.05.2022 року, № 573/2022 від 12.08.2022 року, № 757/2022 від 07.11.2022 року та № 58/2023 від 06.02.2023 року, строк дії воєнного часу продовжувався та триває і на даний час.
Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 року "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та від 24.02.2022 № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 року було прийнято постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).
Пунктом 1 цієї постанови (у редакції станом на 07.03.2022 рік) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Надалі до Постанови №168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 року № 350, від 01.07.2022 року № 754, від 07.07.2022 року № 793, від 08.10.2022 року №1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.
Водночас реалізація цитованих приписів указаної постанови вимагала визначення порядку та умов виплати такої додаткової винагороди, виходячи з того, що формулювання "а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів … в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах" є нечітким та породжує істотні труднощі у його правозастосуванні, що, насамперед, пов'язано із застосуванням сполучника "або", який має розділовий характер.
У постанові від 22.11.2023 року у справі № 520/690/23 Верховний Суд констатував, що "текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови № 168 має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав".
Конкретизація умов, визначених цитованим положенням пункту 1 Постанови № 168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, у зв'язку з чим подальшими змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 року № 793 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168" (застосовується з 24.02.2022 року), Постанова № 168 доповнена пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
31.03.2022 року Адміністрація Держприкордонслужби видала наказ № 164-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168" (далі - Наказ № 164-АГ), який діяв до 01.08.2022 року.
30.07.2022 року Адміністрація Держприкордонслужби, посилаючись на пункт 2-1 Постанови № 168, видала наказ №392-/0/81-22-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168", який був уведений в дію з 01.08.2022 року.
Пунктом 2 цього наказу визначено вичерпний перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, виконання яких у відповідні дні давало військовослужбовцю право на збільшення додаткової винагороди до 100 000,00 грн пропорційно часу участі у розрахунку на місяць його безпосередньої участі, а саме:
1) бойових завдань із ведення руху опору на тимчасово окупованій території України;
2) бойових завдань з пошуку, виявлення і знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб), поєднаних з безпосереднім контактом з такими групами, формуваннями, особами;
3) бойових завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій з виявлення та вогневого ураження повітряних цілей;
4) польотів у районах безпосереднього ведення бойових дій або ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;
5) бойових (спеціальних) завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником;
6) бойових завдань з відбиття збройного нападу (безпосереднього вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються, у тому числі бойові позиції, блокпости, контрольно-пропускні пункти, спостережні пункти, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, за умови безпосереднього зіткнення з противником або нанесення руйнувань чи пошкоджень цим об'єктам під час вогневого ураження;
7) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Держприкордонслужби оборони або наступу, контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави;
8) бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення органів Держприкордонслужби або їх підрозділів (у тому числі зведених), які виконують завдання у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно бойовим розпорядженням, поєднане з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником.
У пункті 4 наказу від 30.07.2022 року №392-/0/81-22-АГ встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:
1) бойового наказу (бойового розпорядження);
2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад;
3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Відповідно до пункту 5 наказу № 392-/0/81-22-АГ для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до цього наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та до якого для виконання завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі.
Для військовослужбовців Держприкордонслужби, які відряджені до органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, у підпорядкування яких вони передані, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, підтверджується довідкою, виданою керівником відповідного органу військового управління, з відображенням у ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця.
У довідках, передбачених цим пунктом, обов'язково мають зазначатися відомості про підтверджуючі документи, передбачені пунктом 4 цього наказу.
Відповідно до пункту 10 наказу №392-/0/81-22-АГ облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь в бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу та підготовку проєкту наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 цього наказу, в органах Держприкордонслужби покладено на штаб органу, а у випадку відсутності штабу - на підрозділ (посадову особу), який веде облік бойових дій.
Надання військовослужбовцям довідок про участь у зазначених заходах здійснює підрозділ, який веде облік особового складу.
Відповідно до пункту 11 наказу №392-/0/81-22-АГ склад органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України.
Інформація про військовослужбовців, відряджених з інших органів та підрозділів Держприкордонслужби, дні їх безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, подаються начальниками органів Держприкордонслужби (органів військового управління (штабів угрупування військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, до 5 числа щомісячно (у поточному місяці за попередній) в органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, за формою, наведеною у додатку 2 до цього наказу.
Згідно з пунктом 12 наказу №392-/0/81-22-АГ виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників (командирів).
До наказу про виплату додаткової винагороди, виходячи з розміру до 100 тисяч гривень на місяць, в обов'язковому порядку додаються узагальнені дані, отримані з документів, передбачених пунктами 4-6 цього наказу.
З системного аналізу змісту наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 року №392/0/81-22-АГ слідує, що в ньому виписані ті умови і порядок, які були спрямовані сприяти практичній реалізації приписів пункту 1 Постанови №168, аби, з одного боку, ті військовослужбовці, які залучені до виконання бойових завдань / заходів, отримали додаткову винагороду, що теж є однією з умов бойової і мобілізаційної готовності Держприкордонслужби, а з іншого - забезпечити ефективне і цільове використання бюджетних коштів.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що військовослужбовцям Держприкордонслужби України, на період дії воєнного стану, щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях і заходах.
Для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у збільшеному до 100 000,00 грн розмірі їхня безпосередня участь у бойових діях і заходах повинна бути підтверджена документально, про що свідчить зміст наказу Адміністрації Держприкордонслужби України від 30.07.2022 року № 392/0/81-22-АГ.
Документальне підтвердження такої участі здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах: 1) бойовому наказі (бойовому розпорядженні); 2) журналі бойових дій (службово-бойових дій, вахтовому, навігаційно-вахтовому, навігаційному журналі), журналі ведення оперативної обстановки, бойовому донесенні (підсумковому, терміновому, позатерміновому) або постовій відомості (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад; 3) рапорті (донесенні) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Крім того для військовослужбовців Держприкордонслужби, які відряджені до органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, у підпорядкування яких вони передані, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, підтверджується довідкою, виданою керівником відповідного органу військового управління, з відображенням у ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця. У довідках, передбачених цим пунктом, обов'язково мають зазначатися відомості про підтверджуючі документи, передбачені пунктом 4 цього наказу.
З наведеного колегія суддів дійшла висновку, що виконання військовослужбовцем завдань, пов'язаних із забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії само по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць, передбаченою Постановою №168.
Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які, у розумінні Постанови № 168 та пункту 2 наказу №392-/0/81-22-АГ означають "безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів" та підтвердження цих обставин вище указаними документами.
Колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини склалися щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, встановленої Постановою №168, за період з серпня 2022 року по 12 жовтня 2022 року, у зв'язку з відсутністю документального підтвердження такої участі.
Позивач наполягає, що він має право на отримання збільшеної додаткової винагороди до 100 000,00 грн, відповідно до Постанови №168, також за період з серпня 2022 року по 12 жовтня 2022 року, стверджуючи, що він брав безпосередню участь у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
Обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу додаткової винагороди у збільшеному розмірі, відповідачі посилаються на відсутність підстав для здійснення позивачу такої виплати з тих причин, що у спірний період позивач виконував обов'язки військової служби на ділянці державного кордону України, та підтверджуючі документи щодо прийняття позивачем безпосередньої участі (в сукупності) у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у відповідачів за спірний період відсутні.
Ухвалою суду від 25.11.2024 року витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) бойові накази (бойові розпорядження); журнали бойових дій (вахтових журналів), журнали ведення оперативної обстановки; списки особового складу, який залучався для виконання бойових (спеціальних) завдань; бойові донесення; рапорти (донесення) командира підрозділу (групи) про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних завдань) за період, з 01.08.2022 по 12.10.2022 рік, засвідчені належним чином.
На виконання вказаної ухвали суду ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) повідомив, що у спірний період Журнали службово-бойових дій Зведеного загону ВПС (тип С) НОМЕР_4 прикордонного загону велися військовослужбовцями НОМЕР_4 прикордонного загону, під час їх перебування у відрядженні у Військовій частині НОМЕР_1 та саме з урахуванням зазначених у них записів, у відповідності до абзацу 2 пункту 11 Наказу №392-АГ, Військова частина НОМЕР_1 зобов'язана була перевірити достовірність внесеної інформації та у сукупності з іншими документами, визначеними пунктом 4 Наказу №392-АГ, скерувати на адресу Військової частини НОМЕР_2 Довідки у формі, визначеній додатком 2 до Наказу №392-АГ, для здійснення відповідних нарахувань додаткової грошової винагороди у підвищеному розмірі.
ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) на виконання ухвали суду надав довідку про те, що відносно ОСОБА_1 відомості в журналах службово-бойових дій за період з 01.08.2022 по 12.10.2022 рік не обліковано (довідка від 30.10.2024 року №02.5/11289/24-Вн) та надав суду довідку №04.3.1/12965/24-Вн від 02.12.2024 року, в якій вказано, що відносно ОСОБА_1 рапорти для виплати додаткової винагороди в розмірі 70 000 грн, передбаченої постановою КМУ №168, у період з 01.08.2022 по 12.10.2022 рік до НОМЕР_4 прикордонного загону не надходили.
З довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) від 30.10.2024 року №02.5/11289/24-Вн слідує, що за результатами перевірки наявної інформації про беспосередню участь у бойових діях або заходах, наявних у журналах бойових дій (Журнал службово-бойових дій зведеного загону впс (тип С) НОМЕР_4 прикз №394 від 06.07.2022 року, журнал службово-бойових дій зведеного загону впс (тип С) НОМЕР_4 прикз №395 від 25.08.2022 встановлено, що відносно ОСОБА_1 у період з 01.08.2022 по 12.10.2022 рік відповідних відомостей не обліковано.
Також відповідач повідомив, що довідок підтверджень безпосередньої участі у бойових діях або заходах позивача за серпень-жовтень 2022 року у складі Військової частини НОМЕР_1 у формі, визначеній додатком 2 до Наказу № 392-АГ до Військової частини НОМЕР_2 не надходило, а Довідка №3393 від 14.10.2022 року з посиланням на одне бойове розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України без наявності відомостей про прийняття такої участі в журналі бойових дій (службово-бойових дій) не може вважатися належним та достатнім доказом факту прийняття позивачем участі у бойових діях або заходах, а тому і не може бути підставою для виплати вказаної винагороди у збільшеному розмірі.
Колегія суддів зауважує, що такі документи, як бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій, журнал ведення оперативної обстановки, бойового донесення або постової відомості; рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконані бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах - оформлюються командиром підрозділу, в якому проходить службу військовослужбовець.
Колегія суддів вважає, що зі змісту наказу Адміністрації Держприкордонслужби України від 30.07.2022 року № 392/0/81-22-АГ слідує, що за загальним правилом найнебезпечніші і найтяжчі умови несення військової служби в умовах запровадженого з 24.02.2022 року правового режиму воєнного стану, припадають на випадок захисту Батьківщини військовослужбовцем, відносно якого кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання додаткової винагороди згідно Постанови №168 у підвищеному до 100.000,00 грн розмірі незмінно було визначено знаходження військовослужбовців на лінії бойового зіткнення, тобто безпосередня участь у вогневих сутичках з ворогом або знаходження під вогнем ворога.
З огляду на запроваджений статтею 8 Конституції України принцип верховенства права, невід'ємним елементом якого є справедливість, суд доходить до переконання про те, що виплата додаткової винагороди у порядку Постанови №168 у підвищеному до 100.000,00 грн іншим категоріям військовослужбовців має відповідати саме означеному критерію.
Колегія суддів зауважує, що зазначений наказ Адміністрації Держприкордонслужби України, який діяв у спірний період містить правило підтвердження особистої та безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а саме вказівки на те, щодо переліку таких документів належать: 1) бойовий наказ (бойове розпорядження); 2) журнал бойових дій, журнал ведення оперативної обстановки, бойове донесення, постова відомість; 3) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань та довідкою у формі, визначеній додатком 2 до Наказу № 392-АГ .
При цьому колегія суддів доходить до переконання про те, що лише підтверджена сукупністю документів, а саме: бойовим наказом (бойовим розпорядженням), записами у журналі ведення бойових дій (аналогічного за правовою природою документу), рапортом командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або заходах, довідкою у формі, визначеній додатком 1 до Наказу № 392-АГ спричиняють виникнення у конкретного військовослужбовця права на отримання додаткової винагороди у порядку Постанови №168 у підвищеному до 100.000,00 грн.
Отже, лише за наявності сукупності документів, а саме: бойового наказу (бойового розпорядження), записами у журналі ведення бойових дій (аналогічного за правовою природою документу), рапорту командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або заходах, довідкою у формі, визначеній додатком 1 до Наказу № 392-АГ та лише за виконання бойових завдань, перелічених у вищевказаному наказі, спричиняють виникнення у конкретного військовослужбовця права на отримання додаткової винагороди у порядку Постанови №168 у підвищеному до 100.000,00 грн розмірі.
Проте матеріали справи не містять документів щодо виконання позивачем безпосереднього виконання бойових завдань з відбиття атак (вогневого ураження, бойового контакту з ворогом), збройного нападу на об'єкти, які охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення (вогневого ураження), у т.ч. перебування безпосередньо цих об'єктів під бомбардуванням, артилерійським, ракетним обстрілами, натомість матеріали справи містять докази виконання позивачем службових обов'язків (певних завдань) по охороні державного кордону України.
Отже лише вищевказані документи у розумінні статей 72-76 КАС України є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом особистої та безпосередньої участі конкретного військовослужбовця у бойових діях (але за виключенням випадку існування спору стосовно предмету та змісту бойового завдання, або стосовно предмету та змісту бойової дії, або стосовно місця територіальної дислокації військового підрозділу).
Проте доказів безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у спірний період, а саме бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу матеріали справи не містять, а ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) наполягають на тому, що позивач в спірний період лише виконував обов'язки по охороні державного кордону України та не приймав участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) від 30.10.2024 року №02.5/11289/24-Вн.
Щодо видання довідки від №3393 від 14.10.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) колегія суддів зауважує наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) у судовому засіданні стверджував, що вказана довідка не є довідкою про підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах, які складаються з метою визначення права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, оскільки вона була видана на підставі бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України, за яким позивача було направлено у службове відрядження в оперативне підпорядкування до ІНФОРМАЦІЯ_7 та наведена довідка не містить в собі жодних відомостей щодо наявності бойових наказів (бойових розпоряджень); журналів бойових дій (вахтових журналів), журналів ведення оперативної обстановки; списків особового складу, який залучався для виконання бойових (спеціальних) завдань; бойових донесень; рапортів (донесень) командира підрозділу (групи) про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних завдань) тощо, а отже не відповідає формі, визначеній додатком 2 до Наказу №392-АГ.
За таких обставин вказана довідка не може бути належним доказом участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів.
Як було вірно зауважено судом першої інстанції, додаткова винагорода у порядку Постанови №168 у підвищеному до 100.000,00 грн розмірі підлягає виплаті не за щоденне виконання завдань повсякденної військової служби по охороні державного кордону, а по суті за професійний ризик несення військової служби в умовах існування миттєвої і невідворотної загрози загибелі військовослужбовця у ході бойової дії від дій ворога.
З огляду на вищезазначене, враховуючи встановлені обставини справи та чинні положення законодавства, з метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, про відсутність правових підстав для призначення додаткової винагороди у порядку Постанови №168 у підвищеному до 100.000,00 грн розмірі за спірний період.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.