Справа № 756/10914/25 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Шролик І.С.
Іменем України
28 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 09.09.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.07.2025 № ВОБ2681 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) стосовно ОСОБА_1 , закрити провадження у справі.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 09.09.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що притягнення позивача до відповідальності є неправомірним.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно з військовим квитком серії НОМЕР_1 , який виданий ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25.06.1987 ОСОБА_1 прийнятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_4 24.09.1992 та ним же знятий з обліку 08.09.1993.
З Витягу з реєстру територіальної громади від 22 липня 2025 року ОСОБА_1 з 12 січня 2000 року по даний час зареєстрований та рпоживає: АДРЕСА_1 .
Згідно з Витягом №303742-10062024 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, ОСОБА_1 знятий з військового обліку, у розшуку не перебуває, має військову спеціальність. Витяг сформований 10.06.2024.
З інформації, яка розташована в застосунку Резерв+, який сформований 21.07.2025 вбачається, що ОСОБА_1 уточнив військово-облікові данні 24.07.2024.
21.07.2025 т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову № ВОБ2681, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, не перебування на військовому обліку, чим порушив вимоги ч.1 ст.37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», п.п.1 п.1 додатка 2 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» та Порядку організації введення військового обблку, затверджених Постановою КМУ від 30 грудня 2022 року №1487 в частині не перебування на військовому обліку військовозобов'язаних за місцем проживання.
Постанова прийнята на підставі протоколу про адміністративне правопорушення № ВОБ 2681 від 21.07.2025 складеного офіцером відділення військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому зазначено, що ОСОБА_1 не перебував на військовому обліку, чим порушив вимоги ч.1 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що постанова №ВОБ2681 від 21 липня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП, є обґрунтованою та такою, що відповідає нормам КУпАП. При розгляді справи були з'ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки правопорушення, за який законом встановлено адміністративну відповідальність.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Згідно статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність .
Відповідно до частини першої статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Згідно частини першої статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно частини першої статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Відповідно до частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно частини першої статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП, яка передбачає, що порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Приймаючи оскаржувану постанову, відповідач вказував, що позивачем порушені вимоги частини першої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та підпункт 1 пункту 1 додатку 2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (далі - Правила військового обліку) до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок) у зв'язку із неперебуванням на військовому обліку військовозобов'язаних за місцем проживання.
Так, частиною першою статті Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначений перелік осіб, які підлягають взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України. Так, на військовий облік військовозобов'язаних: підлягають зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України (абзац пункту 2).
Згідно підпункту 1 пункту 1 Правил військового обліку призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад.
Згідно пункту 81 Порядку взяття на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку та підпункті 10-1 пункту 1 додатка 2). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України згідно з підпунктом 10-1 пункту 1 додатка 2) та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений.
Як вірно встановив суд першої інстанції, згідно з військовим квитком серії НОМЕР_1 позивач знятий з обліку 08.09.1993. Витяг №303742-10062024 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, також підтверджує зняття позивача з військового обліку.
Відомостей про те, що позивач до винесення оскаржуваної постанови був постановлений на військовий облік за місцем свого проживання ним надано не було, а матеріали справи не містять.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки відповідача та мотиви суду першої інстанції про те, що позивачем порушені вимоги частини першої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та підпункту 1 пункту 1 Правил військового обліку, оскільки він будучи військовозобов'язаним не перебував на військовому обліку за місцем проживання.
Щодо доводів скаржника, то суд апеляційної інстанції зазначає, що неподання відповідачем відзиву, дійсно, може бути розцінене як визнання ним позову. Водночас застосування такого наслідку не є обов'язком суду. У даному випадку обсяги доказування дають змогу встановити дійсні обставини справи за відсутності висловленої у процесуальному порядку позиції відповідача. За даних обставин неподання суб'єктом владних повноважень відзиву як визнання ним позову помилково кваліфікувати як визнання позову.
Посилання на не витребування судом певних доказів суд апеляційної інстанції також відхиляє. Так, обставини відсутності направлених позивачу повісток та оновлення ним даних у додатку «Резерв+», не впливають на правильність вирішення даного спору: оновлення даних не є тотожним взяттю на військовий облік, а відсутність повісток не звільняє позивача від відповідальності за невиконання обов'язку перебувати на військовому обліку. Також відсутні підстави для здійснення перевірки правильності «перенесення даних» реєстру та посилання позивача на помилковість вказівки у витязі №303742-10062024 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про зняття з обліку, оскільки матеріалами справи (військовим квитком позивача) достовірно підтверджено зняття позивача з обліку, при тому, що позивач не повідомив суду та не надав доказів тому, що у подальшому він у встановленому порядку був постановлений на такий облік.
Щодо строку давності притягнення до відповідальності, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.
Відповідно до частин першої, дев'ятої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах дев'ятій і десятій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Спірне правопорушення за своїм характером є триваючим, а тому позивача може бути притягнуто до відповідальності протягом трьох місяців з дня його виявлення. У справі, що розглядається, протокол про адміністративне правопорушення був складений 21.07.2025, а тому притягаючи позивача до відповідальності 21.07.2025 відповідач діяв правомірно.
Безпідставним є також посилання скаржника на неможливість притягнення позивача до відповідальності за триваюче порушення, яке розпочалося у 1993 році, згідно норм, які набули чинності пізніше. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивача притягнуто до відповідальності за невиконання та відповідно до чинних норм законодавства, а не норм, які діяли після зняття його з обліку у 1993 році. Порушення позивачем правил військового обліку у минулому не звільняє його відповідальності за подальше порушення такого обліку згідно діючих правових норм. Момент початку триваючого порушення не «резервує» за позивачем підставу та обсяг відповідальності за таке порушення у майбутньому після його виявлення.
Доводи скаржника про неврахування відповідачем обставин, що пом'якшують відповідальність є безпідставним, оскільки оскаржуваною постановою застосовано найменш можливий обсяг штрафу.
Окрім того помилковим є посилання на те, що порушення вчинене неумисно, а позивач добровільно прибув для його виправлення. Так, суд наголошує, що позивач знав про своє зняття з військового обліку, з огляду на наявність відповідного запису у військовому квитку, проте, жодних дій щодо виконання обов'язку постановки на облік не вчиняв. Позивач з'явився до ТЦК та СП не добровільно, а лише після виявлення ним відмітки у додатку «Резерв+» про порушення правил військового обліку.
Безпідставним є також посилання скаржника на обов'язок відповідача з оповіщення військовозобов'язаних, а також можливість отримання даних про позивача з реєстрів. Суд наголошує на тому, що спірне порушення не пов'язане із неоновленням або ж відсутністю певних даних про позивача чи із неявкою його за викликом. Тому, відповідні доводи не впливають на вирішення даного спору.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м.Києва від 09.09.2025 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку