П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/11575/24
Перша інстанція: суддя Хом'якова В.В.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Бітова А.І.,
Єщенка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, у якому просив:
- визнати противоправною бездіяльність Управління ПФУ в Одеській області щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоди роботи, а саме: з 17.08.1979-29.04.1980 в Мостострой №1 Мостоотряд №23, з 7.10.1989- 21.10.1996 в Тираспільському ДБК та з 9.12.1996-31.12.1997 в ТОВ СП «Панком»;
- зобов'язати Управління ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 6.02.2022 р. та зарахувати до його страхового стажу періоди роботи, а саме: з 17.08.1979-29.04.1980. в Мостострой №1 Мостоотряд №23, з 7.10.1989-21.10.1996 в Тираспольському ДБК та з 9.12.1996-31.12.1997 в ТОВ СП «Панком».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з лютого 2022р. йому призначено пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У січні 2024р. представник позивача звернувся до пенсійного органу із адвокатським запитом щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 ..
У відповідь на адвокатський запит ГУ ПФУ в Одеській області повідомлено, що пенсія позивача була обчислена при страховому стажі - 31 рік 1 місяць 4 дні. До страхового стажу не зараховано період роботи з 7.07.1989р. по 16.01.1995р., оскільки відсутня дата наказу звільнення.
Окрім того, позивачем встановлено з наданого пенсійним фондом розрахунку стажу, що йому не зараховано також періоди роботи з 17.08.1979-29.04.1980 в Мостострой №1 Мостоотряд №23, з 7.10.1989- 21.10.1996 в Тираспільському ДБК та з 9.12.1996-31.12.1997 в ТОВ СП «Панком», у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025р. адміністративний позов задоволено.
Визнано противоправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком періодів роботи: з 17.08.1979-29.04.1980 в Мостострой №1 Мостоотряд №23, з 7.10.1989-21.10.1996 в Тираспольському ДБК та з 9.12.1996-31.12.1997 в ТОВ СП "Панком".
Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 17.08.1979-29.04.1980 в Мостострой №1, Мостоотряд №23, з 7.10.1989-21.10.1996 в Тираспольському ДБК та з 9.12.1996-31.12.1997 в ТОВ СП "Панком" та здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 6.02.2022.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 1 211,2грн.. витрат по сплаті судового збору.
В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Одеській області, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що посилання на відсутність чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи, за наявності у трудовій книжки відомостей достатніх у своїй сукупності для визначення конкретного періоду роботи, не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення організаційно-розпорядчих документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі вирішення питання щодо призначення пенсії за віком.
Отже, вимоги позивача про визнання противоправною бездіяльність Управління ПФУ в Одеській області щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи, а саме: з 17.08.1979-29.04.1980 в Мостострой №1, Мостоотряд №23, з 7.10.1989 - 21.10.1996 в Тираспольському ДБК та з 9.12.1996-31.12.1997 в ТОВ СП "Панком"; є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Окрім того, суд вказав, що у даному випадку зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача невраховані періоди роботи та здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 6.02.2022р. не є втручанням у дискреційні повноваження ГУ ПФУ в Одеській області, а обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача. Суд вважав, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.
Щодо доводів пенсійного органу про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначив, що початок перебігу процесуального строку звернення до адміністративного суду з цим позовом слід пов'язувати саме з отриманням листа відповідача від 30.01.2024р. №1500-0306-8/15030, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеній у Постанові від 24.12.2020 у справі 510/1286/16-а, предметом якої було саме питання строку звернення до суду з позовом до пенсійного органу з питання неправильного розрахунку розміру пенсії.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що з 6.02.2022р. ОСОБА_1 призначено пенсію за віком згідно з ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи з страхового стажу 31 рік 1 місяць 4 дні.
24.01.2024р. представник позивача звернувся із адвокатським запитом до ГУ ПФУ в Одеській області щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 ..
Листом від 30.01.2024р. ГУ ПФУ в Одеській області повідомило, що до страхового стажу не було зараховано період роботи позивача у Тираспольському ДБК з 7.07.1989-16.01.1995, оскільки відсутня дата наказу про звільнення. До відповіді доданий розрахунок страхового стажу 31 рік 1 місяць 4 дні (а.с.17).
З наданого розрахунку позивач дізнався, що крім періоду роботи позивача у Тираспольському ДБК з 7.07.1989-16.01.1995, не був зарахований стаж роботи 17.08.1979-29.04.1980 в Мостострой №1, Мостоотряд №23, та 9.12.1996-31.12.1997 в СП у вигляді ТОВ "Панком" (а.с.18 зв.б.).
Позивач вважає, що не врахування даних періодів роботи вплинуло на розмір його пенсії, тому звернувся з даним позовом до суду.
Перевіряючи правомірність та законність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до положень ст.14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є: 1) роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.
Положеннями ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст.62 ЗУ від 5.11.1991р. №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1,2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993р. №637 (далі - Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2020р. у справі №577/2688/17, від 31 березня 2020р. у справі №446/656/17, від 21 травня 2020р. у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021р. у справі №683/3705/16-а.
Крім того, Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).
Пунктом 1.1 цієї Інструкції також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з п.4 Постанови КМУ від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Так, з матеріалів справи вбачається, що у період з 4.10.1983р. по 21.10.1996р. працював в «Дирекции строящейся базы индустриального домостроения» (мовою оригіналу) (з 1984 році перейменоване в Тираспольський ДСК), що підтверджується записами трудової книжки № НОМЕР_1 , дублікатом трудової книжки НОМЕР_2 (а.с.20-21; 22 зв.б.).
На час внесення до трудової книжки позивача записів про роботу в Тираспольському ДБК діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162 в редакції, чинній на час заповнення трудової книжки позивача у спірний період).
Відповідно до п.1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано Постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 6.09.1973р. №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі - Постанова №656) та даною Інструкцією.
Відповідно до п.1 Постанови №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п.18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Судова колегія зазначає, що аналогічні положення містяться і в Інструкції №58.
Згідно з п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Абзацом 1 п.4.1 Інструкції №58 встановлено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Також слід зазначити, що відповідно до Постанови КМУ від 27 квітня 1993р. «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 Постанови).
Отже, з наведеного слідує, що обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а виклав правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
У доводах апеляційної скарги, відповідач зазначає, що період 4.10.1983р. по 21.10.1996р. не зараховано, оскільки не завірено печаткою.
З розрахунку стажу ПФУ вбачається, що відповідачем частково зараховано період з 4.10.1983р. по 6.07.1989р.. Незарахованим залишився період трудової діяльності позивача з 7.07.1989р. по 21.10.1996р..
Пунктом 4.1 Інструкції №162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Судовою колегією встановлено, що у дублікаті трудової книжки НОМЕР_2 продубльовано записи про періоди роботи позивача в Тираспольському ДСК, а запис № 6 про звільнення 21.10.1996р. завірений як підписом посадової особи, так і печаткою підприємства.
Разом з тим, враховуючи наведені вище норми та висновки Верховного Суду у справах з подібних відносин, апеляційний суд зауважує, що неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Крім того, судова колегія зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Окрім того, спірний період роботи позивача підтверджується довідкою ЗАТ «Завод домостроительных конструкций» м.Тираспіль Придністровської Молдавської республіки №78 від 28.06.2019р. про зарплату 4.10.1983р. - 21.10.1996р. та про сплату страхових внесків в єдиний державний фонд соціального страхування 1992 - 1996рр., які знаходяться в матеріалах пенсійної справи (а.с.63-64).
Щодо не зарахування пенсійним органом періоду трудової діяльності позивача з 17.08.1979р. по 29.04.1980р., колегія суддів зазначає наступне.
З записів трудової книжки НОМЕР_3 вбачається, що з 17.08.1979р. позивач був зарахований тесляром 3-го розряду у Мостоотряд №23 Мостостроительного треста №1 (мовою оригіналу) та 24.04.1980р. звільнений у зв'язку з призовом в Радянську Армію наказом №58 від 24.04.1980р..
У доводах апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області зазначає, що період роботи з 17.08.1979р. по 29.04.1980р. не зараховано, оскільки в записі про звільнення наявне виправлення.
Колегія суддів зазначає, що дійсно, в записі №3 трудової книжки НОМЕР_3 у даті звільнення другий знак двозначного числа звільнення має виправлення (або 24.04.1980р., або 29.04.1980р.), яке не завірено належним чином.
Як зазначалось вище, відповідно до п.2.3 Інструкції №162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Колегія суддів зазначає, що виправлена дата збігається з датою наказу про звільнення, а тому допущені виправлення не свідчать про недійсність трудової книжки в цілому та не можуть слугувати підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо зарахування до трудового стажу періоду роботи для призначення пенсії.
Окрім того, суд першої інстанції слушно зауважив, що в даному випадку відповідач не позбавлений права застосувати по аналогії таку норму права, яка передбачена п.27 Порядку №637, що у тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.
Щодо посилань апелянта про неможливість зарахування періоду трудової діяльності позивача з 9.12.1996р. по 31.12.1997р., суд апеляційної інстанції вказує наступне.
Як вбачається з дублікату трудової книжки НОМЕР_4 позивач у період з 9.12.1996р. по 2.01.2000р. працював водієм в СП «Панком» (мовою оригіналу) (а.с.23).
При цьому, відповідачем не зараховано період з 9.12.1996р. по 31.12.1997р., оскільки назва підприємства не співпадає з назвою підприємства, печаткою якої було засвідчено запис, а період з 1.01.1998р. по 2.01.2000р. враховано на підставі даних з ОК-5.
Надаючи оцінку вказаному, колегія суддів зазначає, що запис №8 про звільнення містить підпис відповідальної особи відділу кадрів та засвідчений печаткою підприємства.
Факт зазначення у трудовій книжній скороченої назви підприємства - СП «Панком» не є підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи до загального трудового стажу позивача.
Судова колегія наголошує, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірні періоди роботи ОСОБА_1 підтверджуються відповідними записами у трудовій книжці, що є достатнім для зарахування цих періодів роботи до загального страхового стажу.
При цьому, пенсійним органом не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці позивача є недійсними та недостовірними.
Що стосується посилань апелянта про втручання судом першої інстанції в дискреційні повноваження пенсійного органу, то судова колегія зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 17.08.1979-29.04.1980, з 7.10.1989-21.10.1996 та з 9.12.1996-31.12.1997 та здійснити перерахунок пенсії позивачу з 6.02.2022р.., є єдиним правильним варіантом поведінки для пенсійного органу.
Щодо доводів апелянта про стягнення на користь позивача суми судового збору з огляду на заборону використання коштів Пенсійного Фонду на цілі, не передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів зазначає, що такі твердження представника пенсійного органу ґрунтуються на хибному розумінні норм матеріального та процесуального права, та свідчать виключно про правовий нігілізм представника державного органу.
Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями ч.1 та ч.2 ст.122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, особа може звернутися до адміністративного суду з позовом протягом шести місяців з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, якщо інший строк звернення до суду не встановлено законом.
З матеріалів справи вбачається, що про порушення своїх прав позивач дізнався після отримання відповіді ПФУ на адвокатський запит його представника, тобто з 30.01.2024р..
Доказів про те, що позивач був ознайомлений з рішенням про призначення пенсії за віком та розрахунком його стажу раніше, пенсійним органом до суду не надано.
Таким чином, у даному випадку строк звернення до суду обраховується з моменту отримання відповіді пенсійного органу.
Позивач звернувся до суду через ЄСІТС 13.04.2024р., тобто в межах строку, визначеного КАС України.
Відтак, доводи скаржника в цій частині колегія суддів вважає необґрунтованими.
Щодо посилань апелянта про те, що Головне управління не приймало рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - ГУ ПФУ в Черкаській області, відтак на останнього має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача, колегія суддів зазначає, що згідно з наявними у справі доказами, а саме: рішенням від 14.06.2022р., рішенням від 26.02.2023р., рішенням від 25.02.2024р., рішенням від 28.02.2024р. а також листуванням між позивачем та відповідачем підтверджено, що органом ПФУ є Головне управління ПФУ в Одеській області. Інших відомостей матеріали справи не містять.
Таким чином, доказів на підтвердження розгляду заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Черкаській області відповідач не надав, матеріали наданої копії пенсійної справи такого рішення не містять, до апеляційної скарги таких доказів також не надано.
Відтак, судова колегія дійшла висновку, що вказані посилання пенсійного органу є безпідставними.
Отже, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку наявні законні підстави для задоволення позовних вимог.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді А.І. Бітов
О.В. Єщенко