161/21279/24
2/154/382/25
16.10.2025 Володимирський міський суд Волинської області під головуванням судді Пустовойт Т.В., при секретарі судового засідання Мазій І.В., за участю представника позивача адвоката Хвищук Н.В., представника відповідача Бугайова В.В., розглянувши у відкритому судового засіданні в залі суду в м.Володимирі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди
В листопаді 2024 позивач, інтереси якого представляє адвокат Хвищук Н.В., звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 щодо стягнення моральної шкоди з відповідача.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що згідно витягу наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 31.03.2018 за №79 позивача прийнято на військову службу за контрактом з 31.03.2018 та зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення.
Наказом командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади ВЧ від 06.04.2021 за №86-РС позивача звільнено з військової служби у запас згідно п.2 п.п.а ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов,язок та військову службу», у зв'язку із закінченням строку контракту.
Позивач пішов добровольцем на військову службу в НОМЕР_4 , наказ командира ВЧ НОМЕР_2 №79 від 31.03.2018, під час проходження якої в період з 18.06.2018 по 23.08.2018, з 04.09.2018 по 11.09.2018, з 21.09.2018 по 24.12.2018, з 29.05.2019 по 17.07.2019, з 02.08.2019 п 19.12.2019 безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.
В подальшому, в період з 01.03.2021 по 15.03.2021 позивач проходив лікування у стаціонарі Військово-медичного центру Західного регіону м.Львів та по результату медичного огляду ВЛК психоневрологічного профілю було встановлено стан після операції, захворювання ТАК, ПОВ,ЯЗАНЕ З ПРОХОЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ, встановлено причинний зв,язок захворювання: стан після операції (03.03.2021) мікросеквестрнуклеодискектомія між пятим поперековим та першим крижовим хребцями справа з приводу грижі міжхребцевого диску з тимчасовим порушенням функції.
Враховуючи наведені обставини, за станом здоров,я, в 2021 позивач змушений був припинити військову службу.
Після звільнення позивач продовжував лікування і продовжує його дотепер.
Внаслідок довготривалого лікування, позивачу з 09.05.2022 по 01.06.2023, згодом повторно 07.06.2024 встановлено інвалідність 3 групи з причини захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини, та встановлено 50% ступінь втрати працездатності.
Водночас не погоджуючись з підставою звільнення та стверджуючи, що ним не підписувався жоден рапорт на звільнення, ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ВЧ НОМЕР_1 .
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.06.2024, яке постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2024 залишено без змін, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 06.04.2021 за №86-РС в частині звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас згідно п.п.а п.2 ч.5 ст.26 ЗУ №2232-ХІІ, у зв'язку із закінченням строку контракту. З чим сторона відповідача також не погодилась та звернулась зі скаргою до касаційного суду.
23.01.2024 позивач був змушений звернутись із заявою до Володимирського райвідділу поліції щодо факту підробки підпису на рапорті з проханням притягнути до відповідальності винних осіб за вчинення дій , які містять сукупність ознак злочину, передбачених ч.4 ст.358, ст. 366 КК України, внаслідок чого було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та порушено кримінальне провадження №12024035510000054 від 02.02.2024.
Позивач зазначив, що протиправні дії командира ВЧ НОМЕР_1 що прийняття наказу від 06.04.2021 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас завдали йому значної моральної шкоди та душевних страждань, що виразились в погіршенні стану здоров,я, погіршенні самопочуття. Він змушений був звертатися до суду за захистом своїх прав, що призвело до зміни життєвого режиму. Все це викликало моральні страждання, що доводиться виписками з медичної карти (амбулаторного) стаціонарного хворого, консультативним висновком спеціаліста, довідкою до акту огляду, довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності, довідкою до акту огляду МСЕК.
Крім того, зауважив, що судовий процес щодо адміністративного спору з ВЧ з грудня 2021 триває вже понад три роки, позивач вимушений доводити своє право на звільнення саме «за станом здоров,я», і кожна винесена ухвала суду супроводжується активними діями з боку позивача та його представника, зокрема подання клопотань, надання пояснень, участь у судових засіданнях, надання зразків для проведення експертизи.
На підставі вищенаведеного та вимог ст.56 Конституції України, ст.ст.23,1167, 1173 ЦК розмір моральної шкоди, завданої позивачу незаконними діями Військової частини, що встановлені рішенням суду позивач оцінює в 50 000грн., які просить стягнути з відповідача, а також 8000грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2024 дану цивільну справу передано за підсудністю до Володимир-Волинського міського суду Волинської області.
Ухвалою судді від 17.12.2024 цивільну справу прийнято до розгляду, відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження на 07.02.2025.
13.01.2025 представником відповідача Т.в.о. командира ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_3 до суду направлено відзив, в якому зазначено, що заявлені позовні вимоги вважають необґрунтованими та безпідставними виходячи з наступного. У позовній заяві не наведено жодного підтвердження доводів щодо зміни життєвого режиму, моральних страждань, погіршення стану здоров,я та самопочуття. Не зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив при визначенні розміру відшкодування в розмірі 50 000грн, та чи враховував вимоги розумності і справедливості. Обґрунтовуючи наявність душевних і моральних страждань, які призвели до погіршення стану здоров,я та самопочуття, позивач надає виписки з медичної карти стаціонарного хворого, що не є доказом. Діагноз міжхребцевий остеохондроз поперекового відділу хребта з стійким больовим синдромом. Стан після мікросеквестрнуклеодискектомії L5-S1. Вертеброгенний попереково-крижовий радикуліт з ураженням L4-L5 корінців справа було встановлено після звільнення з військової служби, після чого позивач продовжив лікування з приводу захворювання, які виникли ще під час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 . Тобто консультативний висновок спеціаліста від 09.09.2021 на думку відповідача не є доказом, який підтверджує погіршення стану здоров,я позивача. Крім того, надані позивачем консультативний висновок спеціаліста від 21.09.2021, виписка із медичної карти стаціонарного (амбулаторного) хворого від 14.01.2022, виписний епікриз від 14.01.2022, консультативний висновок спеціаліста від 30.03.2022 та інші медичні документи лише підтверджують факт продовження лікування від загального захворювання, яке було набуте під час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 та не підтверджують погіршення стану здоров,я позивача внаслідок дій відповідача або судового розгляду адміністративної справи.
Встановлення позивачу інвалідності є наслідок отриманого під час проходження військової служби загального захворювання і також не пов'язано із діями відповідача або судовим розглядом зазначеної справи.
Інших належних і допустимих доказів на підтвердження доводів позивача не надано. Також позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і таким погіршенням.
Щодо тривалості розгляду адміністративної справи, стороною відповідача не вчинялось жодної дії до затягування розгляду, жодних належних доказів зловживань процесуальними правами з боку відповідача під час розгляду справи позивачем не надано, клопотання про призначення почеркознавчої експертизи було заявлено саме позивачем. Таким чином строки розгляду справи не залежали від відповідача. При цьому, право на апеляційне та касаційне оскарження рішень судів гарантовано Конституцією та законами України, отже посилання в цій частині позивача на тривалість судового розгляду адміністративної справи також є безпідставними і необґрунтованими, що також не може вважатись доказом моральних страждань. Крім того, звільнення позивача було визнано протиправним у зв'язку із порушенням процедури звільнення військовослужбовця.
Також зауважив щодо позитивної характеристик позивача, дані обставини спростовуються рядом постанов суду про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.172-20 КУпАП та обвинувальним вироком суду, за яким позивача визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, вказав, що враховуючи співмірність складності справи, ціни позову та виконаної адвокатом роботи, вважає розумним та обґрунтованим розмір витрат який дорівнює 1000грн.
Виходячи з наведеного просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
16.01.2025 до суду надійшла відповідь не відзив представника позивача.
Ухвалою суду від 07.02.2025 підготовче провадження у даній справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Хвищук Н.В., яка діє на підставі ордеру, підтримала заявлені позовні вимоги з підстав викладених у позові, наполягала, що позивачу внаслідок протиправних дій відповідача спричинено моральної шкоди, стан його здоров,я погіршився, він вимушений був продовжувати лікування. Просила заявлені вимоги задовольнити. Щодо витрат на правничу допомогу, зазначила про надання протягом визначеного процесуальними нормами строку підтверджуючих документів.
Представник відповідача військової частини НОМЕР_1 Бугайова В.В. заперечував проти заявлених вимог, вважаючи їх необґрунтованими та недоведеними, мотивуючи обставинами викладеними в відзиві на позов. У задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено наступні обставини.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі №140/14906/21 було встановлено наступне.
В березні 2018 ОСОБА_1 укладено контракт з Міністерством оборони України -ВЧ НОМЕР_1 строком на три роки, військовий квіток серії НОМЕР_5 .
В період з 01.03.2021 по 15.03.2021 ОСОБА_1 проходив лікування у стаціонарі Військово-медичного центру Західного регіону м.Львів, медична виписка №1373 від 15.03.2021.
Згідно п.6 Витягу наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №55 від 16.03.2021 ОСОБА_1 прибув з лікувального закладу і приступив до виконання службових обов'язків; згідно п.7 Витягу з наказу командира ВЧ №55 від 16.03.2021 вважався таким, що вибув у відпустку для лікування у зв'язку з хворобою ОСОБА_1 на 45 діб з 16.03.2021 по 29.04.2021.
В період з 27.04.2021 по 07.05.2021 ОСОБА_1 повторно проходив лікування у Військово-медичному центрі, та з 29.04.2021 йому було виконано операцію: Рентгенконтрольований трансформентальний фармакологічний радикулоепідуроліз L4-L5 справа, медична виписка №2897 з медичної карти стаціонарного хворого від 07.05.2021. Після чого розпочато курс протизапальної терапії, ЛФК та позивач виписався для продовження лікування амбулаторно під спостереженням лікаря частини. В Розділі 8 вказаної виписки «Лікувальні і трудові рекомендації» серед іншого зазначено: спостереження лікарем частини; подальше лікування у невролога, травматолога; контрольний огляд через місяць.
Наказом командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади від 06.04.2021 за №86-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас згідно п.п. «а» пункту 2частини 5 ст.26 Закону 2232-ХІІ, у зв'язку із закінченням строку контракту, укладеного на умовах, передбачених абз.2 ч.3 ст.23 цього Закону, з 13 травня 2021 виключено зі списків особового складу частини і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.05.2021.
За результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи встановлено, що підпис у рапорті від 02.03.2021 про звільнення у зв'язку із закінченням строку контракту виконано не ОСОБА_1 , він не підписував рапорт від 02.03.2021, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про протиправність наказу командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади від 06 квітня 2021 за №86-РС щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас згідно п.п. «а» пункту 2частини 5 ст.26 Закону 2232-ХІІ, у зв'язку із закінченням строку контракту.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним наказу та зобов'язання внести зміни, задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади ВЧ НОМЕР_1 від 06.04.2021 №86-РС в частині звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас п.2 п.п. «а» ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов,язок та військову службу», у зв'язку із закінченням строку контракту. В задоволенні вимог щодо зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 внести зміни в наказ командира про звільнення з військової служби у запас за станом здоров,я та про стягнення з ВЧ НОМЕР_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2024 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 залишено без змін.
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
02.02.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості та порушено кримінальне провадження №12024035510000054 за ч.4 ст.358 КК України за заявою ОСОБА_1 про те, що невідома особа підробила його підпис в рапорті про звільнення зі служби в ВЧ НОМЕР_1 від 02.03.2021, якого останній не писав та не підписував. За відповіддю дізнавача СД Володимирського РВП ГУНП у Волинській області від 14.03.2024 ОСОБА_1 визнано потерпілим та розпочато досудове слідство.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.
При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Верховний Суд у своїх постановах від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
Сторона позивача в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що протиправні дії командира ВЧ НОМЕР_1 , а саме прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби завдали останньому значної моральної шкоди, завдано душевних і моральних страждань, що виразилося у погіршенні стану здоров,я погіршенні самопочуття, що підтверджують виписками з медичної карти стаціонарного хворого від 14.01.2022 від 31.07.2023, від 23.08.2023 від 27.12.2023 від 12.04.2024, консультативним висновком спеціаліста від 30.03.2022, довідками до Акту огляду від 11.05.2022 та від 07.06.2024, довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеню втрати професійної працездатності у відсотках від 11.05.2022.
В результаті довготривалого лікування, позивачу з 09.05.2022 по 01.06.2023 встановлено інвалідність з групи по причині захворювання, ТАК, ПОВ,ЯЗАНЕ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ та встановлено 50% ступінь втрати працездатності. В подальшому, 07.06.2024 ОСОБА_1 повторно встановлено інвалідність 3 групи по причині захворювання, ТАК, ПОВ,ЯЗАНЕ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ до 01.06.2025.
Крім того, наголошують, що позивач змушений був звертатись до суду за захистом своїх прав, що призвело до зміни життєвого режиму. Також повпливала тривалість адміністративного процесу, яка складає понад три роки.
Постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20 наголошує на тому, що у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Виходячи з наведених норм законодавства, усталеної практики ВС та ЄСПЛ, суд вважає доведеним протиправність дій щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас п.2 п.п. «а» ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов,язок та військову службу», у зв'язку із закінченням строку контракту, а як наслідок скасування відповідного наказу командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади ВЧ НОМЕР_1 від 06.04.2021 №86-РС, а відтак в діях відповідача беззаперечно є вина.
Протиправність вказаних дій відповідача очевидно має вплив на здоров'я ОСОБА_1 , завдає втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, порушення звичайного способу життя, психологічного навантаження, потребувало додаткових зусиль для відновлення становища позивача, яке існувало до порушень його прав, шляхом ухвалення судами рішень на користь позивача.
Наведене є достатніми доказами того, що позивачу такими діями було завдано моральної шкоди, та суд погоджується із доводами позивача в цій частині.
При цьому, суд бере до уваги, що на момент прийняття судом рішення по даній справі, рішення адміністративного суду виконано, внесено зміни щодо звільнення ОСОБА_1 , видалено як підставу звільнення рапорт. У відкритті касаційного провадження по адміністративній справі відмовлено.
Відповідно до частин 1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1-3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обґрунтовуючи наявність душевних і моральних страждань, які призвели до погіршення стану здоров,я та самопочуття, позивач посилається на ряд медичних документів, зокрема виписки з медичної карти стаціонарного хворого за період з січня 2022 по квітень 2024, консультативний висновок спеціаліста від 30.03.2022, довідки до Акту огляду від 11.05.2022 та 07.06.2024, довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеню втрати професійної працездатності у відсотках від 11.05.2022.
Разом з тим, відповідно до довідки ВЛК від 10.03.2021, медичної карти стаціонарного хворого №1373 позивачу було встановлено визначені діагнози під час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 . Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого №2897, консультативного висновку спеціаліста від 09.09.2021 продовжено лікування з приводу захворювань (в тому числі хронічних), які виникли ще під час проходження військової служби.
Також, представлені позивачем до суду консультативні висновки спеціаліста від 21.09.2021 та 30.03.2022, виписка із медичної карти стаціонарного хворого від 14.01.2022, виписний епікриз від 14.01.2022 та ряд інших медичних документів, підтверджують факт продовження лікування від захворювання, яке було набуте саме під час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 , а як наслідок встановлення ОСОБА_1 інвалідності.
Враховуюче наведене, суд погоджується з позицією відповідача, що стороною позивача не доведено факт погіршення стану здоров,я та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та таким погіршенням.
Щодо зауважень сторони позивача на тривалість судового розгляду адміністративної справи, чим також завдано моральної шкоди, суд вважає їх безпідставними, оскільки не представлені будь які належні докази затягування розгляду справи саме відповідачем чи порушення встановлених законодавством процесуальних строків розгляду справи. Сам по собі факт тривалого розгляду справи ще не є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди.
Відносно посилань, що ОСОБА_1 вимушений доводити своє право на звільнення саме «за станом здоров,я», а не за закінченням терміну контракту, це питання вже було предметом розгляду адміністративного суду, який чітко висловився з цього приводу.
З приводу порушеного кримінального провадження за заявою самого ОСОБА_1 про те, що невідома особа підробила його підпис в рапорті про звільнення зі служби в ВЧ НОМЕР_1 від 02.03.2021, слід зазначити, що досудове слідство тільки розпочато, відсутнє остаточне рішення, а тому посилання на цю обставину як на доказ моральних страждань позивача є безпідставним.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Позивач, визначаючи розмір моральної шкоди, мотивував тим, що дотримувався правил військової етики, виявляв постійну готовність та моральну здатність стояти на захисті народу України, розуміючи необхідність виконувати поставлені командуванням завдання будь-якою ціною. За весь час військової служби жодного разу не допустив порушення Конституції України, військової присяги, статутів, наказів та розпоряджень командирів.
Разом з тим, в ході судового слідства встановлено, що постановою Яворівського райсуду Львівської області від 02.07.2018, постановою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 19.03.2019, постановою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 25.02.2020, постановою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 16.04.2020 позивача було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень та притягнуто до відповідальності за ст.172-20 КУпАП, яка передбачає відповідальність за військові адміністративні правопорушення, зокрема розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Крім того, вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30.01.2023 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, а саме не з'явлення вчасно на службу військовослужбовцем без поважних причин в умовах особливого періоду.
Наведені обставини свідчать про порушення позивачем військової дисципліни, вимог Статутів Збройних Сил України, Військової присяги та спростовують його посилання про недопущення порушень як військовослужбовця.
Суд, оцінюючи встановлені обставини справи, вважає, що з урахуванням перенесених моральних страждань та виходячи з принципу розумності, справедливою сатисфакцією для відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди буде сума у розмірі 5000,00 грн., оскільки стороною позивача не доведено завдання йому моральної шкоди у заявленому розмірі, разом з тим, відшкодування у сумі 5000 грн буде достатнім для розумного і справедливого задоволення вимог позивача.
Крім того, суд бере до уваги правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року у справі №174/207/22.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року в справі №200/8310/18, провадження №61-14033св20).
З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.12, 76, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст.ст.23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, постановою Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, суд,-
Позов ОСОБА_1 , представник позивача Хвищук Н.В. до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), 5 000 (п'ять тисяч),00 гривень в якості компенсації моральної шкоди.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у відповідності до п.п.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Повний текст рішення виготовлено 24.10.2025.
Суддя: Тетяна Пустовойт