П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/1043/25
Перша інстанція: суддя Левчук О.А.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Єщенка О.В.,
Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2025р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ГУ ПФУ в Одеській області, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №155250030916 від 24.12.2024р., яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.08.1989р. по 1.10.1990р. та з 1.07.1997р. по 31.10.2000р. згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 27.10.1981р., а також періоди навчання в Сімферопольському технікумі харчової промисловості з 1.09.1979р. по 31.03.1983р. та Одеському інституті харчової промисловості з 1.01.1985р. по 31.08.1985р..
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що у грудні 2024р. вона звернулась до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.
24.12.2024р. ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за №155250030916, мотивуючи його відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивачка вважає вказану відмову протиправною та незаконною, а тому звернулася до суду із даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №155250030916 від 24.12.2024р..
Зобов'язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.12.2024р. про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,6грн..
В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи частково адміністративний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що записи в трудовій книжці ОСОБА_1 щодо періоду роботи з 1.07.1997р. по 31.10.2000р. внесені відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58, та не містять будь-яких виправлень.
У той же час, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період роботи з 1.07.1997р. по 31.10.2000р. не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.
Тобто, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду її роботи.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №155250030916 від 24 грудня 2024р. про відмову у призначенні пенсії прийнято необґрунтовано, без урахування та дослідження всіх обставин, а тому підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в часині зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , середі іншого, періоди навчання в Сімферопольському технікумі харчової промисловості з 1.09.1979р. по 31.03.1983р. та Одеському інституті харчової промисловості з 1.01.1985р. по 31.08.1985р., суд вказав, що рішенням №155250030916 від 24.12.2024р. не вирішувалось питання про врахування до страхового стажу позивачки періодів навчання в Сімферопольському технікумі харчової промисловості з 1.09.1979р. по 31.03.1983р. та Одеському інституті харчової промисловості з 1.01.1985р. по 31.08.1985р., а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Також суд зазначив, з урахуванням дискреційних повноважень ПФУ, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.12.2024р. про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що у грудні 2024р. ОСОБА_1 звернулася до ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.125-126).
Вищевказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
24.12.2024р. рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області за №155250030916 відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 31 рік.
Також зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи:
- з 15.08.1989р. по 1.10.1990р., оскільки дописано накази на прийняття та звільнення;
- з 1.07.1997р. по 31.10.2000р., оскільки в Реєстрі відсутня інформація щодо нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду (а.с.135-136).
Не погодившись з даним рішенням пенсійного органу, позивачка звернулася до суду.
Перевіряючи правомірність та законність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов'язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до положень ст.14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є: 1) роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.
Положеннями ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст.62 ЗУ від 5.11.1991р. №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1,2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993р. №637 (далі - Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2020р. у справі №577/2688/17, від 31 березня 2020р. у справі №446/656/17, від 21 травня 2020р. у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021р. у справі №683/3705/16-а.
Крім того, Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).
Пунктом 1.1 цієї Інструкції також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з п.4 Постанови КМУ від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Так, апеляційним судом встановлено, що у період з 15.08.1989р. по 1.10.1990р. позивачка працювала в Кооперативі «Наш дім» (а.с.64).
На час внесення до трудової книжки позивачки записів про роботу в Кооперативі «Наш дім» діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162 в редакції, чинній на час заповнення трудової книжки позивача у спірний період).
Відповідно до п.1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано Постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 6.09.1973р. №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі - Постанова №656) та даною Інструкцією.
Відповідно до п.1 Постанови №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п.18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Судова колегія зазначає, що аналогічні положення містяться і в Інструкції №58.
Згідно з п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Абзацом 1 п.4.1 Інструкції №58 встановлено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Також слід зазначити, що відповідно до Постанови КМУ від 27 квітня 1993р. «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 Постанови).
Отже, з наведеного слідує, що обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а виклав правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З обставин справи вбачається, що позивачка зверталася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Однак, рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області за №155250030916 від 24.12.2024р. відмовило в призначенні пенсії за віком через відсутність у неї необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу позивачки не зараховано період роботи з 15.08.1989р. по 1.10.1990р., оскільки дописано накази на прийняття та звільнення.
Разом з тим, враховуючи наведені вище норми та висновки Верховного Суду у справах з подібних відносин, апеляційний суд зауважує, що неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Крім того, судова колегія зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
При цьому, пенсійним органом не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи з 15.08.1989р. по 1.10.1990р. у трудовій книжці позивачки є недійсними та недостовірними.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний період роботи ОСОБА_1 підтверджується відповідними записами у трудовій книжці, що є достатнім для зарахування цього періоду роботи до загального страхового стажу.
Щодо підстави для відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 1.07.1997р. по 31.10.2000р., оскільки в Реєстрі відсутня інформація щодо нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду, колегія суддів зауважує, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, а вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків.
Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії позивачці або відомості про сплату внесків не у повному обсязі не є підставою для позбавлення особи права на зарахування до стажу роботи періодів, за які відсутні такі відомості.
Оскільки позивачка не може відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо сплати страхових внесків, це не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу вказаного періоду роботи.
Фактично, внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по внесенні індивідуальних відомостей та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивачка позбавлена соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи з 1.07.1997р. по 31.10.2000р., що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
З урахуванням наведеного, судова колегія дійшла висновку, що рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області за №155250030916 від 24.12.2024р. є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку з метою відновлення порушеного відповідачем права позивачки, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу, необхідно зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.12.2024р. про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо доводів апелянта про незаконність зобов'язання судом зарахувати до страхового стажу періодів навчання позивачки, колегія суддів зазначає, що такі твердження є безпідставними та не відповідають висновкам суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції було зазначено, що оскільки рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №155250030916 від 24.12.2024р. не вирішувалось питання про врахування до страхового стажу позивачки періодів навчання в Сімферопольському технікумі харчової промисловості та Одеському інституті харчової промисловості, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Додатково судова колегія вважає за необхідне зазначити, що 29.09.2025р. апеляційним судом зареєстровано заяву ОСОБА_1 про додання документів до справи: копії свідоцтва народження сина; копія відповіді МОН України за №5/97-25 від 29.01.2025р..
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачкою не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відмови у зобов'язанні органу ПФУ зарахувати до її страхового стажу періодів навчання в Сімферопольському технікумі харчової промисловості та Одеському інституті харчової промисловості, а тому суд не здійснює апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в цій частині.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: О.В. Єщенко
В.О. Скрипченко