29 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/6353/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Бондар М.В.) в адміністративній справі №160/6353/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), в якій просив суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у період з 01 листопада до 31 грудня 2024 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 у розмірі 2102,00 грн;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у період з 01 до 31 січня 2025 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 у розмірі 2102,00 грн;
- зобов'язати Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 листопада до 31 грудня 2024 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року (3028,00 грн), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- зобов'язати Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 до 31 січня 2025 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2025 (3028,00 грн), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.11.2024 до 31.12.2024, з 01.01.2025 до 31.01.2025, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028,00 грн, у 2025 році - 3028,00 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.11.2024 до 31.12.2024, з 01.01.2025 до 31.01.2025 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028,00 грн, у 2025 році - 3028,00 грн.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що він є суддею Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області та у період з 01.11.2024 до 31.01.2025 позивач отримував суддівську винагороду у меншому розмірі ніж передбачено чинним законодавством України. Також, позивач звертає увагу, що з огляду на характер спірних правовідносин та правовий статус ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів, та враховуючи те, що ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, належним відповідачем за позовними вимогами про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплаті позивачу суддівської винагороди за період з 01.11.2024 до 31.01.2025, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн та про зобов'язання здійснити перерахунок, та виплату належної позивачу суддівської винагороди за період з 01.11.2024 до 31.01.2025 з включенням усіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 та 2025 році - 3028,00 грн, є саме ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, яке в межах своєї компетенції самостійно здійснювало нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у зазначений період та як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня наділений достатньою компетенцією для здійснення відповідного перерахунку та виплати. Разом з цим, на переконання позивача, належним відповідачем за вимогою про визнання протиправною бездіяльності щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди у період з 01.11.2024 до 31.01.2025, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 та 2025 році - 3028,00 грн, а також вимогою про зобов'язання здійснити фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01.11.2024 до 31.01.2025 з включенням усіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 та 2025 році - 3028,00 грн, є ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року позов задоволено.
Відповідачем-1 на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі вказує на помилковість висновку суду першої інстанції, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про
судоустрій і статус суддів», при цьому застосування норми абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік, Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік прямо суперечить статті 130 Конституції України. Вказує, що за наявності в спеціальному законі (який встановлює конкретні розміри прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року) спеціальної норми щодо розміру прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді, територіальне управління не вправі було застосовувати загальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для (всіх інших) працездатних осіб, навіть якщо розмір прожиткового мінімуму в загальній нормі більший за розмір прожиткового мінімуму в спеціальній нормі. Звертає увагу, що постановою від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, Велика Палата Верховного Суду, з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і вказала на те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Позивач та відповідач-2 правом подання відзивів на апеляційну скаргу не скористались.
В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №313/2020 від 05.08.2020 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Наказом голови Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області №14-К від 10.08.2020 ОСОБА_1 зараховано до штату Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у зв'язку з призначенням його суддею цього ж суду з 10.08.2020.
Обчислення суддівської винагороди позивачу з 01.11.2024 по 31.12.2024 проведено у відповідності до Закону №3460-ІХ, з 01.01.2025 по 31.01.2025 - у відповідності до Закону №4059-ІХ, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
Позивач такі дії ТУ ДСА в Дніпропетровській області вважає протиправними з тих підстав, що відповідно до норм спеціального законодавства суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 та на 01.01.2025, у розмірі 3 028,00 гривень.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги дійшов до висновку, що позивач в період з 01.11.2024 по 31.01.2025 має право на одержання суддівської винагороди, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року та 1 січня 2025 року - 3 028 грн.
Переглядаючи судове рішення, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 та зазначає наступне.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону № 1402-VIII унормовано, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 135 Закону № 1402-VIII).
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIIIпередбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Частиною 4статті 135 Закону №1402-VIIвизначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частини 5статті 135 Закону №1402-VII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до частин 1, 3, 5статті 116 Закону №1402-VII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.
Згідно до частини 1статті 143 Закону №1402-VIIсудді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV (далі Закон №966-XIV)дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 цього Закону №966-XIVпрожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIVвизначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон № 1082-IX)установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня2189 гривень, з 1 липня2294 гривні, з 1 грудня2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня1921 гривня, з 1 липня2013 гривень, з 1 грудня2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня2395 гривень, з 1 липня2510 гривень, з 1 грудня2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня2270 гривень, з 1 липня2379 гривень, з 1 грудня2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня1769 гривень, з 1 липня1854 гривні, з 1 грудня1934 гривні.
Крім того, статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон № 1928-IX) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.
Також, статтею 7 Закону України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон №2710-ІХ)установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460-IX) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Статтею 7 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі Закон № 4059-IX) установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня; осіб, які втратили працездатність, який застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення, в тому числі за рішеннями суду, - 1600 гривень.
Аналіз положень Законів України Про Державний бюджет України на 2021 - 2025 роки дозволяє дійти висновку, що окремими приписами цих законів з 1 січня відповідного року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Отже, окремими приписами Законів №№ 1082-IX, 1928-IX, 2710-ІХ, 3460-IX, 4059-IX з 1 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року, з 1 січня 2023 року, з 1 січня 2024 року та з 1 січня 2025 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
У цьому аспекті Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 зауважила, що наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивачки, відповідач-1 діяв на законних підставах.
Водночас викладений у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 21.03.2024 у справі № 620/4971/23 та ін. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.
У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIVне визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 не погодилась з наведеними висновками з таких міркувань.
Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22 та 21.03.2024 у справі №620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачу у період з 01.11.2024 по 31.01.2025 було нараховано та виплачено суддівську винагороду виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з в розмірі 2102 гривні.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення в цій справі, зробив помилковий висновок, що позивач має право на отримання суддівської винагороди з 01.11.2024 по 31.01.2025, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року та 1 січня 2025 року - 3 028 грн., оскільки у спірних правовідносинах слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №240/9028/24.
Колегія суддів зазначає, що принцип єдності судової практики не має абсолютного характеру, оскільки процесуальним законодавством Велика Палата Верховного Суду, об'єднані палати, палати касаційних судів Верховного Суду наділені виключними повноваженнями у встановленому порядку відступати від раніше сформованої правової позиції з огляду на те, що в протилежному випадку це означало б неможливість виправлення судом своєї власної передчасної або застарілої позиції, викликаної, наприклад, нечіткістю закону (невідповідності критерію якість закону), що призвело до неоднакового тлумачення норм права, або виключало б можливість динамічного розвитку суспільних правовідносин та права; за певних обставин відступ від попередніх правових позицій суду касаційної інстанції узгоджується із уже усталеним виробленим у праві цивілізаційним підходом, згідно з яким truth or stability - truth is preferable (при конкуренції між правдивим (правильний, справедливим) і стабільним пріоритет варто віддавати першому).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведених законодавчих норм, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог про визнання протиправними дій територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у період з 01.11.2024 по 31.01.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні, позаяк у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Враховуючи зазначене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року в адміністративній справі №160/6353/25 скасувати та прийняти у справі нове судове рішення.
У задоволенні позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 29 жовтня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак