21 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/27728/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Малиш Н.І., Кругового О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 р. (суддя Рищенко А.Ю.) в адміністративній справі №160/27728/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не надання допомоги в проведенні похорону і компенсування матеріальних витрат на ритуальні послуги та на спорудження пам?ятників у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, що передбачено частиною 4 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; зобов?язати відповідача призначити та виплатити йому допомогу в проведенні похорону і компенсувати матеріальні витрати на ритуальні послуги та на спорудження пам?ятників у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, що передбачено частиною 4 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що є він, як син ОСОБА_2 , смерть якого настала при проходженні військової служби, має право на виплати, пов'язані із похованням батька, та інші ритуальні послуги. На думку позивача, Військова частина НОМЕР_1 протиправно відмовила йому у здійсненні виплат, передбачених законом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 р., ухваленим за результатами розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
У поданій апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що позивач не має право на отримання компенсації, передбаченої частиною 4 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки 19 грудня 2023 р. його батько самовільно залишив військову частину та помер від хвороби у населеному пункті Межова, Дніпропетровської області. Крім того, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть, для отримання допомоги на поховання, видано не на ім'я позивача. Для виплати компенсації, позивач повинен довести понесені ним витрати.
Письмовий відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду апеляційної інстанції не надходив.
Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до положень статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини у справі.
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , який проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер у КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради через хронічну печінкову недостатність та інший хронічний гепатит, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №15 від 01 лютого 2024 р. Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату йому допомоги на поховання. Листом від 23 травня 2024 р. №2333 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання виданий не на належну особу. Також вказано про самовільне залишення 19 грудня 2023 р. ОСОБА_2 військової частини.
Не погодившись із даною відмовою, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Інструкція, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 р. № 1269/5, не містить вимог зазначення у Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання саме особи, яка бажає отримати вказану допомогу. Також суд вказав, що відповідачем не доведено обставину самовільного залишення батьком позивача місця військової служби.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Перевірка оскарженого рішення суду першої інстанції здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військові формування, військовослужбовці яких загинули чи померли в період проходження військової служби, подають їх сім'ям і батькам допомогу в проведенні похорону і компенсують матеріальні витрати на ритуальні послуги та на спорудження пам'ятників у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №829 від 22 травня 2000 р. військові формування зобов'язані надавати сім'ям і батькам військовослужбовців, які загинули (померли) під час проходження військової служби, допомогу в проведенні поховання і компенсувати матеріальні витрати на ритуальні послуги та спорудження надгробків у розмірі п'яти прожиткових мінімумів у розрахунку на місяць на одну особу, установлених законом на дату смерті військовослужбовця.
Відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 р. № 1269/5, для отримання допомоги на поховання при державній реєстрації смерті видається витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (Додаток 14).
Не може бути підставою для відмови позивачу у виплаті допомоги і компенсації, передбаченої ч. 4 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за померлого батька, через надання ним Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян (Додаток 14), виданого не на його ім'я ( ОСОБА_1 ), а на іншу особу, оскільки Інструкцією № 1269/5 таких вимог до Витягу не визначено.
Статтею 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п'ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань). Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Відповідачем не доведено обставину призупинення військової служби батька позивача - ОСОБА_2 у зв'язку із самовільним залишенням ним місця служби, тому його доводи у відповідній частині є безпідставними.
Також слід зазначити, що ані норма ч. 4 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ані постанова Кабінету Міністрів України №829 від 22 травня 2000 р. не вимагає від особи надання доказів понесених ним витрат для отримання допомоги на поховання та компенсації витрат на ритуальні послуги та спорудження пам'ятників.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної інстанції висновки суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування оскарженого рішення суду, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025р. в адміністративній справі №160/27728/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 21 жовтня 2025 р. і касаційному оскарженню не підлягає відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя А.В. Шлай
суддя Н.І. Малиш
суддя О.О. Круговий