Справа № 560/15343/25
30 жовтня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К.
розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" до Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,
29 жовтня 2025 року від товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" до суду надійшла заява про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" до Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови, в якій просить:
1. Зупинити дію Постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області № 66 від 05.08.2025 до ухвалення судового рішення в адміністративній справі 560/15343/25 та набрання цим рішенням законної сили;
2. Зупинити дію Постанови Старшого державного виконавця Олександра Мельника від 28.10.2025 про відкриття виконавчого провадження № 79455206 до ухвалення судового рішення в адміністративній справі 560/15343/25 та набрання цим рішенням законної сили;
3. Зупинити дію Постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області № 65 від 05.08.2025 до ухвалення судового рішення в адміністративній справі 560/15343/25 та набрання цим рішенням законної сили;
4. Зупинити дію Постанови Старшого державного виконавця Олександра Мельника від 28.10.2025 про відкриття виконавчого провадження № 79455001 до ухвалення судового рішення в адміністративній справі 560/15343/25 та набрання цим рішенням законної сили.
В обґрунтування заяви зазначено, що ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.09.2025 відкрито провадження в адміністративній справі № 560/15343/25 за позовом ТОВ «Україна 2001» до Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування постанов від 05.08.2025 за № 65 та № 66 про накладення штрафів. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
28.10.2025 ТОВ «Україна 2001» отримало від Теофіпольського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України документи про відкриття виконавчих проваджень, зокрема:
1. Постанову старшого державного виконавця Олександра Мельника від 28.10.2025 про відкриття виконавчого провадження № 79455001 про стягнення з ТОВ «Україна 2001» 80 000,00 грн. згідно постанови Головного управління Держпродспоживслужби № 65 від 05.08.2025
2. Постанову старшого державного виконавця Олександра Мельника від 28.10.2025 про відкриття виконавчого провадження № 79455206 про стягнення з ТОВ «Україна 2001» 80 000,00 грн. згідно постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області № 66 від 05.08.2025.
Отже, ігноруючи той факт, що судовий розгляд по справі № 560/15343/25 ще триває, Головне управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області вже вжило конкретних дій по стягненню коштів.
Оскільки правомірність (неправомірність) прийняття постанови про накладення штрафу від 05.08.2025 за № 65 та постанови про накладення штрафу від 05.08.2025 за № 66 буде встановлена лише судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна 2001» до Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області про оскарження таких постанов, з яким товариство вже звернулось до суду , то стверджувати на даний час про правомірність вищевказаних постанов неможливо. Водночас, у разі встановлення протиправності таких постанов про накладення штрафу і задоволення позовних вимог про її скасування товариству в майбутньому доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно (кошти), на яке буде звернено стягнення при примусовому виконанні постанови у ВП № 79455001 та у ВП № 79455206.
Заявник вказує, що невжиття заходів забезпечення створює ряд ризиків, що можуть призвести до унеможливлення поновлення оспорюваних прав та інтересів позивача, зокрема в частині втрати частини реалізації сільськогосподарської продукції особливо в частині участі в системі державних закупівель. Також може мати наслідком заподіяння шкоди правам та інтересам позивача та третіх осіб, в тому числі добросовісним платникам податків, що, враховуючи тимчасовий характер заходів забезпечення позову, може нанести значно більше шкоди для різних учасників господарських відносин ніж ймовірне недотримання позивачем податкової дисципліни у відносинах з конкретним одиничним контрагентом.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, повно та всебічно дослідивши аргументи та наданні на їх підтвердження докази, суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою та другою статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При цьому, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом поданої заявником заяви про забезпечення адміністративного позову останній має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанова Верховного Суду від 14.05.2021 р. у справі № 320/3957/20).
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач обґрунтовує необхідність застосування таких заходів тим, що примусове стягнення штрафу в межах виконавчих проваджень з примусового виконання оскаржуваних у цій справі постанов Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області про накладення штрафу призведе до застосування обмежень і стягнень додаткових витрат з рахунків позивача, пов'язаних із проведенням виконавчих дій, що в подальшому ускладнює проведення позивачем господарської діяльності, матиме для неї негативні наслідки.
Поряд з цим, позивач зазначає, що без вжиття запропонованих заходів забезпечення позову буде неможливо усунути негативні наслідки або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Суд зазначає, що пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Отже, з аналізу вищенаведених норм права, вбачається, що оскаржувані постанови є самостійним виконавчим документом, примусове виконання яких здійснюється у порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
В контексті зазначеного, суд зазначає, що саме по собі відкриття виконавчих проваджень не є беззаперечним доказом настання негативних наслідків для позивача.
Подібна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду в справі №380/12789/21 від 06 липня 2022 року.
Поряд з цим, долучені позивачем до заяви про забезпечення позову постанови про відкриття виконавчих проваджень на підставі оскаржуваних постанов Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області не є беззаперечним доказом настання негативних наслідків для позивача.
Суд також враховує вимоги статті 2 КАС України, відповідно до якої завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, наведені заявником обґрунтування наразі не свідчать про існування обставин, за яких є неможливим чи ускладненим поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких останній звернувся до адміністративного суду.
Суд зауважує, що рішення суду за такими позовами не потребують виконання. Їх значення полягає у констатації факту правомірності оскаржуваного рішення і позбавлення його правових наслідків шляхом скасування. Тому у справі за таким позовом не може бути ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. Отже, і заходів забезпечення позову вони не потребують.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Водночас суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах 280/9045/24 від 14 січня 2025 року та 280/9044/24 від 20 лютого 2025 року.
Суд зазначає, що вжиття заходів та забезпечення позову в цьому випадку може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність рішень та постанов Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
Судом також враховано те, що незабезпечення цього позову жодним чином не вплине на можливість ефективного захисту або поновлення позивачем порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки, заявник не позбавлений можливості порушувати питання про відстрочення або розстрочення їх виконання в порядку, передбаченому статтею 33 Закону №1404-VIII, а в разі задоволення позову звертатись за поверненням сплачених ним (стягнутих з нього) коштів з Державного бюджету України згідно законодавства, зокрема, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182.
Таким чином, повно та всебічно оцінивши доводи та надані позивачем на їх підтвердження докази, суд приходить до висновку, що не підтверджені належними та переконливими доказами, є неспівмірними із позовними вимогами та фактично є вирішенням спору по суті без судового розгляду, що є неприпустимим.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" про забезпечення позову у справі №560/15343/25 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Головуючий суддя В.К. Блонський