Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
30 жовтня 2025 р. Справа № 520/1576/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по адміністративній справі №520/1576/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, буд. 158Б, м. Запоріжжя, Запорізька обл., Запорізький р-н, 69005, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.08.2024 №183950004370 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у перерахунку пенсії із 01.02.2022 із розрахунку 90 відсотків від заробітної плати (грошового забезпечення), визначеної у довідці Кіровоградської обласної прокуратури від 17.06.2024 №21-141вих24.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за вислугу років з 01.02.2022 з урахуванням раніше проведених виплат, виходячи з передбаченого ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) розрахунку 90 відсотків від заробітної плати (грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу з таємними документами, матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань, згідно довідки Кіровоградської обласної прокуратури від 17.06.2024 №21-141вих24 у сумі 113100,00 грн. та здійснювати виплати, з урахуванням перерахунку, вказаної пенсії у повному обсязі без обмеження її максимального розміру, без обмеження розміру заробітної плати для перерахунку пенсій, без оподаткування та нарахування військового збору та у разі підвищення заробітної плати працівникам прокуратури проводити подальші перерахунки пенсії та її виплати незалежно від того, чи припинено роботу на час перерахунку пенсії або вона продовжується.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, подано апеляційну скаргу до Другого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задоволено частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 по справі № 520/1576/25 скасовано.
Прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.08.2024 №183950004370.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з 01.02.2022 здійснити перерахунок ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, виходячи з розрахунку 60% від суми місячної заробітної плати на підставі довідки від 17.06.2024 №21-141вих24, виданої Кіровоградською обласною прокуратурою про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 виплату перерахованої пенсії за вислугу років, виходячи з розрахунку 60% від суми місячної заробітної плати на підставі довідки від 17.06.2024 №21-141вих24, виданої Кіровоградською обласною прокуратурою, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Позивачем подано до суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій він просить суд:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №520/1576/25;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №520/1576/25.
В обґрунтування заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду позивачем зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не виконують постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі № 520/1576/25.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Так, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за приписами частини 1 якої суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За приписами частини 2 статті 3811 Кодексу адміністративного судочинства України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Зазначені норми кореспондуються з положенням частини 6 статті 245 цього Кодексу, згідно з якими у випадках, визначених у частинах третій - п'ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб'єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.
З аналізу зазначених норм вбачається, що адміністративним процесуальних законодавством регламентовано право суду застосувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимим доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишається невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 лютого 2020 року по справі №640/3719/18, постанові від 04 березня 2020 року по справі №539/3406/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу (ч. 1 ст. 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (ч. 3 ст. 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд зазначає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд може під час прийняття постанови у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.
Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може лише під час прийняття рішення у справі.
Положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Зазначена правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018.
Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд зазначає, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Тобто, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
З огляду на викладене, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Суд зауважує, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 25 листопада 2020 року по справі №554/10283/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, позивач, вважаючи, що рішення суду на теперішній час не виконано, не позбавлений права звернутися з виконавчим листом до органів виконавчої служби з метою виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №520/1576/25 в примусовому порядку.
Разом з тим, судом встановлено, що доказів звернення до органів виконавчої служби з метою виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №520/1576/25 позивач до заяви не надав. Крім того, позивачем не подано до суду доказів неналежного виконання судового рішення в примусовому порядку.
За таких обставин суд приходить до висновку, що встановлення судового контролю можливе, якщо заходи з примусового виконання рішення в порядку Закону України "Про виконавче провадження" не призвели до належного виконання судового рішення.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові 14 травня 2020 року у справі № 800/320/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, позивачем жодних обґрунтованих доводів щодо неналежного виконання відповідачами постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №520/1576/25, неможливості виконання судового рішення в порядку примусового виконання або щодо необхідності встановлення судового контролю за рішенням суду в даній справі в заяві не зазначено.
Матеріалами справи не підтверджено, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження", що забезпечує виконання рішення суду в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та відсутність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №520/1576/25.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по адміністративній справі №520/1576/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.М.Панов