Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
30 жовтня 2025 року Справа № 520/13528/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Міністерство оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить (з урахуванням уточнених вимог):
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, з 30.09.2022 по 25.02.2025 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 30.09.2022 по 25.02.2025 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 30.09.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення;
- зобов'язати Міністерство оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченого грошового забезпечення за період служби з 30.09.2022 по 25.02.2025 виходячи із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що під час проходження служби у відповідача посадовий оклад, оклад за військове звання, а як наслідок, додаткові види грошового забезпечення та компенсаційні виплати були обчислені із прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, що суперечить положенням Постанови від 30.08.2017 № 704. Внаслідок таких дій нарахування та виплата компенсаційних виплат під час звільнення та одноразова допомогу у зв'язку із звільненням обчислені невірно. Враховуючи наведене вище, вважає такі дії відповідача протиправною, у зв'язку із чим просить останнього зобов'язати до відповідних дій. Разом із тим, просить зобов'язати МО України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати. Просить позов задовольнити.
Відповідачем військовою частиною НОМЕР_1 подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що розмір грошового забезпечення позивача обчислено з дотриманням вимог чинного законодавства виходячи і прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 шляхом множення його на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови КМУ від 14.07.2014 № 704. Виплати позивачу при звільненні нараховані з дотриманням вимог чинного законодавства. Просить у позові відмовити.
Відповідачем Міністерством оборони України подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи аналогічні змісті обставин викладених у відзиві військової частини.
Стороною позивача подано до суду пояснення щодо періоду військової службу позивача після 20.05.2025 та скасування постанови КМУ від 12.05.2023 № 481.
Ухвалою судді від 02.06.2025 адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.
Ухвалою суду від 12.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін.
Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Суд установив, позивач з 30.09.2022 до 25.02.2025 проходив військову службу у відповідача, що підтверджено відомостями з копії військового квитка позивача серії НОМЕР_2 .
Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом щодо грошового забезпечення позивача.
Військова частина надавала відповідь на адвокатський запит до якої додано довідку про доходи позивача.
Позивач наводить аргументи про те, що суми у довідках грошового забезпечення позивача обраховані, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених станом на 01.01.2018.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною у зв'язку із чим звернулася до суду за захистом свого права із відповідним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з п. 1 ст. 10 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Згідно з пункту 2 Постанови №704, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Згідно з пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, що містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків: “21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладений в такій редакції: “установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що під час обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Закон України від 05.10.2000 №2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон №2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 (справа №500/1813/21) сформулював наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах: з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом країни "Про Державний бюджет України на 2021 рік", в осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік); встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06.12.2016 № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної робітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 серпня 2024 року у справі №580/12209/23, яка відповідає усталеній позиції щодо надання судового захисту фактично порушеному праву.
Суд установив із матеріалів справи що нарахування та виплата грошового забезпечення позивача обраховано посадовий оклад, оклад за військове звання виходячи із прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.
Суд критично оцінює застосування відповідачем розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн при обчисленні посадового окладу та окладу за військовими званнями позивача за оспорюваний період.
24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»(в подальшому - Постанова № 103), якою п. 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним п. 6 Постанови № 103, яким п. 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції.
Отже починаючи з 29.01.2020 відновлено дію п. 4 Постанови № 704 у редакції, яка передбачає використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Відтак з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 розрахункову величину для обчислення розміру посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями змінено з “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року» на “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року».
З огляду на викладене суд прийшов переконання, що розмір посадового окладу, окладу за військовими (спеціалізованими) званням позивача повинен розраховуватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, а не станом на 01.01.2018.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов висновку про те, що оскільки, як установлено судом, відповідач нараховував позивачу грошове забезпечення за період з 30.09.2022 до 19.05.2023 (включно) із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а відтак таку бездіяльність відповідача суд визнає протиправною.
З метою захисту порушеного права позивача суд прийшов висновку про те, що відповідача необхідно зобов'язати здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення позивача за період з 30.09.2022 до 19.05.2023 (включно) із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2022, 01.01.2023.
Щодо частини позовної вимоги про нарахування та виплату грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 до 25.02.2025, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, суд прийшов наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка набрала чинності з 20.05.2023, внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином, Постановою № 481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Таким чином, із дня набрання чинності Постанови № 481 (20 травня 2023 року) у відповідних суб'єктів владних повноважень відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови № 704.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постанова КМУ № 481 була предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24, № 320/41449/23, №320/35573/23.
На час розгляду справи судом рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, правові підстави для застосування пункту 4 Постанови № 704 у редакції, до внесення змін Постановою № 481 відсутні.
Такі висновки викладені Верховним Судом в постановах від 21 серпня 2025 року у справі № 520/22317/23, від 08 вересня 2025 року у справі № 200/4426/24, від 15.10.2025 у справі № 500/3399/24.
Аналізуючи вказану норму суд прийшов до переконання про те, що починаючи з 20.05.2023 пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Із урахуванням вищевикладеного, суд прийшов переконання про те, що після набрання чинності 20.05.2023 постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 змінились правила обчислення посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, зокрема, встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом №2262 з 01.01.2024 та з 01.01.2025 відповідно не підвищився, отже відсутні підстави для обчислення грошового забезпечення позивача виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за період з 20.05.2023 до 31.12.2023, станом на 01.01.2024 за період з 01.01.2024 до 31.12.2024, станом на 01.01.2025 за період з 01.01.2025 до 25.02.2025.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що оскільки, як установлено судом, відповідач нараховував позивачу грошове забезпечення за період з 30.09.2022 до 19.05.2023 з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а відтак такі дії суд визнає протиправними. З метою захисту порушеного права позивача суд прийшов висновку про те, що відповідача необхідно зобов'язати здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення позивача за період з 30.09.2022 до 19.05.2023, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2022, 01.01.2023, а щодо частини позовних вимог за період з 20.05.2023 до 25.02.2025 необхідно відмовити, з урахуванням висновків суду.
Щодо частини позовної вимоги про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати здійснити перерахунок розміру грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, суд прийшов наступного.
Згідно з п. 1 ст. 10 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Згідно з підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Суд установив, позивачу протягом 2022-2023 років виплачено інші не постійні виплати у розмірі місячного грошового забезпечення матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік та грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік. Дані обставини підтверджено відомостями з довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 09/2022-08/2023.
З огляду на викладене вище, суд прийшов до переконання про те, що оскільки такі допомоги обчислюється у розмірі місячного грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправні дії при їх нарахування та обчисленні виходячи з прожиткового мінімуму установленого для працездатних осіб станом на 01.01.2018. З метою ефективного способу захисту порушеного права позивача необхідно зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату таких допомог з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 01 січня відповідного року.
Відносно частини позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій щодо перерахунку компенсації невикористаної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених станом на 01 січня відповідного року, суд прийшов наступного.
Суд повторно зазначає, що позивача звільнено з військової служби 25.02.2025, що підтверджено копією витягу з наказу відповідача.
Згідно з пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (надалі - Порядок №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка набрала чинності з 20.05.2023, внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Аналізуючи вказану норму суд прийшов до переконання про те, що починаючи з 20.05.2023 пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Таким чином, із дня набрання чинності Постанови № 481 (20 травня 2023 року) у відповідних суб'єктів владних повноважень відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови № 704.
Такі висновки викладені Верховним Судом в постановах від 21 серпня 2025 року у справі № 520/22317/23, від 08 вересня 2025 року у справі № 200/4426/24, від 15.10.2025 у справі № 500/3399/24.
Відтак відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема, Постановою № 481, а тому підстав застосування попередньої редакції Постанови № 704 у військової частини не було.
З огляду на викладене суд прийшов висновку що у цій частині позовних вимог суд не установив протиправності дій щодо нарахування та виплати компенсаційних виплат за невикористані доби відпустки, одноразової допомоги при звільненні виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (виключення із списків особового складу військової частини), а не з розміру грошового забезпечення, обчисленого виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року, про що просить позивач та таке не узгоджується із вимогами норм законодавства, які регулюють порядок нарахування та виплати таких компенсації та виплати допомоги, а відтак у цій частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо позовних вимог позивача про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 суд зазначає наступне.
Пункт 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З огляду на викладене, вимоги позивача про проведення нарахування та виплати індексації- різниці грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення з урахуванням індексації-різниці грошового забезпечення, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 № 44, задоволенню не підлягають, оскільки здійснення відрахування з нарахованої суми податків та зборів згідно з вимогами чинного законодавства належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця, а відтак у цій частині позовних вимог слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2025 у справі № 990/317/23.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушення строків їх виплати за період з 30.09.2022 по день фактичної виплати, суд прийшов наступного.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050).
Відповідно до статті 1 Закону №2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону №2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Статтею 3 Закону №2050 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
З метою реалізації Закону №2050 Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 подібні за змістом положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відтак підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050 та в пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення та невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.
Враховуючи, що відповідач не здійснював перерахунок та виплату невиплачених сум грошового забезпечення за спірний період на виконання цього рішення суду, підстави вважати, що права позивача при здійсненні такого нарахування будуть порушені, відсутні.
Саме такий правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 12.01.2024 у справі № 200/7529/20-а.
З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що позовна вимога про нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення та невиплачених сум грошового забезпечення є передчасною, адже, виплата нових сум грошового забезпечення не відбулася, а тому умови для розрахунку компенсації не настали, у зв'язку таку суд розцінює як заявлену позивачем на майбутнє.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Міністерство оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченого грошового забезпечення за період служби з 30.09.2022 по 25.02.2025 виходячи із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.
Відповідно до частин 3, 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначає відповідний Порядок, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, далі Порядок 260).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира, начальника, керівника (пункт 8 розділу І Порядку 260).
Посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військово-службовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (зі змінами) далі - постанова № 704 (пункт 1 розділу ІІ Порядку 260).
Посадові оклади виплачуються залежно від займаних посад і тарифних розрядів, передбачених у штаті військової частини (пункт 2 розділу ІІ Порядку 260).
У даній справі між позивачем і Міноборони безпосередньо не виникало жодних правовідносин, у яких би цей суб'єкт владних повноважень порушив права позивача, грошове забезпечення виплачується за місцем проходження служби в межах фондів оплати праці, підставою для такої виплати є відповідний наказ командира військової частини.
Бюджетні правовідносини, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їхніх бюджетних повноважень (прав та обов'язків з управління бюджетними коштами), безпосередньо не стосуються позивача, що не дає підстав для залучення державних органів, які беруть участь у процесі формування і використання фінансових ресурсів для виплати грошового забезпечення, до участі у цій судовій справі.
Наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» затверджені Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, які, зокрема, визначають механізм фінансового забезпечення військових частин.
Відповідно до пункту 2.23 Правил військова частина має право здійснювати видатки виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань загального фонду бюджету, планами спеціального фонду за наявності витягів із річного розпису асигнувань державного бюджету, помісячного розпису асигнувань загального фонду державного бюджету, помісячного розпису спеціального фонду державного бюджету, а також у передбачених випадках згідно з річним розписом витрат спеціального фонду державного бюджету з розподілом за видами надходжень, доведених органом Державної казначейської служби України, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку.
Пунктом 2.32 Правил передбачено, що з метою своєчасного та повного отримання коштів відповідно до затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету та плану спеціального фонду протягом поточного місяця військова частина здійснює аналіз стану виконання кошторису, уточнює потребу в коштах на наступний місяць і до 20 числа кожного місяця подає заявки (крім потреби в коштах на виплату грошового забезпечення та підйомної допомоги).
Фінансове забезпечення військової частини здійснюється відповідно до затверджених в установленому порядку кошторисів за рахунок коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету України (пункт 3 Правил).
Судом встановив, що військова частина у цій справі є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, тоді як розпорядником бюджетних асигнувань вищого рівня є Міністерство оборони України.
Водночас позивач не подав доказів того, що військова частина подавала до МО України відповідні заявки на отримання фінансування для виплати грошового забезпечення позивача, які не були профінансовані.
Отже, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги заявлені до Міністерства оборони України не підлягають задоволенню, адже судом не встановлено бездіяльності останнього.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене доходжу висновку про часткове задоволення позову.
У відповідності до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору у відповідності до Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Міністерство оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.09.2022 до 19.05.2023 (включно), у тому числі матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.09.2022 до 19.05.2023 (включно), із перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званнями шляхом застосування множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
відповідач військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ;
відповідач Міністерство оборони України, місцезнаходження - місто Київ, проспект Повітряних Сил, будинок № 6, код ЄДРПОУ 0000034022.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 30.10.2025.
Суддя М. І. Садова