30 жовтня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/11886/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР-2019" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
28 серпня 2025 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (надалі - позивач) до Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР-2019" (надалі - відповідач, ФГ "АГРОЦЕНТР-2019"), про стягнення з Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР-2019" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарських санкцій у розмірі 81811,13 грн. та пені у розмірі 5113,75 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у порушення вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем до 15.04.2024 не сплачено адміністративно-господарські санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю, що є підставою для застосування вказаних вище сум адміністративно-господарських санкцій та пені.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/11886/25. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
15 вересня 2025 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву /а.с. 38-42/, у якому представник відповідача зазначає, що 28 травня 2024 року на посаду бригадира на дільницях основного виробництва Фермерського господарства «Агроцентр-2019» було прийнято ОСОБА_1 за трудовим договором №18 від 29.05.2024, що підтверджується заявою про прийняття на роботу від 28.05.2024, наказом про прийняття №3 від 28.05.2024, трудовим договором №18 від 29.05.2024 та трудовою книжкою. Пояснює, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи з 01.11.2021, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №098211. З відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам (Додаток Д1 до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, який було подано 12.03.2025 (уточнюючий) можна встановити, що за звітний (податковий) період (травень-грудень 2024 року) ОСОБА_1 належить до категорії застрахованих осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, як працюючі особи з інвалідністю на підприємствах, в установах і організаціях, що підтверджується графою 08, яка заповнюється платником єдиного внеску та зазначено "2". Таким чином, оскільки з 29 травня 2024 року після укладення трудового договору з ОСОБА_1 у фермерському господарстві «Агроцентр-2019» працевлаштована особа з інвалідністю ІІ групи, для якої це місце роботи є основним, що свідчить про виконання нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». У відзиві відповідач також просить стягнути з позивача судові витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн.
23 вересня 2025 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив /а.с. 71-73/, у якій зазначено, що відповідач можливістю внесення змін до показників розрахунку адміністративно-господарських санкцій у встановлений законодавством строк не скористався, тому позивач вважає, що адміністративно-господарська санкція нарахована у спосіб та у порядку визначеному законом. Вказує, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу є неспівмірним із виконаною роботою та необґрунтованим, оскільки ця справа є незначної складності, яка розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
Згідно з Розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю керівником територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю керівником (заступником керівника) територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю ОСОБА_2 нараховано ФГ "АГРОЦЕНТР-2019" суму адміністративного-господарських санкцій за 2024 рік, виходячи з наступних даних: середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік - 9 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення) - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 1472600,40 грн.; середня річна заробітна плата штатного працівника (04/01) - 163622,27 грн.; кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше (03 - 02) - 0,00 одиниць; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05*06); від 16 до 25 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05); від 8 до 15 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05/2) - 81811,13 грн. /а.с. 3/.
Вказаний документ розміщено в електронному кабінеті роботодавця ФГ "АГРОЦЕНТР-2019" на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 04.03.2025, що підтверджено квитанцією від 04.03.2025 /зворот а.с. 3/.
Згідно з Розрахунком суми пені /а.с. 4/ ФГ "АГРОЦЕНТР-2019" за недотримання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю в 2024 році нараховано адміністративно-господарські санкції в сумі 81811,13 грн. Згідно з Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року №233, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України за кожен календарний день прострочення (наведених у постановах Правління Національного банку України), що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. На підставі викладеного, проведено розрахунок пені, а саме: ставка НБУ на момент сплати 18 серпня 2025 року 15,5%; відсотки від ставки НБУ, законодавчо встановлені для розрахунку розміру пені 120%; розрахунковий розмір пені 15,5 * 120% : 366 = 0,05%; сума заборгованості зі сплати АГС на 18 серпня 2025 року 81811,13 грн.; сума пені за один день прострочення 81811,13 * 0,05% = 40,91 грн.; кількість днів прострочення з 16 квітня 2025 року по 18 серпня 2025 року включно - 125 днів; сума пені 16 квітня 2024 року по 18 серпня 2025 року включно 40,91 грн. * 125 = 5113,75 грн.
У зв'язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року №875-XII (далі - Закон №875-XII) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Частиною 1 статті 19 Закону №875-XII передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини 4 статті 19 Закону №875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
За приписами частини 6 статті 19 Закону № 875-XII пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Положеннями статті 19 Закону № 875-XII передбачено, що керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
У разі зміни до 31 березня показників за попередній рік у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, що впливають на визначену згідно із частиною дванадцятою цієї статті суму адміністративно-господарських санкцій, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю до 10 червня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності формує та надсилає уточнений розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Зміна показників у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування після 31 березня не призводить до зміни сум адміністративно-господарських санкцій, які визначені у відповідному розрахунку або уточненому розрахунку.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Частиною 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до частини 4 статті 20 Закону № 875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред'являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати, встановленого частиною четвертою цієї статті.
Статтею 217 Господарського кодексу України (чинного до 01.01.2025) передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України слідує, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Частиною 3 статті 17 Закону № 875-ХІІ передбачено, що відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я осіб з інвалідністю.
Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
09 червня 2023 року набрав чинності Порядок надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2023 р. № 553 (далі по тексту - Порядок №553), яким визначено механізм надання підприємством, установою, організацією, фізичною особою, яка використовує найману працю (далі - роботодавець), філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (міському, районному, міськрайонному центру зайнятості - до дати припинення їх діяльності) (далі - центр зайнятості) інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.
За приписами пунктів 2-6 Порядку №553 роботодавець з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників з інвалідністю та/або з дати відкриття вакансій, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, інформує центр зайнятості за його місцезнаходженням.
Інформацію про оприлюднені на Єдиному порталі вакансій державної служби оголошення про проведення конкурсів на посади державної служби, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, НАДС подає до державної служби зайнятості шляхом інформаційного обміну.
Інформація, необхідна для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, може надаватися роботодавцем центру зайнятості в електронній (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника/фізичної особи - підприємця або уповноваженої ними особи).
Первинна інформація надається роботодавцем з метою інформування про наявність потреби у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
Уточнювальна інформація подається в разі потреби на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії (вакансій), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата (кандидатів). При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та професійної назви робіт (професії/посади).
Роботодавець може повідомити центру зайнятості про закриття вакансії (вакансій) шляхом надсилання відповідної інформації в електронній формі на офіційну електронну адресу центру зайнятості (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника/фізичної особи - підприємця або уповноваженої ними особи).
Роботодавець подає до центру зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування особи з інвалідністю, за формою звітності № 3-ПН, визначеною Мінекономіки.
Вимоги цього пункту не поширюються на інформацію, яку подає НАДС згідно з абзацом другим пункту 2 цього Порядку.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI (далі за текстом - Закон №5067-VI) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.
На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI наказом Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року № 827-22 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (надалі - Порядок), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 травня 2022 року.
Відповідно до пунктів 1.4, 1.5, 1.6 розділу І Порядку форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).
Роботодавець визначає вид форми № 3-ПН - первинна або уточнювальна.
Первинна форма № 3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).
Уточнювальна форма № 3-ПН подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії(й), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата(ів) тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та професійної назви робіт (професії/посади).
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067-VI, Порядком №827-22, Порядок №553; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом №875-ХІІ; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
У свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17 та від 03 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18, від 24 березня 2021 року у справі №440/2371/19.
Законом № 875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Як випливає з приписів частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, четвертої та п'ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.
При цьому суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
У зв'язку з цим, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Такий висновок відповідає висновку Верховного Суду, що викладеному у постановах від 15.04.2019 у справі №820/2190/17, від 24.03.2021 у справі №440/2371/19.
На виконання вимог ухвали суду від 02 вересня 2025 року про витребування доказів листом Полтавської філії Полтавського обласного центру зайнятості від 09.09.2025 №16/40/52-25, який надійшов 15.09.2025, суд повідомлено, що у 2024 році ФГ "АГРОЦЕНТР-2019" подавало звіти форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)": 11.01.2024 назва вакансії: тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва; 29.05.2024 назва вакансії: бригадир на дільницях основного виробництва; 29.05.2024 назва вакансії: тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва. Дані вакансії були укомплектовані службою зайнятості особами, які звернулись до Решетилівського відділу Полтавської філії Полтавського обласного центру зайнятості за пошуком роботи. Працевлаштовані особи про свою належність до категорії осіб з інвалідністю не повідомляли. /а.с. 27-28/.
Полтавською філією Полтавського обласного центру зайнятості надано до суду засвідчені належним чином копії звітності "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" форми №3-ПН, що подавалася ФГ "АГРОЦЕНТР-2019" без зазначення відмітки про вакансію для осіб з інвалідністю: "бригадир на дільницях основного виробництва" (1 вакансія), тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва (1 вакансія) - поданий 29.05.2024 /а.с. 29-33/; тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва (1 вакансія) - поданий 11.01.2024 /а.с. 34-36/.
Отже, протягом 2024 року позивачем не подавалася до центру зайнятості звітність "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" форми №3-ПН із зазначенням вакансії для осіб з інвалідністю. Доказів зворотного сторонами до суду не надано.
Водночас, у ФГ "АГРОЦЕНТР-2019" з 29 травня 2024 року була працевлаштована одна особа з інвалідністю ОСОБА_1 , що підтверджується наказом про прийняття на посаду бригадира на дільницях основного виробництва від 28.05.2024 /а.с. 44/, трудовим договором №18 від 29.05.2024 /а.с. 45/, довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №098211 /а.с. 46/, витягом з трудової книжки ОСОБА_1 /а.с. 47/, копії яких наявні у матеріалах справи.
Таким чином, оскільки у відповідача ФГ "АГРОЦЕНТР-2019" з 29 травня 2024 року була працевлаштована одна особа з інвалідністю, тому відповідач позбавлений обов'язку сплачувати штрафні санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів, за травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2024 року, відтак, позовні вимоги у цій частині необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Натомість, адміністративно-господарські санкції підлягають стягненню з відповідача за одне робоче місце за п'ять місяців у розмірі 27270,38 грн. (163622,27 грн. (середньорічна заробітна плата штатного працівника) / 2)/12 * 4 (місяці) * 1 (робоче місце), а саме за січень-квітень 2024 року, у яких відповідачем не вживалися передбачені законом належні заходи для працевлаштування інвалідів за одне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів.
Враховуючи те, що судом підтверджено правомірність застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій на суму 27270,38 грн., сума пені, яка підлягає сплаті відповідачем, становить 1704 грн. 40 коп. (27270,38 грн. * 0,05%) * 125 днів).
Отже, позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю підлягає задоволенню частково.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь ФГ "АГРОЦЕНТР-2019" понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 9000 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами ( ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до приписів частин 1, 3, 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 р. (справа № 820/4263/17).
Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Водночас суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 26.01.2023 №280/3242/19.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 26.01.2023 у справі №1740/1900/18.
У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Представництво інтересів відповідача ФГ "АГРОЦЕНТР-2019" у цій справі здійснювалося адвокатом Беркутою В.Л. на підставі ордеру серії ВІ №1333231 про надання правничої допомоги /а.с. 26/.
На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу відповідачем надано до суду копії таких документів: договору про надання правової допомоги від 10.09.2025 /а.с. 64-66/, додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 12.09.2025 /зворот а.с. 66-а.с 67/, акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 15.09.2025 /зворот а.с. 67/.
За змістом акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 15.09.2025 адвокатом надана правова допомога передбачена пунктом 1 Договору, а саме: 1) зустріч із клієнтом з метою з'ясування обставин справи №440/11886/25 та правовий аналіз наданої клієнтом позовної заяви та додатків до неї; 2) збирання доказів для підтвердження виконання нормативу робочих місць; 3) відзиву на позовну заяву в адміністративній справі №440/11886/25; сума - 9000 грн. 2. За надані послуги клієнт має сплатити адвокату гонорар у розмірі 9000 грн. відповідно до додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 10.09.2025.
Однак, ця справа є справою незначної складності, яка призначена до розгляду та розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні.
Сума витрат на правничу допомогу, яку відповідач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань позивача у розмірі 9000 грн., є завищеною щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи та витрачений адвокатом час.
Зважаючи на викладене вище, керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних робіт (наданих послуг), обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, а також враховуючи час необхідний для виконання адвокатом відповідних робіт (надання послуг), суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлених відповідачем до стягнення до 3000 грн. та враховуючи, часткове задоволення позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР-2019" судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. ((86924,88 грн.-28974,78 грн.)*3000 грн.) /86924,88 грн.).
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 134, 139, 229, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Європейська, 49, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 13937406) до Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР-2019" (вул. Матросова, 22, с. Пустовари, Полтавський район, Полтавська область, 38440, ідентифікаційний код 42737355) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити частково.
Стягнути з Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР-2019" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 27270 грн. 38 коп. (двадцять сім тисяч двісті сімдесят гривень тридцять вісім копійок) та пеню у розмірі 1704 грн. 40 коп. (одна тисяча сімсот чотири гривні сорок копійок).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР-2019" судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. (дві тисячі гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Сич