30 жовтня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/10425/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС України у Полтавській області від 06.01.2025 №Ф-880.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Головним управлінням ДПС у Полтавській області винесено вимогу від 06.01.2025 №Ф-880, якою встановлено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 4810,01 грн. Позивач вказану вимогу вважає протиправною, оскільки ще 10.07.2014 припинив підприємницьку діяльність, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, осіб-підприємців та громадських формувань. Таким чином, відсутність офіційного підтвердження статусу фізичної особи-підприємця, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, у зв'язку з чим відсутні підстави для участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом надання відзиву не скористався, справа розглядається з наявними в ній матеріалами.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 у період з 12.09.2011 по 10.07.2014 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку в Головного управлінні ДПС в Полтавській області області як платник податків.
05 березня 2025 року позивач отримала повідомлення від ПриватБанку про арешт банківських рахунків в порядку виконавчого провадження, що було відкрито на підставі Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-880 від 6 січня 2025 року, виданої Головним управлінням ДПС у Полтавській області 16 березня 2025 року позивач звернулася до Полтавської ДПС із письмовим зверненням, в якому зазначила, що не отримувала зазначену Вимогу, не є резидентом України з вересня 2015 року (а отже, не маю обов'язку сплачувати внески на соціальне страхування в Україні), та просила скасувати зазначену Вимогу. 28 березня 2025 року отримала відповідь від Полтавської ДПС, в якій було зазначено, що Вимога була сформована на підставі нібито несвоєчасної сплати ЄСВ у 2013- 2014 роках, включаючи штрафи та пеню, виявлені під час інвентаризації у січні 2025 року. Лист посилався на дані інформаційно-комунікаційних систем, згідно з якими станом на 01.10.2013 року в позивача начебто була наявна заборгованість по єдиному внеску в сумі 6822,10 грн. 16 червня 2014 року в межах виконавчого провадження було начебто зараховано 2012,09 грн. Через несвоєчасність сплати, "автоматично" була нарахована штрафна санкція в сумі 201,12 грн та пеня в сумі 1028,12 грн. Також, на підставі Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449, було нараховано (1) штраф у розмірі 10% починаючи з 31 грудня 2014 року; (2) штраф у розмірі 20%, починаючи з 1 січня 2015 року; та (3) пеню в розмірі 0.1% на суму недоїмки за кожен день просрочення.
В даному листі було зазначено, що Вимога була направлена на адресу реєстрації в Україні, однак 30 січня 2025 року повернута з позначкою "за закінченням терміну зберігання". Таким чином, Полтавська ДПС вважала її врученою саме цієї дати, і через 10 днів передала її на примусове виконання. При цьому позивачу не було надано ані копії Вимоги, ані розрахунків чи доказів, на яких вона ґрунтується
23 квітня 2025 року позивач повторно звернулася до Полтавської ДПС із проханням надати копію Вимоги; документи щодо інвентаризації заборгованості; та розрахунок заборгованості.
21 травня 2025 року позивач отримала відповідь, яка підтвердила що станом на 16 травня 2025 року моя начебто заборгованість по ЄСВ складала 4810,01 грн, та посилалася на вкладення, що не були надані.
05 червня 2025 року позивач звернулась до Державної податкова служба (ДПС) України з адміністративною скаргою, в якій просила скасувати Вимогу на підставі неналежного повідомлення та відсутності законних підстав для нарахування боргу ).
24 червня 2025 року ДПС України надіслала позивачу електронний лист із рішенням, що Вимога не може бути предметом адміністративного оскарження через пропуск строків на оскарження.
27 червня 2025 року ДПС України надіслала позивачу електронний лист із рішенням про залишення моєї скарги без розгляду
Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.01.2025 №Ф-880 на суму 4810,01 грн.
Вирішуючи спір по суті пред'явлених вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до зазначеної норми, позивач на момент виникнення спірних правовідносин був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону №2464 визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Згідно із ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.
Законом України від 04.04.2013 № 164-VII «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати, який з січня 2013 року по листопад 2013 року становив - 1147,00 грн, відповідно мінімальний страховий внесок складав - 398,01 грн (1147,00 х 34,7 відсотки) та з грудня 2013 року - становив - 1 218,00 грн, відповідно мінімальний страховий внесок складав - 422,65 грн (1 218,00 х 34,7 відсотки).
Законом України від 16 січня 2014 року № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати, який з січня 2014 року по грудень 2014 року становив - 1 218,00 грн, відповідно мінімальний страховий внесок складав - 422,65 грн (1 218,00 х 34,7 відсотки).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати, який з січня 2015 року по серпень 2015 року становив - 1 218,00 грн, відповідно мінімальний страховий внесок складав - 422,65 грн (1 218,00 х 34,7 відсотки), з вересня 2015 року по грудень 2015 року становив - 1 378,00 грн, відповідно мінімальний страховий внесок складав - 478,17 грн (1 378,00 х 34,7 відсотки).
Законом України від 25 грудня 2015 року № 928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати, який з січня 2016 року по квітень 2016 року становив - 1 378,00 грн, відповідно мінімальний страховий внесок складав - 303,16 грн (1 378,00 х 22,0 відсотки), з травня 2016 року по листопад 2016 року становив - 1 450,00 грн, відповідно мінімальний страховий внесок складав - 319,00 грн (1 450,00 х 22,0 відсотки), з грудня 2016 року становив - 1 600,00 грн, відповідно мінімальний страховий внесок складав - 352,00 грн (1 600,00 х 22,0 відсотки).
Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати, який з 01 січня 2017 року становив - 3 200,00 грн, відповідно мінімальний страховий внесок складає - 704,00 грн (3 200,00 х 22 відсотки).
Сума мінімального страхового внеску за місяць 2017 році складала 704,00 грн., так як відповідно до Закону України від 21.12.2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3200,00 грн. (3200 х 22 відсотки).
Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2018 році складала 819, 06 грн., так як відповідно до Закону України від 07.12.2018 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3723,00 грн (3723 х 22 відсотки).
Суд зазначає, що в силу приписів вищенаведених норм, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу викладеного вбачається, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 02.04.2020 року у справі №140/2475/19.
Статтею 6 Закону № 2464 визначені права та обов'язки платника єдиного внеску, зокрема відповідно до пункту 1 та 4 частини 2 платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п. 2 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905, зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 435), фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт (додаток 5 таб. 2) самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік.
Фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт згідно з додатком 5 до цього Порядку (п. 10 розділу IV Порядку № 435).
Відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник (п. 16 розділу II Порядку № 435).
Отже, з набуттям чинності змін до Закону №2464 - з 01.01.2017 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 повинен був самостійно сплачувати у 2017-2018 роках єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі не нижче мінімального страхового внеску, незалежно від того, чи отримував дохід від своєї підприємницької діяльності.
Також, з 01 січня 2018 року набули чинності зміни до Закону № 2464 внесені Законом України від 03 жовтня 2018 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», зокрема, в частині термінів сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, особами, які провадять незалежну професійну діяльність та членами фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.
Так, відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464 з січня 2018 року зазначена категорія платників зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно частини 12 статті 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, обчислена податковим органом у випадках, передбачених Законом №2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до пункту 2 частини 11 статті 25 Закону № 2464 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску податковий орган застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (частина 10 статті 25 Закону № 2464). Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (частина 13 статті 25 Закону № 2464).
При цьому, складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 із змінами та доповненнями.
Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС України.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до законів України від 04 липня 2013 року № 404-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» та від 04 липня 2013 року № 406-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» податковий орган здійснює адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 1 жовтня 2013 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 42 Податкового кодексу України області податкове повідомлення-рішення вважається врученим належним чином, якщо воно направлене рекомендованим листом з повідомленням «за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою)» платника податків або вручено особисто під підпис.
Вимога була направлена на колишню адресу позивача реєстрації в Україні, яка є колишньою адресою її батьків, і де позивач проживала приблизно до 2012 року. З вересня 2015 року, позивач проживає у Великобританії і не є податковим резидентом України, що підтверджується копіями моїх віз/дозволів на резиденцію у Великобританії, що охоплюють весь зазначений період.
Отже, Вимога не була направлена на податкову адресу позивача та не була належним чином Вручена.
Конституційний принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України, вимагає забезпечення справедливого процесу та недопущення притягнення особи до фінансової відповідальності без реального повідомлення про її обов'язки.
Факт непроживання позивача в Україні не оспорюється податковими органами, які на дату пред'явлення Вимоги знали або повинні були знати, що вона не є резидентом України протягом останніх десяти років.
Підприємницька діяльність позивача була припинена мною не пізніше ніж 8 січня 2014 року, тобто понад 11 років тому. Під час припинення підприємницької діяльності, була проведена перевірка щодо сплати податків, включаючи ЄСВ, яка не виявила заборгованості.
З того часу до моменту Вимоги, позивач не отримувала жодних вимог чи повідомлень про нарахування штрафів чи пені за 2013- 2014 роки, факти несвоєчасної сплати ЄСВ я не пам'ятаю, та мені не відомо про існування будь-якої заборгованості зі сплати податків за час моєї підприємницької діяльності.
За таких обставин, нарахування позивачу заборгованості по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 4810,01 грн, на підставі податкової вимоги від 06.01.2025 №Ф-880 на суму 4810,01 грн, є не правомірним, у зв'язку з чим остання підлягає скасуванню.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС України у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, код ЄДРПОУ ВП 44057192) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Полтавській області від 06.01.2025 №Ф-880.
Стягнути з Головного управління ДПС України у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, код ЄДРПОУ ВП 44057192) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривен двадцять копійок)
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Г.В. Костенко