Справа № 420/29029/25
30 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889»
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889».
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889», з урахуванням раніше виплачених сум.
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що застосовуючи Інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу. Частиною 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем. Таким чином при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону №2011-ХІІ.
Представником Військової частини НОМЕР_1 до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена Постановою № 889 та інструкціями №595 та №550, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому вона не включається до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. При цьому, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. Отже, позовна вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь Позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є передчасною та не підлягає задоволенню.
Представником Військової частини НОМЕР_2 до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена Постановою № 889 та інструкціями №595 та №550, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому вона не включається до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. Крім того, позовна вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь Позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є передчасною та не підлягає задоволенню.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/29029/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як з'ясовано судом, та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 04.01.2022 № 2 увільнений від займаної посади та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2022 № 16 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
В зв'язку з організаційними заходами в Збройних Силах України, рішенням командувача Сухопутних військ Збройних Силах України від 19.12.2019 № 39140, військова частина НОМЕР_1 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та встановленим порядком зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 з 01.01.2020.
Вважаючи дії відповідачів при нарахуванні та виплаті грошової допомоги для оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії є такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Відповідно до п. 2 постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Згідно п. 1, 5 ч. 1 постанови № 889 установити щомісячну додаткову грошову винагороду: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Відповідно до п. 30.1, 30.2, 30.3 Інструкції № 260 (чинної в період виникнення спірних правовідносин) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно п. 33.1, 33.2, 33.3 Інструкції № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами, що ними займалися.
Разом з тим, застосовуючи вищеозначені Інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті позивачу допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Верховний Суд в постанові від 16.05.2019 року по справі № 826/11679/17 вказав, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону № 2011-ХІІ.
При цьому, питання щодо складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17.
В постанові від 06.02.2019 року по справі № 522/2738/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Оскільки додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.04.2020 року по справі № 820/3719/18, від 24.03.2020 року по справі № 810/2734/17, від 14.07.2020 року по справі № 820/1784/17, від 16.10.2020 року по справі № 826/4043/16, від 29.12.2020 року по справі № 240/1095/20.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно карток грошового забезпечення за 2016-2018 роки, позивачу виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода, а тому додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою.
Разом з тим, додаткова грошова винагорода протиправно не була включена до складу місячного грошового забезпечення для обрахунку та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ врегульовано, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За змістом ст. 2 вказаної статті Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі-компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
За змістом п.2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Відповідно до п. 3 Порядку № 159 унормовано, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру пенсії.
З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 522/9778/16-а, від 17 вересня 2020 року у справі № 300/544/19, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 та від 29 жовтня 2020 року у справі № 0840/3175/18.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 зауважив, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню, з вищеокреслених підстав.
Керуючись статтями 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889»
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889», з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 30.10.2025 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці з 29.09.2025 по 24.10.2025 року включно.
Суддя Ю.В. Харченко