Справа № 420/31522/25
30 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши у поряду письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просить суд:
визнати дії Відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області протиправними (щодо неправомірної відмови повідомити організаційну структуру Відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області у відповіді №155473-2025 від 25.08.2025 (387503));
зобов'язати Відділ поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області повідомити організаційну структуру Відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 22 серпня 2025 року було надіслано запит на публічну інформацію до Відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області, на електронну пошту: 003@od.police.gov.ua. Реєстраційні реквізити запиту: № 340зі-2025 від 25.08.2025 (386198). У запиті було прохання надати таку інформацію: «Повідомте організаційну структуру відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області». 25 серпня 2025 року надійшла відповідь на вищезазначений запит, в якій зазначено, що у відділі поліції № 1 "відсутній документ із зазначеними критеріями".
Таким чином, позивача вважає, що неправомірна відмова в наданні інформації є порушенням конституційного права позивача на отримання публічної інформації. Відновленням цього права позивач вважає зобов'язання відповідача надати запитувану інформацію.
Відповідачем - Відділом поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області подано відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача зазначив, що Відділ поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області не визнає позовну заяву в повному обсязі.
Представник відповідача в обґрунтування правової позиції вказує, що інформація, яку запитував гр. ОСОБА_1 , на думку підрозділу може бути використана невстановленими особами або будь-якими іншими особами з можливим порушенням прав та законних інтересів поліцейських, та, в цілому, державного органу відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області. Зважаючи на те, що запитувана інформація стосувалась безпосередньо організаційної структури підрозділу. Враховуючи те, що у відділі поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області знаходяться сектори та відділення, які мають певні обмеження, в тому числі і режимно-секретні (сектор кримінальної поліції, слідче відділення, режимно-секретний сектор), у яких наявний допуск та доступ до державної таємниці, який встановлений та наданий у встановленому законом порядку, оскільки відповідно до п. 1 ч 2. ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI, зазначена інформація може завдати шкоди національній безпеці, територіальній цілісності або громадському порядку.
Представник відповідача, наголошує на тому, що фактична сторона позивача викладає думку із суб'єктивного погляду, не підкріплюючи свої доводи будь-якими доказами, тому позов не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якому, зокрема зазначив, що доводи викладені у відзиві є необґрунтованими, не спростовують викладених в адміністративному позові фактів та обставин.
Ухвалою суду від 22.09.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
Як встановлено судом, позивач звернувся до Відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області з інформаційним запитом про отримання публічної інформації від 22.08.2025 року.
У запиті позивач просив повідомити організаційну структуру відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Листом №155473-2025 від 25.08.2025 позивачу надана відповідь за результатами розгляду запиту від 25.08.2025 №340зі-2025 стосовно запитуваної інформації.
Так, в листі зазначено, що: «……. з 2016 року наказами Голови Національної поліції України затверджені постійні штати Головного управління Національної поліції в Одеській області.
У зв'язку із службовою необхідністю, наказами Голови Національної поліції вносяться зміни та доповнення до Структури НПУ та до штатів НПУ, у тому числі Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Інформуємо, що єдиного наказу який відображав би Структуру НПУ та штат підрозділів Національної поліції України не існує.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в разі.
Якщо розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.
У відділі поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в області відсутній документ із зазначеними у запиті критеріями.
Враховуючи зазначене, надати запитувану інформацію неможливо.».
Позивач вважає, що відповідачем надано відповідь не по суті запитуваної інформації, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно зі ст.5 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2657-XII «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно ст.5 вказаного Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
За змістом ч.1, 2 ст.7 Закону України «Про інформацію» передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.2 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Публічна інформація, згідно із ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено забезпечення доступу до інформації шляхом:
1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;
2) надання інформації за запитами на інформацію.
Статтею 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Відповідно до положень ч. 1, 2, 4, 5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2 та 4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно ч.1-5 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
При цьому обов'язковою умовою, у разі відмови в задоволенні запиту є наведення обґрунтованих підстав такої відмови. У разі неправомірної відмови - суд може визнати такі дії протиправними та зобов'язати її надати.
Така ж правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 25.06.2019 року по справі №9901/924/18.
Суд зазначає, що спірним моментом в межах даного спору є те, що відповідач надав відповідь, яка на думку позивача не відповідає запитуваній інформації.
Судом встановлено, що за наслідками розгляду запиту позивача відповідачем надано відповідь, в якій фактично відмовлено у наданні запитуваної інформації з підстав відсутності єдиного документа, яким затверджено організаційну структуру ВП №1.
В свою чергу, у відзиві на адміністративний позов наведені інші мотиви щодо підстав для відмови у наданні запитуваної інформації, а саме наявність інформації з обмеженим доступом, можливість використання інформації іншими особами, що може становити загрозу особовому складу тощо.
Так, відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 15 Закону України «Про Національну поліцію» структуру територіальних органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.
Штатний розпис (штат) та кошторис територіальних органів поліції затверджує керівник поліції.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 22 Закону України «Про Національну поліцію» керівник поліції затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату поліції.
Отже, оскільки Відділ поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області функціонує, слід дійти висновку, що його робота не можлива без наявності затвердженої структури та штатного розпису, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача у наданні відмови позивачу щодо запитуваної інформації з означених підстав.
Тож у цій конкретній ситуації немає підстав вважати, що надання позивачу запитуваної інформації щодо організаційної структури розпорядника інформації, яку він мав оприлюднювати, покладало на відповідача надмірний тягар з обробки даних.
Більш того, розпорядник публічної інформації може (і повинен) надати не лише ту публічну інформацію, яку він з огляду на свій правовий статус створив, а й ту, яка була отримана ним (розпорядником) у процесі здійснення його повноважень, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у його володінні, зокрема через систему обліку публічної інформації.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 9901/275/20 та від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20.
Також, згідно з частиною 1 статті 6 Закону № 2939-VI до публічної інформації з обмеженим доступом віднесено :
1) конфіденційна інформація;
2) таємна інформація;
3) службова інформація.
На виконання приписів частини 2 статті 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Приписами частини 5 статті 6 Закону № 2939-VI встановлено, що не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Згідно з частиною 8 статті 6 Закону № 2939-VI обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно з частиною 2 статті 21 Закону № 2657-XII, конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами (частина 3 статті 21 Закону № 2657-XII).
Положеннями статті 7, 8, та 9 Закону № 2939-VI визначено яка саме публічна інформація може бути конфіденційною, таємною або службовою.
Необхідно враховувати, що вказане положення частини першої статті 7 Закону № 2939-VI не передбачає можливості для суб'єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб'єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону.
Необхідно зазначити, що відповідачем у листі від 25.08.2025 року не зазначено, що запитувана інформація віднесена до конфіденційної, таємної або службової.
Водночас, розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина 2 статті 7 Закону № 2939-VI).
Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації.
Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону № 2939-VI.
Ці вимоги називають «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації").
Отже, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».
Суд звертає увагу на те, що положення частини 2 статті 6 Закону № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою лише у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 18.07.2019 по справі №554/11837/14-а, від 05.06.2024 року по справі №300/481/23.
Як вже зазначалось, частиною 2 статті 6 Закону № 2939-VI передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі Закон № 389-VIII), Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 20 Закону № 389-VIII правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Приписами статті 64 Конституції України закріплено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Таким чином, в Указі Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022 зазначено, зокрема, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Зокрема, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 34 Конституції України.
У свою чергу, від розпорядника завжди потрібно отримувати роз'яснення причин відмови. Розпорядник інформації не позбавляється, навіть в умовах воєнного стану, обов'язку обґрунтування правомірності обмеження в доступі до публічної інформації. Водночас, такий висновок має бути мотивованим та відображати реальний причинно-наслідковий зв'язок, між розголошенням інформації та істотною шкодою, яка може бути завданою.
Верховний Суд у постанові від 17.02.2020 у справі №826/8891/16 звернув увагу на те, що тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
За таких умов, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Суд зауважує, що відповідач у листі взагалі не наводить обставин, за яких можна було б упевнитися, що надання (розголошення) запитуваної інформації може завдати істотної шкоди національним інтересам, а шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Крім того суд наголошує, що відповідно до змісту позовних вимог позивач просив надати інформацію без зазначення персоніфікованих (персональних) даних.
Так, суд звертає увагу на приписи частини сьомої статті 6 Закону №2939-VI, згідно яких обмеженню у доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Отже, у разі наявності у запитуваних документах конфіденційної інформації, відповідач повинен надавати копії запитуваних документів, з яких шляхом ретушування вилучати відомості, доступ до яких обмежено відповідно до закону.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №1240/2978/18.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, відповідні повноваження відповідача щодо змісту відповіді, є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.
В свою чергу дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта. Таке право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Відповідно до п.п. 3, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, виходячи із встановлених судом обставин, керуючись ч. 2 ст. 9, абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, для ефективного захисту прав та інтересів позивача у спірних публічно-правових відносинах, суд вважає за необхідне зобов'язати Відділ поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 22.08.2025 (вх.№ від 25.08.2025 №340зі-2025), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 96896 грн, що підтверджується квитанцією від 16.09.2025.
Відповідно до приписів ст.139 КАС України, слід стягнути з Відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 9, 72-73, 77, 90, 242, 245, 255, 295 КАС України суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області (щодо неправомірної відмови повідомити організаційну структуру Відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області у відповіді №155473-2025 від 25.08.2025 (387503)).
Зобов'язати Відділ поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 22.08.2025 (вх.№ від 25.08.2025 №340зі-2025), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Відділ поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 41413343, адреса: вул. Академіка Філатова, 23-В, м. Одеса, 65080)
Суддя П.П. Марин