Справа № 420/25516/25
30 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенка А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, -
Стислий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира НОМЕР_2 окремого батальйону територіальної оборони Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ) про призначення солдата ОСОБА_1 на посаду гранатометника стрілецького відділення, стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 .
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач мобілізований на військову службу в Одеській області. З 15 липня 2025 р. проходить військову службу у третьому взводу 2 роти НОМЕР_3 окремого батальйону територіальної оборони (в/ч НОМЕР_1 ) НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони. Згідно наказу начальника штаба НОМЕР_4 ОБрТО (в/ч НОМЕР_5 ) було направлено Гончарова у розпорядження командира НОМЕР_3 ОбТрО (в/ч НОМЕР_1 ) та призначено Гончарова на посаду гранатометника 3-го взводу 2-ї роти НОМЕР_6 окремого батальйону територіальної оборони (в/ч НОМЕР_1 ) НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони. Проте, незважаючи на вимоги пункту 83-1 Указу Президента «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.12.2008 № 1153/2008, позивача направили на посаду мінометника, а не медика. Таким чином, наказ командування військової частині НОМЕР_5 про зарахування на військову службу на посаду гранатометника ОСОБА_1 , є протиправним та підлягає скасуванню.
Заяви чи клопотання від сторін не надходило.
Процесуальні дії, вчинені судом.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Станом на час розгляду справи відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.
Згідно з ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Обставини справи.
ОСОБА_1 проходить військову службу у третьому взводу 2 роти НОМЕР_3 окремого батальйону територіальної оборони (в/ч НОМЕР_1 ) НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_1 призначено на посаду гранатометника 3-го взводу 2-ї роти НОМЕР_6 окремого батальйону територіальної оборони (в/ч НОМЕР_1 ) НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони.
16.07.2025 року та 22.07.2025 року позивач подав рапорт до командування військової частини НОМЕР_1 про необхідність призначити його на медичну посаду, а не гранатометника, що передбачено пунктом 83-1 Указу Президента «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.12.2008 року № 1153/2008.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_7 від 29.07.2025 року № 90-РС солдата ОСОБА_1 призначено на посаду водія санітара евакуаційного відділення медичної роти військової частини НОМЕР_8 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.07.2025 року № 211 солдата ОСОБА_1 гранатометника 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частими НОМЕР_1 , на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_7 від 29.07.2025 року № 90-РС, вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погодившись із наказом про зарахування на військову службу на посаду гранатометника, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 ч.1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, який діяв і на час спірних правовідносин та діє на час розгляду справи.
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (набрання чинності - 24 лютого 2022 року).
Згодом, строк проведення загальної мобілізації продовжувався Указами Президента України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.
Загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 2 якого встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 2 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами п'ятою та сьомою статті 6 Закону № 2232-ХІІ військові посади, передбачені штатами воєнного часу, при переведенні Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу підлягають заміщенню резервістами або іншими військовозобов'язаними в порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, а в Службі безпеки України та Службі зовнішньої розвідки України - в порядку, визначеному їх керівниками.
Відповідно до частини 12 статті 6 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військові посадові особи це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків згідно із законодавством.
Частиною 14 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі регулюється визначний Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (Положення № 1153/2008).
Відповідно до п. 1 дане Положення № 1153/2008 застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Згідно з п. 12 Положення № 1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з пп.7 п. 50 Положення № 1153/2008, військовослужбовцям рядового складу, сержантського та старшинського складу, які під час дії воєнного стану проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або військову службу за контрактом, та які:
мають вищу освіту ступеня магістра медичного або фармацевтичного спрямування чи прирівняну до неї згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу XV Закону України "Про вищу освіту" вищу освіту медичного або фармацевтичного спрямування та сертифікат лікаря-спеціаліста або фармацевта-спеціаліста, з одночасним призначенням на посади офіцерського складу за медичними або фармацевтичними напрямами діяльності з урахуванням потреби в офіцерах відповідних спеціальностей, з подальшим проходженням військової підготовки за програмою підготовки офіцерів медичної служби тактичного рівня (у разі якщо такі особи не проходили військової підготовки громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу медичної служби);
мають вищу освіту ступеня магістра за спеціальністю "Психологія" або прирівняну до неї згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу XV Закону України "Про вищу освіту" вищу освіту за спеціальністю "Психологія", пройшли (у разі потреби) курс військової підготовки за напрямом, що відповідає профілю службової діяльності, з одночасним призначенням на посади офіцерського складу за психологічними напрямами діяльності з урахуванням потреби в офіцерах такої спеціальності.
Відповідно до п. 82 Положення № 1153/2008, призначення військовослужбовців на посади здійснюється:
1) на вищі посади - у порядку просування по службі;
2) на рівнозначні посади: у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; у разі проведення заміни у місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з установленим строком військової служби); для набуття практичного досвіду управлінської діяльності в органах військового управління різного рівня або для більш доцільного використання за фахом чи досвідом роботи - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, зокрема на особисте прохання військовослужбовця; за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії; за сімейними обставинами - на особисте прохання; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестування; у зв'язку з перебуванням із близькими особами у відносинах прямої організаційної та правової залежності; у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, що не передбачає такого допуску, - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України; вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з меншим обсягом роботи, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням у разі неможливості виконання ними обов'язків на займаних посадах; у разі проведення заміни у військових частинах (підрозділах), які виконують завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в районах проведення антитерористичних операцій; у разі відсутності можливості поновлення на попередній посаді у зв'язку з незаконним звільненням або переміщенням по службі - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України;
3) на нижчі посади: у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії; з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестування; за віком або сімейними обставинами - на особисте прохання; у зв'язку з перебуванням із близькими особами у відносинах прямої організаційної та правової залежності - у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; у порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення - відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України; у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, що не передбачає такого допуску, - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з меншим обсягом роботи, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням у разі неможливості виконання ними обов'язків на займаних посадах та за відсутності рівнозначних посад; за ініціативою військовослужбовця (крім військовослужбовців, які займають посади, за якими передбачені первинні військові звання офіцерського, сержантського і старшинського складу) на нижчу на один ступінь посаду на підставі рішення посадової особи відповідно до номенклатури посад;
4) у зв'язку із зарахуванням на навчання до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти із звільненням з посади, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання;
5) у зв'язку із закінченням строку перебування на посаді;
6) у зв'язку зі звільненням або призначенням на посади, передбаченими штатами воєнного часу, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану;
7) у зв'язку зі звільненням осіб сержантського і старшинського складу, які займали посади офіцерського складу;
8) у зв'язку з призначенням на посади, що можуть бути заміщені військовослужбовцями, які під час проходження військової служби були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, - на особисте прохання за рішенням посадової особи, до повноважень якої належить призначення на посади відповідно до переліку посад, що можуть бути заміщені такими військовослужбовцями, який визначається Міністерством оборони України;
9) у разі запровадження нового військового звання.
Посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачено вище військове звання, ніж за займаною посадою, а за умови рівних військових звань - більший посадовий оклад (тарифний розряд).
Посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачено вище військове звання, ніж за займаною посадою, а за умови рівних військових звань - більший посадовий оклад (тарифний розряд).
Призначення військовослужбовців на інші посади також здійснюється у випадках, передбачених пунктами 102 і 104 цього Положення.
Згідно з п.83 Положення № 1153/2008, військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби, рівня їх професійної компетентності, особистих якостей і досягнень та відповідності характеристикам посад, визначених Міністерством оборони України. У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка). Для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду.
Пунктом 83-1 Положення № 1153/2008 передбачено, що не допускається призначення, у тому числі в період дії воєнного стану, осіб, які мають зазначену в підпункті 7 пункту 50 цього Положення вищу освіту (крім випадків, коли таке призначення відбувається за власним бажанням), на військові посади:
безпосередньо не пов'язані з наданням медичної, фармацевтичної, реабілітаційної допомоги (медичною службою);
для зайняття яких вимагається нижчий, ніж наявний у особи, рівень освіти та кваліфікації.
Висновки суду.
В позові позивач наголошує, що наказ командира в/ч НОМЕР_1 щодо призначення його на посаду гранатометника не відповідає вимогам п. 83-1 Указу Президента «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.12.2008 № 1153/2008, оскільки позивач має вищу медичну освіту.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 27.06.2019 року отримав диплом спеціаліста серії НОМЕР_9 про закінчення Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, здобув кваліфікацію: освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліст спеціальність «Лікувальна справа» професійна кваліфікація лікар.
Відповідно до сертифіката № 482 лікаря-спеціаліста від 29.01.2021 року, ОСОБА_1 присвоєно звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю «Психіатрія».
З аналізу норм п.83-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України № 1153/2008 вбачається, що військовослужбовці які під час дії воєнного стану проходять військову службу за призовом під час мобілізації та які мають вищу освіту ступеня магістра медичного спрямування чи прирівняну до неї згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу XV Закону України "Про вищу освіту" вищу освіту медичного спрямування та сертифікат лікаря-спеціаліста призначаються на посади офіцерського складу за медичними напрямами діяльності з урахуванням потреби в офіцерах відповідних спеціальностей, з подальшим проходженням військової підготовки за програмою підготовки офіцерів медичної служби тактичного рівня.
З огляду на вказане, суд зазначає, що призначення позивача, який має вищу медичну освіту, на посаду гранатометника є порушенням вимог пункту 83-1 Указу Президента «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.12.2008 року № 1153/2008.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.
Пунктом 19 частини 1статті 4 КАСвизначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частинирішення Конституційного Суду України №2-зп від 23.06.1997р. у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5рішення Конституційного Суду України №9-рп/2008 від 22.04.2008р. у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.
Частина 3статті 24 Закону №2232-XIIпередбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
З наведеного суд дійшов до висновку, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок зарахування ОСОБА_1 на посаду водія санітара евакуаційного відділення медичної роти військової частини НОМЕР_8 та фактом виключення позивача військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із вибуттям його до нового місця служби за адресою: АДРЕСА_1 .
У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 р. у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 р. у справі №816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14.07.2021 р. у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 р. у справі №П/9901/97/21).
Виходячи із зазначеної в даних судових рішеннях Верховного Суду правових висновків та екстраполюючи їх на правовідносини, які досліджуються у справі, що розглядається, суд зазначає, що скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії про його призначення на посаді гранатометника до військової частини НОМЕР_1 з якої він вибув порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, ч. 1 ст. 77 КАС України покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_10 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ) про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Бутенко
.