Справа № 420/15137/25
29 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно зі ст.262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
15 травня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2021 року по 22.06.2022 року включно;
зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.12.2021 року по 22.06.2022 року включно, з урахуванням висновку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військові частина НОМЕР_2 та остаточний розрахунок із позивачем при звільненні відповідач здійснив несвоєчасно.
Так, як вказує позивач, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі №420/26654/24, зокрема зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 21.12.2021, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористаних календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, премії, одноразової допомоги при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням перерахунку виплат на підставі рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 у справі №420/10518/22 та виплачених сум.
Як зазначає позивач, 11 квітня 2025 року на його банківський рахунок від НОМЕР_1 прикордонного загону нараховано 160365, 96 грн.
Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби.
Відповідач надав відзив, в якому вказав, що відсутні підстави для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, на думку відповідача, відсутні підстави вважати грошове забезпечення військовослужбовців оплатою праці, заробітною платою, тощо, а вірним буде висновок що всі спірні відносини, які пов'язані з грошовим забезпеченням військовослужбовців, не регулюються трудовим правом. Грошове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
На переконання відповідача, військове законодавство не може вважатись спеціальним відносно трудового законодавства, а тому при вирішенні спорів, пов'язаних із проходженням військової служби слід застосовувати лише ті норми, які регулюють відносини в галузі військового права, і відступити від позиції Верховного Суду, яка замість поглибленого дослідження правовідносин фактично застосовує аналогію закону у вигляді статей 116-117 КЗпП при вирішенні спорів щодо стягнення середнього грошового забезпечення, не дослідуючи описану вище принципіальну різницю між трудовими відносинами та військовою службою.
Відповідач вказує, що в контексті даної справи, оскільки військовим законодавством в сфері грошового забезпечення не передбачено виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, як і не має вказівки застосовувати норми статей 116-117 КЗпП, то в/ч НОМЕР_2 не повинна його виплачувати взагалі, так як зобов'язана діяти лише в межах того, що викладено в законодавстві.
Суд ухвалою від 20.05.2025 прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Також вказаною ухвалою суд постановив витребувати в порядку ст. 80 КАС України у відповідача - НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України:
докази проходження ОСОБА_1 військової служби у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ): копії наказів про зарахування на службу, про виключення зі списків особового складу, тощо;
докази виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 р. у справі №420/26654/24;
довідку про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , обчислений виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому було звільнено позивача, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та 21.12.2021 позивача виключено зі списків особового складу.
Позивачу на день виключення зі списків особового складу перераховано та виплачено 170360,24 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2023 року у справі №420/18624/22, яке набрало законної сили 24.04.2023 зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.12.2021 по 14.11.2022 включно в загальному розмірі 66030,26 грн (шістдесят шість тисяч тридцять гривень 26 копійок).
Також вказаним рішенням суду встановлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 у справі №420/10518/22 відповідачем НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України 28.10.2022 виплачено на користь ОСОБА_1 2402,86 грн, а 14.11.2022 43802,06 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі №420/26654/24, яке набрало законної сили 20.03.2025, зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України:
здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 31.12.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової допомоги при звільненні, премії, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням перерахунку виплат на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 у справі №420/10518/22 та з урахуванням раніше виплачених сум;
здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 року по 21.12.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової допомоги при звільненні, премії, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, з урахуванням перерахунку виплат на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 у справі №420/10518/22 та з урахуванням раніше виплачених сум.
11.04.2025 відповідачем проведено виплату грошових коштів на користь позивача у загальній сумі 160365,96 грн, що підтверджується банківською випискою.
Згідно з довідкою відповідача від 23.05.2025 №326, середньомісячне грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням складає 22834 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних засадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Частинами першою та четвертою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 16.04.2020 у справі №822/3307/17.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, але не більш ніж за шість місяців.
Подібна позиція з даного питання викладена Верховним Судом у постанові від 22.05.2020 у справі №320/1263/19.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено з особового складу Військової частини НОМЕР_2 з 21.12.2021, остаточний розрахунок з позивачем виплат, які мали були виплачені позивачу проведено 11.04.2025.
Таким чином, враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.
Тому доводи позивача про протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими.
Стосовно періодів, за які необхідно стягнути середній заробіток, суд зазначає наступне.
Починаючи з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.
Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Отже, враховуючи постанову Верховного Суду від 29.01.2024 по справі №560/9586/22 спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 22.12.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 11.04.2025.
Стосовно періоду з 22.12.2021 по 18.07.2022, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП (станом на період з 22.12.2021 по 18.07.2022), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто, до 18.07.2022, законодавство передбачало обов'язок роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за весь період затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції станом на період з 22.12.2021 по 18.07.2022) виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період такої затримки, у зв'язку із чим в даному випадку період затримки з 22.12.2021 по 18.07.2022 становить 208 календарних днів.
Період стягнення з 19.07.2022 по 11.04.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», роботодавець повинен виплатити середній заробіток на користь позивача за період з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Схожого висновку дійшов П'ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 20.02.2024 у справі №420/28960/23.
За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції відповідно до Закону від 01.07.2022 №2352-ІХ) виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, у зв'язку із чим в даному випадку період затримки з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 184 календарних дня.
Таким чином, загальний період затримки, який підлягає стягненню становить 392 календарних дня (208 + 184).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статті 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За таких обставин суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на наступне.
Позивачу на день виключення зі списків особового складу було перераховано та виплачено 170360,24 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2023 року у справі №420/18624/22, яке набрало законної сили 24.04.2023 встановлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 у справі №420/10518/22 відповідачем НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України 28.10.2022 виплачено на користь ОСОБА_1 2402,86 грн, а 14.11.2022 - 43802,06 грн.
Вказані обставини не підлягають повторному доказуванню відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України.
Враховуючи те, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі №420/26654/24 позивачу було виплачено 160365,96 грн, а на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 у справі №420/10518/22 виплачено на користь позивача 2402,86 грн та 43802,06 грн, загальна сума, що підлягала виплаті позивачу на день звільнення складала 376931,12 грн (170360,24 + 160365,96 + 2402,86 + 43802,06).
Відтак, відсоткове співвідношення суми грошових коштів виплачених на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі №420/26654/24 до загальної суми виплати, що мала бути виплачена на день звільнення розраховується таким чином:
160365,96 грн. х 100/376931,12 грн. = 42,55 %.
Згідно з довідкою відповідача від 23.05.2025 №326, середньомісячне грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням складає 22834 грн.
Якщо середньомісячне грошове забезпечення розраховано у розмірі 22834 грн., то середньоденне в такому випадку розраховується таким чином: 22834/61*2 = 748,66 грн. (61 - кількість календарних днів у жовтні та листопаді 2021 року, як двох місяців, що передують місяцю звільнення).
Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 22.12.2021 до 19.01.2023 таким чином:
392 х 748,66 грн = 256041,72 грн х 42,55 % = 108945,75 грн., що становить 42,55 % суми виплати, яка мала бути нарахована на день виключення зі списків особового складу.
Під час розгляду справи судом також враховано висновки ВП ВС, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, а саме: “Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
У пункті 35 постанови від 14.11.2024 у справі №420/6591/23 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність встановлювати чи вже було застосовано принцип пропорційності під час обрахування таких сум, перевіряти аргументи відповідача щодо подвійного стягнення з нього спірних сум, встановлювати межі періоду, за який компенсація була сплачена, та досліджувати докази, що це підтверджують.
З урахуванням вказаного висновку Верховного Суду, суд вважає необхідним зменшити розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, у зв'язку з тим, що відповідачем вже виплачувався середній заробіток, зокрема на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2023 року у справі №420/18624/22 у розмірі 66030,26 грн.
З огляду на викладене, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за період з 22.12.2021 по 19.01.2023 у загальній сумі 42915,49 грн (108945,75 - 66030,26)
Враховуючи викладені та встановлені обставини, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України та їх задоволення шляхом: визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2021 до 19.01.2023, та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2021 по 19.01.2023 у розмірі 42915,49 грн.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 77-79, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2021 до 19.01.2023.
Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2021 до 19.01.2023 у розмірі 42915,49 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Дмитро БАБЕНКО