Справа № 420/11080/25
29 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 15.04.2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 20 грудня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за з 20 грудня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, із урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 20.12.2022 року проходжу військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . За період служби з 20 грудня 2022 року по 19 травня 2023 року військовою частиною НОМЕР_1 не вірно встановлювався розмір мого посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме, неправильно застосовано розрахункову величину для обчислення їх розміру, від яких в свою чергу залежить обчислення щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, що призвело до виплати грошового забезпечення в значно меншому розмірі.
Позивач вказує, що 28 лютого 2025 року він звернувся із рапортом до відповідача, та що листом від 15.03.2025 року вих.№1941 Відповідач повідомив мене про те, що підстав для перерахування та виплати мені грошового забезпечення та інших щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення не має.
До того ж, зазначає позивач, з наданої довідки про щомісячне грошове забезпечення за період з 20 грудня 2022 по 19 травня 2023 вбачається, що військова частина НОМЕР_1 розраховувала грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01.01.2018р., замість розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01.01.2022 р., на 01.01.2023 р., що призвело до порушення гарантованого ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» права на отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі.
Позивач вважає, що відповідач своєю бездіяльністю порушує мої права щодо своєчасного отримання однієї із складових мого грошового забезпечення.
Ухвалою судді від 21.04.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження по справі.
Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
08.05.2025 року (вх.№ЕС/44479/25) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що вимоги позивача, викладені в адміністративному позові, військовою частиною НОМЕР_1 не визнаються повністю.
У відзиві з посиланням на порушення позивачем строку звернення до суду представником відповідача вказано, що з 29 січня 2020 року, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Також представник відповідача зазначає, що на переконання військової частини НОМЕР_1 , виникла правова колізія, яка полягає в тому, що пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 скасований в повному обсязі за рішенням суду, в тому числі і пункт 3 Змін, яким вносились зміни в постанову Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка не стосується питань пенсійного забезпечення пенсіонерів різних силових структур.
У той же час, вказує представник відповідача, Кабінетом Міністрів України за наслідками скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 не було внесено зміни в пункт 4 Постанови №704 та фактичне правозастування вказаного пункту відбувалось в редакції, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, тобто в розмірі 1762 гривні. Кабінет Міністрів України не приймав жодного нормативного акту, який би відновлював дію пункту 4 Постанови №704 в редакції від 29.12.2017. Відповідач, який фінансується з державного бюджету та в період з 2018 по даний час отримує фінансування для виплати грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з розміру 1762 гривні не може нести відповідальність за правову колізію, яка стала передумовою виникнення спірних правовідносин та була належним чином вирішена лише 20.05.2023.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено таке.
Як зазначено у позові та вбачається з витягу з послужного списку від 11.10.2024 №4756, позивач з 14.12.2022 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
28.02.2025 року позивачем було подано рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив:
1. Перерахувати та виплатити йому, починаючи з 20 грудня 2022 року по 19 травня 2023 року грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням на відповідний рік шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на відповідний рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, 3 урахуванням раніше виплачених сум, але не менше 50% мінімальної заробітної плати;
2. Здійснити перерахунок та виплатити йому всіх інших належних за період з 20 грудня 2022 року по 20 травня 2023 року додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомогу для вирішення соціально-побутових питань, та інших), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
У відповідь на заяву позивача військовою частиною НОМЕР_1 надано позивачу лист від 16.03.2025 року №1941, в якому зазначено, що: “...відсутні підстави для висновку про наявність у військової частини НОМЕР_1 обов'язку застосувати при визначенні складових грошового забезпечення п.4 Постанови КМУ №704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Крім того, зауважую, що норма п. 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не втратила чинності і за юридичною силою є вищою ніж положення п.4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою №103, тому правових підстав для обчислення грошового забезпечення з урахуванням всіх Ваших складових за спірній період, враховуючи розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет на відповідний рік немає».
Відповідно до довідки про розміри щомісячного грошового забезпечення позивача за період з 20.12.2022-19.05.2023 року №1940 від 17.03.2025 року, позивачу виплачувались такі види грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, надбавка за службу в умовах режимних обмежень, індексація та премія.
Вважаючи протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 120 грудня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд зазначає.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення, окрім іншого, входять посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Відповідно до частин першої - третьої статті 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Наказом МО України від 07.06.2018 року №260 затверджено «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі Порядок), п.1 якого передбачено, що цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Цей Порядок розроблено відповідно до Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і «Про донорство крові та її компонентів» та Постанов КМУ від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», від 15 червня 1994 року №414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», від 11 серпня 1995 року № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», від 22 грудня 1995 року № 1037 «Про надбавки до посадових окладів осіб, зайнятих на шифрувальній роботі», від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до п.2 Порядку №260 грошове забезпечення включає:
щомісячні основні види грошового забезпечення;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:
винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту);
допомоги.
Згідно п.1 Розділу XXIII Порядку №260 виплата грошової допомоги для оздоровлення, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п.1 Розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
З 01.01.2008 року розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294.
30.08.2017 року з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців Кабінетом міністрів України було прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018 року та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Станом на час прийняття Постанови №704, пункт 4 зазначеної постанови передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 та 14 до Постанови №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
Пунктом 6 постанови №103 внесено зміни до постанови №704, внаслідок яких пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови № 704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка існувала до зазначених змін.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою №103, зокрема, до пункту 4 постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 постанови №704, яка існувала до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
При вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, суд враховує, що пунктом 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом після 29.01.2020, та неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правових актів, яким є постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, суд доходить висновку, що п.4 постанови № 704 з 29.01.2020 року має застосовуватись в наступній редакції: «Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.».
Відповідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Положення), грошове забезпечення військовослужбовців включає щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення, які обчислюються з урахуванням посадового окладу та окладу за військове звання.
З викладеного вбачається, що починаючи з 29.01.2020 у позивача виникло право на обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом застосування пункту 4 постанови №704 в первинній редакції, а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 року - 1762 гривні. Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня - 2481 гривня, Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб - 2684 гривні.
Відтак, розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців в 2022 та 2023 роках є більшим ніж в 2018 році. Натомість саме розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб станом на 01.01.2018 застосовувався відповідачем при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням позивача, що в свою чергу вплинуло на розмір додаткових видів грошового забезпечення, премії та на загальний розмір грошового забезпечення, який також використовувався при обчисленні компенсації за невикористані відпустки та для обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні. Тому, грошове забезпечення позивача у 2022 та 2023 роках має бути перераховане в сторону збільшення шляхом визначення посадового окладу та окладу за військове звання множенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Оскільки перерахунку підлягає грошове забезпечення позивача, то як наслідок і виплати, які обчислюються з урахуванням його розміру, а саме грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально побутових питань.
Разом з тим суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 року, яка набрала чинності з 20.05.2023 року, було внесено зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року, виклавши абз.1 постанови у наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, починаючи з 20.05.2023 року пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Зважаючи на те, що не здійснення нарахування та виплати грошового забезпеченгя є бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, підлягають задоволенню вимоги позивача з урахуванням ч.2 ст.9 КАС України шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 20 грудня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення та премії за період з 20 грудня 2022 року по 19 травня 2023 року, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням виплачених сум.
У свою чергу, позивачем до суду доказів виплати йому у спірний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення не надано, з довідки військової частини НОМЕР_1 від 17.03.2025 №1940 виплата таких одноразових додаткових видів грошового забезпечення також не вбачається, а відтак суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.
Щодо вимог позивача в частині компенсації втрати частини доходів, суд зазначає.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050 та п. 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону №1058-ІV, ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
Тотожна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 року у справі №465/322/17.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13.11.2018 року у справі №814/1527/17, від 18.12.2018 року у справі №816/301/16, від 04.01.2019 року у справі №159/1615/17, від 30.09.2020 року у справі №2-а-1/11, від 15.10.2020 року у справі №240/11439/19, від 31.08.2021 року у справі №264/6796/16-а.
Крім того, у постанові від 05.03.2020 року у справі №140/1547/19 Верховний Суд зазначив: «Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».
Суд зазначає, що підприємство, установа, організація (в даному випадку військова частинна), з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено дохід (в даному випадку грошове забезпечення), повинен здійснити виплату такого доходу (в даному випадку грошове забезпечення) з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата особі суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості, є порушенням її прав на отримання такої компенсації.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 20 грудня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення та премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення та премії за період з 20 грудня 2022 року по 19 травня 2023 року визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Військова частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя О.А. Вовченко