Справа № 420/26584/25
29 жовтня 2025 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову, -
До Одеського окружного адміністративного суду 06 серпня 2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа - Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Приморської районної адміністрації Одеської міської ради в частині не укладення листа-рішення щодо можливості розміщення елемента торгівлі на запропонованому місці, яким підтверджується відповідність намірів щодо місця розташування елемента вуличної торгівлі площею 2 кв. метри ФО-П ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (згідно прив'язки до місцевості);
- зобов'язати Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради виконати приписи передбачені рішенням ОМР від 09.10.2013 р. № 3961-VI «Про затвердження Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та елементів вуличної торгівлі у м. Одесі» розділом 13, пунктом 13.7, а саме письмово листом - рішенням проінформувати Заявника щодо можливості розміщення елемента торгівлі на запропонованому місці, яким підтверджується відповідність намірів щодо місця розташування елемента вуличної торгівлі площею 2 кв. метри ФО-П ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (згідно прив'язки до місцевості).
Ухвалою суду від 11 серпня 2025 року позов залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків.
Заявою від 15 серпня 2025 року позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.
29 жовтня 2025 року позивачем до суду подано клопотання про забезпечення позову (вхід. № 113939/25), в якому позивач просить суд заборонити Управлінню розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, яка є третьою особою в справі №420/26584/25, вчиняти демонтаж та будь-які інші дії пов'язані із демонтажем елементу вуличної торгівлі за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. Гімназична, 30, відповідно Договору УТ-312/24 від 24.09.2024 р.
В обґрунтування заявленого клопотання позивачем зазначено, що станом на 28 жовтня 2025 року позивач отримав Вимогу (Припис) про демонтаж об'єкту стихійної торгівлі від 27.10.2025 року №143960 від Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (далі Управління) з роз'ясненням, що суб'єктом господарювання невідомий встановлено торговий об'єкт без укладеного з Управлінням договору на право тимчасового користування місцями для розміщення ЕВТ, за адресою м. Одеса, Приморський район, вул. Гімназична, 30, тому даний торговий об'єкт підлягає демонтажу. У зв'язку із чим Вам необхідно у строк до 29.10.2025 р. надати відповідні пояснення, зауваження чи інші відомості та/або власними силами і коштом здійснити демонтаж даного торгового об'єкту. Далі Управління, яке в справі №420/26584/25 є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, зазначає, що у разі невиконання цієї вимоги (припису) Управління здійснить демонтаж бюджетним коштом.
Позивач вважає, що невжиття заходів ускладнить/унеможливить виконання майбутнього рішення.
Розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 25 березня 2020 року у справі № 826/17934/17.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150 -154 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Статтею 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Відповідно до положень статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з приписами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду у разі задоволення позову; для задоволення судом заяви про забезпечення позову заявник має обґрунтувати необхідність задоволення такої заяви, подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, а також довести, що незадоволення заяви призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен пересвідчитися в тому чи існує реальна загроза невиконання, чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд враховує інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Суд також враховує співмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Суд зазначає, що прийняття рішення про забезпечення позову доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Суд також зазначає, що існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або неможливість захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів чи необхідність докладання значних зусиль та витрат для їх відновлення, як підстава для забезпечення адміністративного позову, полягає в тому, що на момент подання такого позову у позивача наявні обґрунтовані підстави, підтверджені належними та допустимими доказами, вважати можливим настання юридичних фактів, які призведуть до порушення його прав та законних інтересів.
До вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Виходячи із наведеного, у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.
З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
При цьому забезпечуватись можуть лише матеріально-правові вимоги позивача. Отже будь-які інші вимоги, які не становлять або не будуть становити предмет спору, в межах конкретного спору забезпеченими бути не можуть.
У свою чергу, судом не встановлено, а позивачем у заяві не доведено існування жодної з обставин, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову.
Крім того, судом не встановлено будь-яких об'єктивних даних, з яких можливо зробити висновок, що до моменту ухвалення рішення в адміністративній справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а захист цих прав, свобод або інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Таким чином, суд зазначає, що заявник не обґрунтував свою заяву про забезпечення позову у відповідності до норм Кодексу адміністративного судочинства України, не надав доказів того, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Крім того, заявником не визначено, в чому полягає за наведених обставин саме істотне ускладнення чи неможливість виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, що за п.1 ч.1 ст.150 КАС України є підставою для застосування заходів забезпечення позову.
У разі забезпечення даного позову шляхом заборони Управлінню розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, яка є третьою особою в справі №420/26584/25, вчиняти демонтаж та будь-які інші дії пов'язані із демонтажем елементу вуличної торгівлі за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. Гімназична, 30, відповідно Договору УТ-312/24 від 24.09.2024 року, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №420/26584/25, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин та не відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному процесі.
Верховним Судом України у постановах від 18 січня 2017 року у справі №6-2552цс-16, від 24 травня 2017 року у справі №6-640цс-17, Верховним Судом у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 509/5216/13-ц вже висловлювалась правова позиція, відповідно до якої забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Крім того, суд вважає, що тільки під час розгляду справи суд повинен, виходячи з конкретних доказів, оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» №2 від 06.03.2008 року.
Також, у заяві про забезпечення позову не йдеться про ефективний захист порушених прав, за захистом яких позивач звернувся до суду. З огляду на це відсутні підстави забезпечення позову, передбачені у п.1 ч.2 ст.150 КАС України.
Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Чинне законодавство передбачає можливий захист порушеного права, в тому числі, шляхом відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення порушених прав позивача, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті.
Таким чином, оскільки вимоги заявника не відповідають вищезазначеним критеріям та принципам інституту забезпечення позову, суд вважає що відсутні правові підстави для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Керуючись статтями 150-154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя С.О. Стефанов