Справа № 420/7891/24
29 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної державної адміністрації про стягнення середнього заробітку,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Херсонської обласної державної адміністрації в якому позивач просить суд:
cтягнути з Херсонської обласної (військової) державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 січня 2022 року по 09.03.2024 року у сумі 608 670,01 грн.(шістсот вісім тисяч шістсот сімдесят грн. 01 коп);
cтягнути з Херсонської обласної (військової) державної адміністрації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 90 000 грн. (дев'яносто тисяч грн., 00 коп).
В обґрунтування позовних вимог та відповіді на відзив зазначено, що Херсонська обласна державна адміністрація не виконала рішення суду щодо поновлення позивача на роботі, що призвело до вимушеного прогулу та затримки виплати заробітної плати.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив в яких вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню. Відповідач зазначає, що після звільнення позивач працевлаштувалася та виконує іншу оплачувану роботу, однак не надала до суду відповідних доказів щодо розміру заробітної плати, яку вона отримувала за час вимушеного прогулу, що позбавляє відповідача можливості здійснити розрахунок середнього заробітку за цей період за вирахуванням такої суми. Також відповідач вказує на наявний факт несумісності статусу державного службовця з можливістю отримання інших видів доходів, відповідно до статті 25 Закону України «Про запобігання корупції», у сукупності зі статтями 235 та 236 Кодексу законів про працю України і неможливості застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати в сукупності зі статтею 236 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою суду від 03 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.
Ухвалою суду від 06 лютого 2025 року провадження в адміністративній справі №420/7891/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної державної адміністрації про стягнення середнього заробітку зупинено до набрання законної сили рішенням по зразковій справі №540/7297/21.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року про зупинення провадження скасовано, прийнявши нову про відмову у задоволені клопотання Херсонської обласної державної адміністрації про зупинення провадження у справі № 420/7891/24 та повернення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою суду від 14 квітня 2025 року поновлено провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної державної адміністрації про стягнення середнього заробітку зі стадії на якій воно було зупинене.
Ухвалою суду від 28 травня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Херсонської обласної державної адміністрації про витребування доказів у справі.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, відзив на позовну заяву, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у справі № 540/7297/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Херсонської обласної державної адміністрації про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу Херсонської обласної державної адміністрації «Про ОСОБА_1 » від 18 жовтня 2021 року № 275-ос. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління апарату Херсонської обласної державної адміністрації з 19 жовтня 2021 року. Стягнуто з Херсонської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 жовтня 2021 року по 17 січня 2022 року включно в сумі 70802 (сімдесят тисяч вісімсот дві) грн. 14 коп. з відрахуванням податків та зборів.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач зазначає, що оскільки рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у справі № 540/7297/21 не виконано, він відповідно до положень статті 236 Кодексу законів про працю України має право на стягнення з відповідача за період з 18.01.2021 по 09.03.2024 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з положеннями статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому статтею 236 Кодексу Законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку за час затримки.
Статтею 129 Конституції України обов'язковість рішень суду (до яких належать і ухвали) визначена як одна з основних засад судочинства.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення є обов'язковими до виконання.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Згідно з частинами другою та третьою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Згідно з частиною другою статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Аналіз наведених вище норм законодавства, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов'язковими та виконуються негайно, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов'язками, які мали місце до звільнення. Обов'язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов'язків.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття поновлення на роботі, як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18) та від 26 травня 2022 року у справі №640/4699/20 (провадження № К/9901/36398/21).
Як встановлено судом, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у справі № 540/7297/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Херсонської обласної державної адміністрації про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу Херсонської обласної державної адміністрації «Про ОСОБА_1 » від 18 жовтня 2021 року № 275-ос. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління апарату Херсонської обласної державної адміністрації з 19 жовтня 2021 року. Стягнуто з Херсонської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 жовтня 2021 року по 17 січня 2022 року включно в сумі 70802 (сімдесят тисяч вісімсот дві) грн. 14 коп. з відрахуванням податків та зборів, яке в силу положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми середнього заробітку за один місяць, адміністративний позов задоволено.
Отже, у відповідача, як роботодавця виник обов'язок добровільно і негайно виконати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у справі № 540/7297/21в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми середнього заробітку за один місяць.
Суд звертає увагу на те, що спосіб відновлення порушеного права в адміністративному судочинстві має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Як свідчать матеріали справи, право позивача на поновлення на роботі порушено внаслідок затримки виконання рішення суду, а тому в межах цього спору необхідно вжити заходів стосовно ефективного поновлення прав позивача.
Враховуючи встановлені чинним законодавством гарантії обов'язковості виконання судових рішень, суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно з статтею 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Слід зазначити, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19).
Верховний Суд у постанові від 19 травня 2022 року у справі №160/288/19 зауважив, що положення КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року №813/593/17, від 24 вересня 2019 року №826/16191/17, а також в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №804/8042/17 тощо.
Верховним Судом в постанові від 23.04.2020 у справі № 826/9731/18 зроблено наступний правовий висновок, який враховується судом при виборі та застосуванні норм права у спірних правовідносинах.
Стаття 236 Кодексу Законів про працю України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №711/8138/18 зазначила, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
В постанові від 15.05.2020 у справі № 500/424/19 Верховний Суд зазначив, що поновлення на роботі має бути реальним, тобто з відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, що виходячи зі змісту статей 21 і 24 Кодексу Законів про працю України, передбачає не лише винесення наказу про поновлення працівника на роботі, але і фактичний допуск його до роботи, виконання працівником своїх службових (посадових) обов'язків, а роботодавцем - обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII також передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу».
Також суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо того, що після звільнення позивач працевлаштувалася та виконує іншу оплачувану роботу, однак не надала до суду відповідних доказів щодо розміру заробітної плати, яку вона отримувала за час вимушеного прогулу, що позбавляє відповідача можливості здійснити розрахунок середнього заробітку за цей період за вирахуванням такої суми, а також наявності факту несумісності статусу державного службовця з можливістю отримання інших видів доходів, відповідно до статті 25 Закону України «Про запобігання корупції», у сукупності зі статтями 235 та 236 Кодексу законів про працю України і неможливості застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати в сукупності зі статтею 236 Кодексу законів про працю України оскільки самостійне працевлаштування позивача у період невиконання відповідачем обов'язку щодо виконання рішення суду про поновлення його на попередній роботі не може бути трансльоване на користь відповідача задля уникнення чи зменшення встановленої законом відповідальності.
Вказані висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.10.2023 у справі № 340/693/22.
Оскільки судом встановлено факт затримки виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у справі № 540/7297/21 у період з 18.01.2022 по 29.10.2025 року, суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час такої затримки.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 18.01.2022 по 29.10.2025, оскільки доказів поновлення на посаді відповідачем не надано.
У свою чергу, обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі здійснюється відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у справі № 540/7297/21 вбачається, що середньоденна заробітна плата складає 1141,97 грн.
Згідно інформації Мінекономіки України розрахунку норми тривалості робочого часу з 18 січня 2022 року по 29 жовтня 2025 року судом встановлено, що кількість робочих днів становить 241 робочий день за 2022 рік, 260 робочих днів за 2023 рік, 262 робочих днів за 2024 рік, 218 робочих днів за 2025 рік дні.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 18.01.2022 по 29.10.2025 становить 1120272,57 грн. (1141,97 грн х 981 дні) та належить стягненню з Херсонської обласної державної адміністрації з вирахуванням з цієї суми роботодавцем податків та обов'язкових платежів, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди у сумі 90 000 грн., суд зазначає що статтею 237-1 Кодексу законів про працю України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оспорюваними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду.
При цьому, обґрунтовуючи розмір шкоди, позивач вказує про те, що саме внаслідок незаконного звільнення розпочались незворотні зміни у його здоров'ї, у той час як предметом розгляду даної справи не є питання про поновлення останнього на посаді.
За таких обставин, в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Херсонської обласної державної адміністрації (пл. Свободи, 1, м. Херсон, 73000, ЄДРПОУ 00022645) про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Стягнути з Херсонської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в період з 18.01.2022 по 29.10.2025 у розмірі 1120272,57 грн. з вирахуванням з цієї суми роботодавцем податків та обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.К. Василяка