28 жовтня 2025 рокусправа № 380/22154/24 м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі абзацу 13 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», нескладання подання про звільнення та непроведення звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби за п.п. «г» п. 3 ч. 5 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про звільнення його з військової служби на підставі абзацу 13 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти рішення за рапортом шляхом складання подання про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби за п.п. «г» п. 3 ч. 5 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . З метою реалізації права на звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 3 ч. 5 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії потребує постійного догляду, у червні 2024 року подав рапорт про звільнення з військової служби. Письмової відповіді на рапорт не отримав. У липні 2024 року позивач повторно подав рапорт про звільнення з військової служби, до якого додав нотаріально завірені копії документів, які, на його переконання, підтверджують підставу для звільнення. З огляду на те, що на повторний рапорт відповіді не надано, представниця позивача скерувала адвокатський запит щодо надання інформації про розгляд рапорту. У відповідь на адвокатський запит відповідач скерував листа, у якому повідомив про відсутність підстав для звільнення з військової служби, оскільки в довідці до акту огляду МСЕК Серія 12 ААВ № 734933 не зазначено про потребу матері позивача в постійному догляді. Стверджує, що для звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю з інвалідністю ІІ групи достатньо лише висновку лікарсько-консультативної комісії, а не висновку МСЕК. Зазначає, що положення абз. 13 пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності групи інвалідності у батьків, а передбачає необхідність здійснення догляду за своїми хворими батьками і така обставина повинна бути підтверджена на вибір заявника відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Констатує, що необхідність здійснення постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю І або ІІ групи, є самостійною підставою для припинення/розірвання контракту та звільнення з військової служби, незалежно від того чи має військовослужбовець інших родичів. З метою захисту порушеного права звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 04.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
12.11.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що умовою для звільнення з військової служби у зв'язку із потребою здійснювати постійний догляд за одним із батьків (особою І чи ІІ групи інвалідності) є: відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення у такого з батьків, або якщо такі інші члени сім'ї 1 чи 2 ступеня споріднення наявні, то такі інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі повинні потребувати постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК. У свою чергу, позивач надав документи, які підтверджують, що у його матері наявні інші члени сім'ї першого ступеня споріднення: ОСОБА_2 , який є її чоловіком. Позивач не надав документи, які підтверджують, що ОСОБА_2 (член сім'ї першого ступеня споріднення його матері) сам потребує постійного догляду за рішенням МСЕК чи ЛКК. Стверджує, що у позивача відсутні правові підстави для звільнення з військової служби, оскільки позивач не підтвердив, що у його матері відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення або що таким особам самим встановлена потреба у постійному догляді за рішенням МСЕК чи ЛКК, хоча така вимога передбачена законодавством України. Констатує, що питання звільнення з військової служби військовослужбовців на час дії воєнного стану є питанням, яке віднесено на рішення командира відповідної військової частини і приймається ним на підставі належних документів, отриманих у законний спосіб. З огляду на це просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Частиною 5 ст. 262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що визнається сторонами.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьки: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 .
Довідкою, виданою виконкомом Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 26.06.2024 №862, стверджується, що ОСОБА_1 зареєстрований по АДРЕСА_1 . Склад сім'ї: ОСОБА_2 (батько), ОСОБА_3 (мати).
Згідно з актами перевірки житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 26.06.2024 №286, 12.07.2024 №320, затверджених сільським головою Ралівської сільської ради, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . У цьому житловому будинку також зареєстровані батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду, який зі слів заявниці, здійснює її син ОСОБА_1 . Комісією підтверджено, що у ОСОБА_3 нема інших родичів, які могли б здійснювати за нею догляд, крім ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №734933, ОСОБА_3 22.03.2023 встановлено ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням безтерміново.
За змістом витягу з протоколу лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 14.03.2024 №77 ОСОБА_3 має інвалідність ІІ групи, потребує стороннього догляду.
Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №381578 підтверджується встановлення ОСОБА_2 з 11.09.2023 ІІІ групи інвалідності за загальним захворюванням безтерміново.
У заяві ОСОБА_3 , справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Швець Л. С., зазначено, що вона обирає одну особу здійснювати догляд та утримувати її як інваліда ІІ групи із числа військовозобов'язаних, сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач звернувся з рапортом від 24.06.2024 до командира військової частини НОМЕР_1 , у якому просив звільнити з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку необхідністю здійснювати догляд за своєю матір'ю - ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серія ААВ №734933 та відповідно до висновку ЛКК потребує стороннього догляду.
У рапорті зазначив, що умова відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я підтверджується заявою матері ОСОБА_3 та довідкою МСЕК серія 12 ААГ №381578 батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Бажання продовжувати військову службу та проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю позивач не висловив.
Зі змісту рапорту вбачається, що до нього додано такі документи: копію паспорту ОСОБА_1 , свідоцтво про народження ОСОБА_1 , копію паспорта ОСОБА_3 , документ про інвалідність ОСОБА_3 , заяву ОСОБА_3 , витяг з протоколу ЛКК, довідку про зареєстрованих осіб №862 від 26.06.2024, акт перевірки житлово-побутових умов №286 від 26.06.2024, документ про інвалідність ОСОБА_2 .
Рапорт зареєстрований 01.07.2024 в службі діловодства військової частини НОМЕР_1 з накладеною резолюцією «ПКПР, НВП опрацювати».
Матеріали справи не містять відповіді на цей рапорт.
У відповідь на адвокатський запит від 25.09.2024 з вх. №9234, листом від 30.09.2024 вих. №11325 відповідач повідомив, що у зв'язку з тим, що в довідці до акту огляду МСЕК серії 12ААВ №734933 у висновку не встановлено, що ОСОБА_3 потребує постійного догляду, а до повноважень лікарсько-консультативних комісій не входить встановлення постійного догляду за особою, то у ОСОБА_1 відсутні підстави на звільнення з військової служби.
Також з листа т.в.о командира військової частини НОМЕР_1 від 13.11.2024 за вих. №12750 вбачається, що 21.10.2024 з вх. №10019 на адресу військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт ОСОБА_1 та був розглянутий командуванням військової частини НОМЕР_3 .
За результатами розгляду повідомлено, що 25.09.2024 до військової частини НОМЕР_1 надійшов адвокатський запит адвоката ЛЕВИЦЬКОЇ О. І., та до якого були [долучені] рапорт на звільнення та підтверджуючі документи. Відповідь на адвокатський запит надана адвокату на вказану в запиті адресу.
У зв'язку з тим, що в довідці до акту огляду МСЕК серії 12AAB №734933 у висновку не встановлено, що ОСОБА_3 потребує постійного догляду, а до повноважень лікарсько-консультативних комісій не входить встановлення постійного догляду за особою, то відсутні підстави на звільнення з військової служби.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач пред'явив цей позов.
Спірні правовідносини між сторонами склалися у зв'язку з неналежним розглядом рапорту про звільнення з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За правилами ч. 1-4 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно з п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 17 Закону України від 06.12.1991 №1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Частинами 1, 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ унормовано, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Визначення військової служби міститься у ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами ч. 3, 4 цієї норми громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - положення № 1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 12 положення № 1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині.
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз. 3 п. 241 положення № 1153/2008).
Статтею 24 Закону №2232-XII регламентований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Згідно з ч. 3 цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави звільнення з військової служби унормовані ст. 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до пп. «г» п.2 ч. 4 ст.26 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
За змістом пп. «г» п. 3 ч. 5 ст.26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Судом установлено, що ОСОБА_1 звернувся з рапортом від 24.06.2024 (зареєстрований 01.07.2024 в службі діловодства військової частини НОМЕР_1 ) до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи, а саме мамою - ОСОБА_3 .
Зі змісту рапорту вбачається, що до нього додано такі документи: копію паспорту ОСОБА_1 , свідоцтво про народження ОСОБА_1 , копію паспорта ОСОБА_3 , документ про інвалідність ОСОБА_3 , заяву ОСОБА_3 , витяг з протоколу ЛКК, довідку про зареєстрованих осіб №862 від 26.06.2024, акт перевірки житлово-побутових умов №286 від 26.06.2024, документ про інвалідність ОСОБА_2 .
Однак листами від 30.09.2024 вих. №11325 та від 13.11.2024 за вих.№12750 повідомлено, що у зв'язку з тим, що в довідці до акту огляду МСЕК серії 12AAB №734933 у висновку не встановлено, що ОСОБА_4 потребує постійного догляду, а до повноважень лікарсько-консультативних комісій не входить встановлення постійного догляду за особою, то відсутні підстави на звільнення з військової служби.
Надаючи правову оцінку такій відмові відповідача, суд зазначає, що за змістом абз.13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Зазначена обставина, з якою законодавець пов'язав можливість звільнення з військової служби, не містить необхідності встановлення потреби у постійному догляді, як про це зазначив відповідач з покликанням на повноваження лікарсько-консультативних комісій.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Таке Положення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 та чинне на час встановлення групи інвалідності матері позивача (далі - положення №1317).
Згідно з п. 27 положення № 1317 підставами для встановлення груп інвалідності є, зокрема:
для I групи - стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі;
для II групи - стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі;
для III групи інвалідності - стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
З наведеної правової норми висновується, що лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тоді як для осіб з II групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для осіб з III групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Тому суд критично оцінює твердження відповідача, що надані позивачем документи не підтверджують потребу у постійному догляді за його матір'ю, яка має II групу інвалідності.
Таким чином, першою умовою для звільнення з військової служби за абз.13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII, є наявність одного з батьків з І або II групою інвалідності.
Матеріалами справи, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 стверджується, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьком зазначений ОСОБА_2 , матір'ю - ОСОБА_3 .
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №734933 ОСОБА_3 з 20.03.2023 року встановлена ІІ (друга) група інвалідності безтерміново.
Отже, ОСОБА_3 є особою з інвалідністю II групи та одним із батьків (матір'ю) військовослужбовця ОСОБА_1 .
У заяві ОСОБА_3 , справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Швець Л. С., зазначено, що вона обирає одну особу здійснювати догляд та утримувати її як інваліда ІІ групи із числа військовозобов'язаних, сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Водночас суд зазначає, що зі змісту норми абз.13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Верховний Суд у постанові від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 вказав, що відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.
У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
Як встановлено судом з акту перевірки житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 26.06.2024 №286, з акту перевірки житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 12.07.2024 № 320 та довідки виконавчого комітету Ралівської сільської ради від 26.06.2024 №862 разом з ОСОБА_3 (матір позивача) зареєстрований ОСОБА_2 (батько позивача).
Суд звертає увагу, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою похилого, пенсійного віку та людиною з інвалідністю ІІІ групи (довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №381578 від 11.03.2023), тобто, на переконання суду, в силу об'єктивних причин не може здійснювати постійний догляд.
Стосовно повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Положенням № 1317 (чинним на час встановлення групи інвалідності ОСОБА_2 ) визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до п. 3 положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами пп. 1 п. 11 положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.
Отже, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені положенням № 1317, Верховний Суд у постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 13.06.2024 у справі №520/21316/23, дійшов висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Водночас за логікою положення № 1317 слідує, що лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги.
Тоді як, для осіб з ІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для осіб з ІІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Фактично особи з інвалідністю ІІ та ІІІ груп апріорі, в силу нормативних приписів, не можуть отримати висновок про потребу в постійному догляді, оскільки для їх груп інвалідності таких потреб не передбачено.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з актом перевірки житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 12.07.2024 №320, затвердженого сільським головою Ралівської сільської ради, ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду, який зі слів заявниці, здійснює її син ОСОБА_1 . Комісією підтверджено, що у ОСОБА_3 нема інших родичів, які могли б здійснювати за нею догляд, крім ОСОБА_1 .
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем надано документи, які підтверджують відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення чи другого ступеня споріднення.
Суд зазначає, що відповідач у встановленому законом порядку не надав оцінки доводам, обставинам викладеним позивачем в рапорті, а також доданим до нього документам.
За змістом ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд дійшов висновку, що поведінка відповідача у спірних правовідносинах не відповідає визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям законності, та порушує право позивача на належний розгляд рапорту про звільнення з військової служби.
Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 815/7245/16, від 20.10.2022 у справі №420/8190/21.
Процедура розгляду рапорту про звільнення зі служби врегульована законодавством та передбачає вчинення певних дій, зокрема підготовку, подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Системний аналіз наведених вище приписів положення №1153/2008 дає змогу виснувати, що вирішення питань щодо звільнення військовослужбовців з військової служби відноситься до дискреційних повноважень командирів (начальників) військових частин.
Таким чином, оскільки в даному випадку відповідач належним чином не перевірив надані до рапорту позивача про звільнення з військової служби документи, не надавши їм належної правової оцінки, та враховуючи те, що прийняття наказу про звільнення з військової служби відноситься до повноважень військової частини, де проходить службу позивач, а також те, що суд не може перебирати на себе такі повноваження, суд вважає, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби від 24.06.2024 та прийняти за результатами його розгляду рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за пред'явлення цього адміністративного позову, доказів понесення інших судових витрат він не подав, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо належного розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти за результатами розгляду рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна