справа № 640/30996/21
28 жовтня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в м. Києві про визнання протиправним податкого повідомлення-рішення
встановив:
28.10.2021 на розгляд Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби в м. Києві код ЄДРПОУ 44116011, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б.33/19 (далі відповідач ГУ ДПС у м. Києві), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного у правління ДПС у м. Києві № 0009911-2408-2652 від 22.02.2021 (Форма “Ф») яким визначено суму податкового зобов'язання, за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками, об'єктів нежитлової нерухомості - за 2020 рік - 5813,52 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.
Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом (пункт 3 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX).
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ справа №640/30996/21 скерована за належністю для розгляду та вирішення Львівському окружному адміністративному суду та надійшла до суду 26.02.2025 що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі за вхідним №16113.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2025 справу передано для розгляду судді Мричко Н.І.
Ухвалою від 03.03.2025 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила спрощене позовне провадження за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням визначено суму податкового зобов'язання, за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками, об'єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік. Зазначає, що позивач до 10.02.2020 була співвласником нежитлової будівлі, а саме цегельного заводу. Контролюючим органом помилково віднесено належну позивачеві будівлю до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг зі сплати податку.
Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що підпунктом «є» п.п. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України (у редакції чинній у оподатковуваному 2020 році) передбачено, що будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B - F КВЕД ДК 009:2010 , та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Зазначає, що у разі якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно , відмінне від земельної ділянки, та податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах відповідно до норм чинного законодавства.
Таким чином, на думку відповідача, за умови, що об'єкт нерухомості, що який належить, зокрема, фізичній особі, використовується у господарській діяльності такої особи (з урахуванням виду діяльності по КВЕД), за функціональним призначенням щодо промислового виробництва, є підставою для застосування вимог пп. «є» п.п. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України. Відповідно до баз даних контролюючого органу ОСОБА_1 не зареєстрована як фізична особа підприємець, таким чином, позивач не може використовувати належний на праві власності об'єкт нерухомості у господарській діяльності, тим більше за функціональним призначенням у промисловому виробництві.
З урахуванням зазначеного, відповідач зазначає, що позивач помилково стверджує, що при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками є виключно ознаки нерухомості, а не ознаки її власника оскільки об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт як власник. Законодавець чітко визначив умови застосування вимог пп. «є» п.п. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України, однією з яких є безпосереднє використання об'єкту нерухомості за функціональним призначенням, тобто у промисловому виробництві, зазначене неможливо встановити без здійснення аналізу підприємницької діяльності власника такого майна. Таким чином, оскільки зазначений об'єкт нерухомості, не використовується безпосередньо Позивачем як фізичною особою-підприємцем за функціональним призначенням щодо промислового виробництва, та невідповідності видів діяльності умовам визначеним чинним законодавством (основна діяльність яких класифікується у секціях B - F КВЕД ДК 009:2010), тому підстави для застосування вимог пп. «є» п.п. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України відсутні. Зазначене спростовує твердження позивача про те що зазначена будівля не є об'єктом оподаткування оскільки відноситься до будівель промисловості. Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження використанням об'єктів нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , безпосередньо за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва саме у 2020 році, а отже, відсутні підстави для застосування пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Представник позивача подала відповідь на відзив, в якій зазначила ті ж самі аргументи що й у позовній заяві.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач був співвласником об'єкту нежитлової нерухомості, а саме: комплексу цегельного заводу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , частка власності 1/2.
Податковим повідомленням-рішенням від 22.02.2021 №000991124082652 ГУ ДПС у м. Києві нараховано податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» в сумі 5813,52 грн за податковий період 2020 рік.
09.06.2021 позивач подала до Державної податкової служби України скаргу на податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 22.02.2021 №000991124082652.
За результатами скарги, Державна податкова служба України 05.10.2021 прийняла рішення №8707/М/99-00-06-01-04-09, яким скаргу фізичної особи - платника податків ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Вважаючи зазначене вище податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі ПК України).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової l8;ефор 84;и» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Приписи підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Згідно з підпунктом 266.3.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно підпункту 266.7.2 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01 січня 2015 року, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених підпунктом 266.2.2 пунктом 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Згідно підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавцем, у кожному буквеному пункті передбачено конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).
Отже, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
У постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 0940/1909/18 Верховний Суд зазначив, що «обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції».
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як у даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Отже, суд враховує, те, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Аналогічна правова позиція викладена судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17.
В свою чергу, суд звертає увагу, що відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) «Резервуари, силоси та склади» належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.
Відтак, з метою правильного застосування норм підпункту 266.2.2 Податкового кодексу України при визначені будівель промисловості в розрізі об'єкта оподаткування необхідно керуватись вимогами Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Суд встановив, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 березня 2017 року № 82378594, підтверджено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить комплекс цегляний завод, загальною площею 5908,3 за адресою: Сумська обл., Путивльський р-н., м. Путивль, вул. Комсомольська, б/н, частка власності 1/2.
З відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців слідує, що позивач є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «РЕД-БРІК».
Так, згідно КВЕД, видами діяльності ТОВ «РЕД-БРІК», власником якого є позивач є: код КВЕД 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини (основний); код КВЕД 08.12 Добування піску, гравію, глин і каоліну; код КВЕД 43.39 Інші роботи із завершення будівництва; код КВЕД 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.; код КВЕД 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; код КВЕД 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах; код КВЕД 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.
У відзиві на позовну заяву представник податкового органу зазначає, що в межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі приміщення. Представник податкового органу вважає, що об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Суд вважає вказані доводи відповідача необґрунтованими, оскільки застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Суд зауважує, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 806/2686/18.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто, з урахуванням встановлених обставин та висновків викладених вище, суд дішов висновку, що у цьому випадку відповідно до вимог податкового законодавства було дотримано встановлені вимоги та умови для застосування пільги визначеної підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Отже, з урахуванням вищевикладеного суд висновує, що об'єкт нерухомості, який на праві власності належать позивачу, підпадають під дію підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а тому у податкового органу не було правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин, ураховуючи встановлені судом обставини, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частини перша та третя статті 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
на професійну правничу допомогу;
сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини третьої - восьмої статті 137 КАС України, витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов'язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків.
У випадках, коли сума витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача, експерта або проведення експертизи повністю не була сплачена учасниками справи попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.
Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Отжн, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Частини перша - третя статті 101 КАС України. Вимоги до висновку експерта:
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Частини перша, шоста, сьома статті 104 КАС України. Проведення експертизи на замовлення учасників справи:
Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має такі самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Відповідно до частини перша стаття 106 КАС України експертиза проводиться у судовому засіданні або поза межами суду, якщо це потрібно у зв'язку з характером досліджень, або якщо об'єкт досліджень неможливо доставити до суду, або якщо експертиза проводиться на замовлення учасника справи.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Склад та розмір судових витрат, зокрема, пов'язаних із проведенням експертизи, входить до предмета доказування у справі. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, тощо.
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Положення статті 137 КАС України передбачають, що судом встановлюється розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Учасниками справи є, зокрема, сторони, треті особи (частина перша статті 42 КАС України).
Таким чином КАС України встановлює порядок проведення експертизи на замовлення учасника справи та порядок відшкодування витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони. Це означає, що для відшкодування витрат, пов'язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі.
Суд встановив, що позивачем до позовної заяви долучено Експертний висновок АС15№2101501 Державного підприємства «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві від 15.01.2021.
Слід зазначити, що оскільки в межах спірних правовідносин замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулося за ініціативою позивача, а не суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування останньому витрат на підготовку експертного висновку.
Дослідження експертом класифікації об'єктів нерухомого майна за державним класифікатором будівель та споруд, як і надання судом оцінки цьому висновку, не доводять того, що понесені відповідачем витрати були необхідними (неминучими). Відповідач не довів, що крім висновку експерта, не мав інших доказів, які б підтверджували факт класифікації об'єктів нерухомого майна (будівель та споруд).
Додатково суд зазначає, що в поданому висновку не зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що такі витрати стягненню не підлягають.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, уд
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного у правління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б.33/19) № 0009911-2408-2652 від 22.02.2021 (Форма “Ф») яким визначено суму податкового зобов'язання, за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками, об'єктів нежитлової нерухомості - за 2020 рік - 5813,52 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного у правління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б.33/19) на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місцепроживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.