30 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/7458/23
провадження № 2-кас/340/15/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Савонюка М.Я., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Кіровоградський слідчий ізолятор» про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі-позивач) до Державної установи «Кіровоградський слідчий ізолятор» (надалі - відповідач), у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльності щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2020 по 18.08.2023;
- зобов'язати відповідача здійснити виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за неотримане речове майно в розмірі 100000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходила службу в ДУ «Кропивницькій слідчий ізолятор» та була звільнена 03.01.2020 наказом №3/ос-20 за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Однак при звільненні їй не виплачено компенсацію за неотримане речове майно, таку компенсацію у розмірі 10962,23 грн перераховано на її картковий рахунок лише 18.08.2023, тобто через 1322 дні.
Вказує, що за затримку повного розрахунку при звільненні для роботодавця статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 (далі - КЗпП України) передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку. З цих підстав, має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 03.01.2020 (дата звільнення) по 18.08.2023 (дата фактичного розрахунку), розрахованого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100). Ураховуючи співвідношення означеної заборгованості з терміном затримки її виплати, просить стягнути на її користь компенсацію у розмірі 100000,00 грн.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Кіровоградський слідчий ізолятор» про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Кіровоградський слідчий ізолятор» щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Зобов'язано Державну установу «Кіровоградський слідчий ізолятор» виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 04 січня 2020 року по 18 серпня 2023 року), врахувавши правові висновки суду. Відмовлено у задоволені позову в іншій частині вимог.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.03.2024 апеляційну скаргу Державної установи «Кіровоградський слідчий ізолятор» залишено без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 у справі №340/7458/23 - без змін.
Постановою Верховного суду від 24.06.2025 касаційну скаргу Державної установи «Кіровоградський слідчий ізолятор» задоволено частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.03.2024 скасовано, а справу №340/7458/23 направлено на новий розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.
10.07.2025 матеріали адміністративної справи №340/7458/23 надійшли до Кіровоградського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 головуючим суддею по розгляду справи №340/7458/23 визначено суддю Савонюка М.Я.
15.07.2025 ухвалою суду адміністративну справу №340/7458/23 суддею Савонюком М.Я. прийнято до свого провадження. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача докази по справі.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог.
Підтвердив, що після звернення позивача зі служби 03.01.2020 виплатив їй компенсацію за речове майно у сумі 10962,23 грн після надходження фінансування для відповідних видатків від Міністерства юстиції України - 18.08.2023.
На обгрунтування заперечень зазначив, що заявлена позивачем сума до стягнення є завищеною, адже майже в 10 разів перевищує розмір компенсації за речове майно та суперечить принципу пропорційності та розумності, а також спричинить реальну шкоду функціонуванню Державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор», яка є бюджетною установою. Співмірною вважає компенсацію у розмірі 15,027% від суми 100000,00 грн або розраховану суму 15,027% від грошового забезпечення за 6 місяців.
30.07.2025 позивач надала суду відповідь на відзив, у якій більш детально конкретизує доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наводить свої аргументи на спростування тверджень відзиву відповідача. З посиланням на правовий висновок Верховного Суду, наведений у постановах від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 вказує, що принцип співмірності до періоду затримки розрахунку при звільненні застосовується лише до 18.08.2022, а починаючи з 19.08.2022 у зв'язку зі зміною редакції статті 117 КЗпП України нараховується компенсація за шість місяців. Враховуючи, що остаточний розрахунок відповідачем був проведений 18.08.2023 (через 1322 дні після звільнення), вважає суму компенсації 100000,00 грн співмірною із сумою заборгованості.
Ухвалою суду від 06.10.2025 провадження у справі №340/7458/23 було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23.
27.10.2025 ухвалою суду провадження поновлено.
Установивши фактичні обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу у Державній установі «Кіровоградський слідчий ізолятор».
03.01.2020 Наказом ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» від 03.01.2020 № 3/ос-20 старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено зі служби за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) (т.1 а.с. 7).
У день звільнення (03.01.2020) до видання наказу № 3/ос-20 позивачем подано керівнику ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» заяву про виплату компенсації за неотримане речове майно, однак у виданому наказі не вирішено питання про виплату означеної компенсації (т.1 а.с. 51).
Виплата компенсації за неотримане речове майно здійснена відповідачем 18.08.2023 шляхом перерахування на картковий рахунок позивачки 10962,23 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №593 від 24.07.2023 та випискою з карткового рахунку НОМЕР_1 (т.1 а.с. 8, 241).
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини 5 статті 23 Закону України від 23.06.2005 №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розмір грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 (далі - Порядок №578, у редакції на дату виникнення спірних правовідносин).
Цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби: осіб рядового і начальницького складу; спеціалістів, які не мають спеціальних звань; працівників, які працюють за трудовими договорами.
Відповідно до пункту 2 Порядку №578 речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Пунктом 27 Порядку №578 передбачено, що під час звільнення зі служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ним отримане на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна. Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
Згідно з пунктом 23 Порядку №578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви.
Таким чином, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Питання відповідальності органів Державної кримінально-виконавчої служби в разі несвоєчасного проведення розрахунку з особами, з числа персоналу цієї служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статтей 116-117 Кодексу законів про працю України, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 12.10.2021 у справі №380/6200/20 та від 18.03.2021 у справ №240/12375/19.
Стаття 116 КЗпП України (у редакції на дату звільнення позивача зі служби) визначає строки розрахунку при звільненні, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає стаття 117 КЗпП України (у редакції на дату звільнення позивача зі служби), відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Як встановлено судом, позивач 03.01.2020 наказом ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» від 03.01.2020 № 3/ос-20 була звільнена зі служби, тоді, як фактичний розрахунок щодо виплати компенсації за неотримане речове майно у сумі 10962,23 грн було здійснено 18.08.2023. Вказана обставина відповідачем не заперечується. При цьому, позивач просить стягнути суму компенсації 100000,00 грн.
Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення зі служби остаточний розрахунок, зокрема, своєчасно не виплачено компенсацію за неотримане речове майно, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у справах №280/4812/23, №360/700/23, №280/4745/23, №440/1497/22, №580/602/22 та інших неодноразово наголошував, що спонукаючий спосіб захисту прав та інтересів позивача і питання визначення у судовому рішенні конкретної суми, яка належить до нарахування та виплати відповідачем позивачу, враховуючи характер спірних правовідносин, є належним і ефективним, адже здатний забезпечити реальне поновлення прав особи у випадку задоволення позову. Тому, для належного і ефективного захисту прав та інтересів позивача, судам необхідно перевірити обґрунтованість розрахованих позивачем сум, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми, на які позивач має право та які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру суми середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
У цих правовідносинах спірний період є з 04.01.2020 (наступний день після дати звільнення) по 17.08.2023 включно (переддень проведення остаточного розрахунку).
Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки можна умовно поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 Законом № 2352-ІХ і після цього.
Період з 04.01.2020 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) врегульований статтею 117 КЗпП України у редакції до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте період з 19.07.2022 по 17.08.2023 врегульований вже чинною на день прийняття рішення у цій справі, редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.
При направленні цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24.06.2025 зазначив, що «при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд може застосувати принцип співмірності лише до періоду з 04.01.2020 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строку виплати у шість місяців. Проте, період з 19.07.2022 по 18.08.2023 (дата проведення остаточного розрахунку) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, відповідно до якої законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями.»
Водночас, питання застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX), було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23, за наслідками розгляду якої у постанові від 08.10.2025 викладені наступні правові висновки:
- «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.»
- «Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»
У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц сформовані наступні змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Відтак, суд вважає, що в межах спірних правовідносин наявні правові підстави для застосування принципів пропорційності, співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України до періодів як до 19.07.2022 так і після 19.07.2022.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку № 100).
Згідно матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 03.01.2020. Остаточний розрахунок проведено 18.08.2023. При цьому, позивач просить стягнути середній заробіток за весь період затримки у сумі 100000,00 грн.
У позовній заяві та відповіді на відзив позивачем наведено розрахунок вказаної суми, згідно якого за період з 03.01.2020 по 18.07.2022 обрахована сума відшкодування становить 323494,00 грн, а за період з 19.07.2022 по 18.08.2023 - 61293,60 грн. З урахуванням інфляційних процесів у 2021-2022 роки загальний розмір середнього заробітку визначено у сумі 450167,44 грн, яку з урахуванням принципу співмірності позивачем зменшено до 100000,00 грн.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно Довідки від 18.09.2023 №6922, грошове забезпечення позивача за останні два місяці до звільнення зі служби (що враховується при обчисленні середнього заробітку, згідно Порядку №100) становить: листопад 2020 року - 9802,63 грн; грудень 2020 року - 10546,14 грн.
Кількість календарних днів за останні два місяці служби: листопад 2020 року - 30; грудень 2020 року - 31. Усього - 61.
Отже, середньоденний заробіток позивача складає 333,59 грн ((9802,63+10546,14)/61).
Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку:
- за період з 04.01.2020 по 18.07.2022 в арифметичному обчисленні складає 309237,93 грн (333,59 грн х 927 календарних днів);
- за період з 19.07.2022 по 17.08.2023 (з урахуванням обмеження шістьма місяцями) в арифметичному обчисленні складає 61714,15 грн (333,59 х 185 календарних днів).
Загалом: 370952,08 грн (309237,93 грн + 61714,15 грн).
Загальний розмір виплат, належних позивачу при звільненні з військової служби складає 72946,82 грн, у тому числі: 61984,59 грн (виплачені при виключенні зі списків особового складу); 10962,23 грн (сума виплаченої компенсації за неотримане речове майно).
Розмір невиплаченої позивачу у день виключення зі списків особового складу суми компенсації за неотримане речове майно 10962,23 грн по відношенню до всіх належних при звільненні виплат в загальному розмірі 72946,82 грн становить 15,03% ((10962,23 грн х 100 %): 72946,82 грн).
Виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за період затримки з 04.01.2020 по 17.08.2023 складає 55754,10 грн (370952,08 грн. х 15,03% відсоткове значення невиплаченої у день звільнення зі служби грошового компенсації за неотримане речове майно).
Наведену суму можна вважати обґрунтовано пропорційною, тому саме такий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід стягнути з відповідача на користь позивача. Натомість зазначена позивачем сума до стягнення 100000,00 грн на переконання суду є завищеною та є не співмірною із сумою простроченої заборгованості.
З огляду на наведене, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом стягнення з Державної установи «Кіровоградський слідчий ізолятор» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 55754,10 грн.
Щодо посилання відповідача на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, суд зазначає, що під час вирішення тотожних спорів має враховуватись остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Враховуючи наведене, доводи позивача про відсутність підстав для застосування при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до періоду після 19.07.2022 принципів пропорційності та співмірності є безпідставними.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б підтверджували правомірність своєї бездіяльності у спірних правовідносинах не надав, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом часткового задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Оскільки позов задоволено частково, суд стягує на користь позивача судовий збір у сумі 590,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Кіровоградський слідчий ізолятор» про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Кіровоградський слідчий ізолятор» щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період за період з 04.01.2020 по 17.08.2023.
Стягнути з Державної установи «Кіровоградський слідчий ізолятор» (код ЄДРПОУ 08563783, вулиця Куропятникова, буд. 50-Б, місто Кропивницький, Кіровоградська область, 25009) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 55754 (п'ятдесят п'ять тисяч сімсот п'ядесят чотири) грн 10 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Кіровоградський слідчий ізолятор» (код ЄДРПОУ 08563783, вулиця Куропятникова, буд. 50-Б, місто Кропивницький, Кіровоградська область, 25009) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 590 (п'ятсот дев'яносто) грн 48 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 жовтня 2025 року.
Повне найменування учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Державна установа «Кіровоградський слідчий ізолятор» (код ЄДРПОУ 08563783, вулиця Куропятникова, буд. 50-Б, місто Кропивницький, Кіровоградська область, 25009).
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК