30 жовтня 2025 року № 320/18708/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Орловської Ірини Володимирівни про визнання протиправними та скасування постанов,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся громадянин ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
визнати незаконною та скасувати постанову відповідача від 28.03.2025 про відкриття виконавчого провадження №77643059, а виконавчий лист №320/40069/23 від 07.02.2025 повернути стягувачу;
визнати незаконною та скасувати постанову відповідача від 28.03.2025 про арешт коштів у виконавчому провадженні №77643059;
зняти арешт з карткового рахунку НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Райффайзен Банк» на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , накладений постановою відповідача від 28.03.2025 про арешт коштів у виконавчому провадженні №77643059.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваних рішень.
Відповідач відзиву на позов не подав.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на виконанні в Обухівському відділі державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження №77643059, відкрите постановою 28.03.2025, з виконання виконавчого листа, виданого Київським окружним адміністративним судом 07.02.2025 у справі №320/40069/23 про стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу у розмірі 120 375,17грн., стягувачем за яким є Державна податкова служба України, Головне управління ДПС у Київській області.
Постановою державного виконавця від 28.03.2025 у ВП №77643059 накладено арешт на кошти у сумі 132 681,68грн.
Як стверджує позивач, арешт на кошти був накладений на рахунок, який відкритий в АТ «Райффайзен Банк» для зарахування заробітної плати.
Позивач, вважаючи протиправними постанови відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що, відповідно до закону, підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія (судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових-осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).
З матеріалів справи встановлено, що за результатами розгляду адміністративної справи №320/40069/23 про стягнення з ОСОБА_1 податкової заборгованості у розмірі 120 375,17грн. Київським окружним адміністративним судом 07.02.2025 видано виконавчий лист, відповідно до якого рішення суду у даній справі від 20.12.2024 набрало законної сили 21.01.2025.
У той же час, у позовній заяві позивач стверджує, що ним на вказане судове рішення подано апеляційну скаргу, а тому на його переконання судове рішення у справі №320/40069/23 законної сили не набрало і виконавчий лист повинен бути повернутий стягувачу на підставі п. 1 ч. 4 ст. 4 Закону, а арешт на кошти повинен бути знятий.
Відповідно до статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
При вирішенні даної справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 13 Закону №1404-VIII передбачає, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Суд зазначає, що нормами Закону №1404-VIII не передбачено обов'язку державного виконавця перевіряти дату набрання законної сили судовим рішенням, на підставі якого видано виконавчий документ.
У той же час, статтею 19 Закону №1404-VIII передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою, якою повідомляв про те, що ним подано апеляційну скаргу на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 у справі №320/40069/23 та те, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2025 поновлено строк апеляційного оскарження та відкрито апеляційне оскарження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
Отже, у зв'язку з викладеним та враховуючи те, що станом на момент видачі виконавчого листа 07.02.2025 рішення суду у справі №320/40069/23 набрало законної сили 21.01.2025, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови від 28.03.2025 про відкриття виконавчого провадження №77643059 та повернення стягувачу виконавчого листа №320/40069/23 від 07.02.2025.
В частині позовних вимог щодо скасування постанови про накладення арешту на кошти та зняття арешту суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 18 Закону 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Виконавець може звернути стягнення на кошти/електронні гроші боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках/електронних гаманцях і на рахунках/електронних гаманцях, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи (частина 2 статті 52 Закону 1404-VIII).
Згідно із частиною 3 статті 52 Закону 1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Відповідно до статті 56 Закону 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту державного або комунального майна, крім арешту, накладеного у кримінальному провадженні, не перешкоджає продажу шляхом приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, до складу якого входить таке майно.
Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту, крім арешту, накладеного за рішенням суду, майна державного підприємства, комунального підприємства, спільного комунального підприємства, приватного підприємства, іноземного підприємства, дочірнього підприємства, підприємства об'єднання громадян, підприємства споживчої кооперації, у тому числі закріпленого за боржником на праві господарського відання або на праві оперативного управління, не є перешкодою для внесення такого майна до статутного капіталу юридичної особи, створеної шляхом перетворення такого підприємства.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Позивач стверджує, що арешт на його кошти було накладено на рахунок, відкритий в АТ «Райффайзен Банк» для зарахування заробітної плати, що також підтверджується Довідкою виданою АТ «Райффайзен Банк» від 03.04.2025 №81-23/4/А/5311.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 340/1018/19, адміністративне провадження № К/9901/22118/19 зазначив, що приписами частини 1 статті 2, частини 2 статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 року № 95, ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.
Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю України, статтях 15, 22, 24 Закону України «Про працю».
Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.
Отже, виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.
Відповідно до частин 3, 4 статті 59 Закону 1404-VIII у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 916/73/19, від 09 вересня 2019 у справі № 913/958/16, від 10 жовтня 2019 року № 916/1572/19, від 25 жовтня 2019 року по справі № 37/70 (ЄДРСРУ № 85211554), від 28 жовтня 2019 року у справі № 916/1845/19 (ЄДРСРУ № 85241335)
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання незаконною та скасування постанови відповідача від 28.03.2025 про арешт коштів у виконавчому провадженні №77643059 та зняття арешту з карткового рахунку НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Райффайзен Банк» на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , накладений постановою відповідача від 28.03.2025 про арешт коштів у виконавчому провадженні №77643059 підлягають задоволенню.
Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З підстав викладеного вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 2 422,40грн. Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у розмірі 1211,20грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати незаконною та скасувати постанову Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28.03.2025 про арешт коштів у виконавчому провадженні №77643059.
Зняти арешт з карткового рахунку НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Райффайзен Банк» на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , накладений постановою Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28.03.2025 про арешт коштів у виконавчому провадженні №77643059.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп за рахунок бюджетних асигнувань Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Лапій С.М.