30 жовтня 2025 року м. Київ справа №320/39687/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся громадянин ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
визнати протиправними та незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку з боку позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити відомості про порушення правил військового обліку з боку позивача з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправними діями відповідача щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку з боку позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідачем до суду подані письмові пояснення, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечує.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачу засобами поштового зв'язку було направлено виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 28.06.2025, який повернувся засобами поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Отже, у зв'язку з порушенням правил військового обліку, що полягало у неприбутті за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1 28.06.2025, дані про вказане порушення військовозобов'язаним ОСОБА_1 внесено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Позивач, вважаючи оскаржувані дії протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також, цим же Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено проведення загальної мобілізації.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Абзацом 5 статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У відповідності до вимог ст.22 Закону №3543-ХІІ встановлено, що громадяни (військовослужбовці) мають обов'язок з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, зокрема, для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі- Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Частиною п'ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ).
На виконання частини п'ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16 березня 2017 року №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Таким чином, із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію бази даних, які до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає, що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Згідно до п. 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який є Додаток 2 до Порядку №1487 до правил військового обліку, віднесено, зокрема, прибуття військовозобов'язаного за викликом РТЦК та СП.
А статтею 210 КУпАП України саме за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку передбачено адміністративну відповідальність.
Повноваження щодо притягнення до такої адміністративної відповідальності має керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) шляхом складання відповідної постанови за ст.210 КУпАП України.
Так, у відповідності до положень п. 56 Порядку №1487 передбачено, що Національна поліція за зверненням районних (міських) РТЦК та СП, здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Таким чином, із наведеного можна зробити висновок, що саме до повноважень відповідача належить притягнення військовозобов'язаного до відповідальності за порушення правил військового обліку з прийняттям відповідної постанови у спосіб та порядку, що наведений вище, а також і внесення відповідачем до Реєстру таких даних про притягнення військовозобов'язаного до адміністративної відповідальності та даних про порушення ним правил військового обліку.
Відтак, саме посадові особи відповідача наділені повноваженнями вносити наведені вище дані до електронної системи (реєстру) «Оберіг», які у подальшому відображаються у мобільному додатку військовозобов'язаного.
Як встановлено судом із матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервісті щодо позивача міститься графа «Порушення правил військового обліку».
Як зазначив відповідач, позивачу засобами поштового зв'язку було направлено виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 28.06.2025, який повернувся засобами поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Отже, у зв'язку з порушенням правил військового обліку, що полягало у неприбутті за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1 28.06.2025, дані про вказане порушення військовозобов'язаним ОСОБА_1 внесено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У той же час, відповідачем не надано доказів, що позивач притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку.
Відсутні і докази, які б свідчили про вжиття заходів відповідачем у порядку та у спосіб, встановлений п. 56 Порядку №1487 в частині звернення відповідача до органів національної поліції з метою адміністративного затримання та доставлення позивача, який вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення правил військового обліку), до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
А отже, факт притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку відповідачем у встановленому законодавством порядку у ході судового розгляду відповідачем не доведений.
Навпаки, факт того, що позивач не притягувався до адміністративної відповідальності шляхом складання постанови за ст.210 КУпАП України підтверджений матеріалами справи.
Таким чином, із аналізу встановлених вище обставин та приписів чинного законодавства у їх сукупності суд приходить до висновку, що дії посадових осіб відповідача, які полягають у внесенні відомостей до Єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (електронної системи «Оберіг») про порушення позивачем правил військового обліку, які у подальшому були відображені у графі «Порушення правил військового обліку» без притягнення відповідачем позивача до адміністративної відповідальності у встановленому законодавством порядку, були вчинені посадовими особами відповідача всупереч вищенаведених положень законодавства, а відтак, такі дії відповідача беззаперечно підлягають визнанню судом протиправними.
За приписами ч. 1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 наведеного Кодексу, визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, у ході судового розгляду справи правомірність дій відповідача щодо внесення даних в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (електронну систему «Оберіг») про порушення позивачем правил військового обліку, з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу чинного законодавства, що наведений вище, жодними належними, достатніми та допустимими доказами не доведена.
Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані щодо наявності порушень правил військового обліку позивачем, то в цій частині позовні вимоги позивача також підлягають задоволенню у повному обсязі з урахуванням приписів ч. 2 ст. 9, та ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняті рішення про, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів - ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, щодо того, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах Закону, зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб'єкта владних повноважень.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача, яка полягає у внесенні даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про порушення позивачем правил військового обліку без притягнення позивача до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень та/або вчинення дій.
Отже, за викладених обставин, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані щодо наявності порушень правил військового обліку позивачем , що є, на переконання суду, найбільш ефективних способом захисту, який призведе до відновлення порушеного права позивача у даних правовідносинах з урахуванням приписів ст.13 Конвенції.
Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20грн., сплачених згідно квитанції від 05.08.2025.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку з боку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити відомості про порушення правил військового обліку з боку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.