30 жовтня 2025 року м. Київ справа №320/8543/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась громадянка ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка полягає у непризначені пенсії за віком позивачу із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні з якої сплачені страхові внески за 2020-2022 роки, в розмірі 12236,71грн., починаючи з 03.10.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату пенсії за віком позивачу із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні з якої сплачені страхові внески за 2020-2022 роки, в розмірі 12236,71грн., починаючи з 03.10.2023, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не проведення перерахунку пенсії позивачу відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із збільшенням на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплачувати пенсії за віком позивачу на підставі ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із збільшенням на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправними діями відповідача щодо відмови позивачу у проведенні пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки (2020-2022), що передують року звернення за призначенням пенсії, та не проведенням перерахунку пенсії позивачу відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із збільшенням на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 з 2011 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та до 03.10.2023 отримувала пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення".
Позивача з 03.10.2023 переведено на пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» без застосування показника середньої заробітної плати за 2020-2022 роки.
Крім того, позивач є постраждалою особою внаслідок ЧАЕС, 4 категорія.
Відповідач листом від 20.10.2023 №1000-0202-8/159292 повідомив про відсутність підстав для застосування показника середньої заробітної плати за 2020-2022 роки та відсутність підстав у розрахунку доплати за понаднормовий стаж відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач, вважаючи оскаржувані дії протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Суд враховує, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У відповідності до частини першої статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Абзацом 1 частини першої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
При цьому, за приписами частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:
Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn );
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
У той же час, частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати і набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії (попереднього перерахунку пенсії без урахування перерахунку, передбаченого абзацом п'ятим частини четвертої статті 42 цього Закону) незалежно від перерв у роботі, під час переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена (визначений) частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Наведене в сукупності свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.
Так, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що позивачка перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та з 2011 року отримувала пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення", з 03.10.2023 позивачці призначено пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто, у даному випадку при зверненні позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком мало місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переходу з одного виду пенсії на інший.
Отже, за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач звернулась вперше 03.10.2023.
Суд вважає за доцільне зазначити у тому числі й те, що Верховний Суд України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15) висловив свою правову позицію стосовно того, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №876/5312/17 зазначено, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV. Таким чином, позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення.
Тому, при призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідно застосовувати середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням цієї пенсії, тобто, за 2020-2022 роки.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі №400/293/19, для відступу від якого суд в даному випадку не вбачає підстав.
Щодо дати, з якої слід зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки, суд враховує правову позицію Верховного Суду в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17 та від 26 лютого 2020 року у справі №541/543/17-а, в яких зазначено, що відмовивши позивачу в розгляді її заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача, як пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій), а відтак, датою, з якої відповідача належить зобов'язати здійснити перерахунок пенсії, враховуючи встановлені судом обставини, слід вважати 03.10.2023, дата з якої позивачу призначено пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо встановлення суми 12236,71грн., суд зазначає, що визначення сум для перерахунку пенсії це є дискреційними повноваженнями органів Пенсійного фонду, а тому в цій частині позовних вимог має бути відмовлено.
В частині позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не проведення перерахунку пенсії позивачу відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із збільшенням на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат, суд зазначає наступне.
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів, що в свою чергу вимагає належного правового регулювання відповідних правовідносин.
Суд звертає увагу на юридичну позицію, викладену Конституційним Судом України у рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, у пункті 3 якого зазначено, що обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
При цьому КСУ підкреслив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку.
Таким чином, суд, виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону України, доходить висновку про те, що обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, шляхом надання відповідних пільг, компенсацій та гарантій.
У рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 КСУ наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави (пункт 4 мотивувальної частини).
При цьому у рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 КСУ також наголосив, що Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (абзаци одинадцятий, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що скасування пільг, компенсацій та гарантій, передбачених для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідає викладеному у статті 16 Основного Закону України конституційному обов'язку держави, який полягає, зокрема, у здійсненні захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.
Наведені заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
У пункті 6 рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 КСУ вказав, що рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей. Обмеження чи скасування пільг для осіб, на яких поширюється дія Закону № 796-ХІІ, без відповідної рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо забезпечення соціального захисту цієї категорії осіб. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту.
Пункт 2 статі 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції на час призначення позивачу пенсії) передбачав, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
У подальшому Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій (далі - Закон №2148-VIII), який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Отже, правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось з 11 жовтня 2017 року, поставивши в залежність передбачену Законом №796-ХІІ можливість збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону, з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статті 27 Закону № 1058-IV.
У справі, яка розглядається, ключовим є питання про поширення пункту 2 статті 56 Закону №796-XII в редакції змін, внесених Законом № 2148-VIII,на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за правилами якого умовою для збільшення громадянам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи пенсії на один процент заробітку за кожен рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж є призначення їм пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону № 1058-IV.
У зв'язку з цим суд зауважує, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду постановою від 25.06.2024 у справі № № 300/3435/21 відступив від висновків, викладених в раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів цієї самої палати від Верховного Суду, зокрема від 23.10.2019 у справі №809/627/18, від 29.08.2022 у справі № 300/1390/19, від 06.09.2023 у справі № 300/2091/21, від 10.01.2024 у справі № 300/168/21 та інших, у яких викладено правовий висновок про розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом №2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону № 1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, та дійшов висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах у такий спосіб:
(1)держава гарантувала зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно- правового регулювання цих правовідносин.
У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту.
(2)до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону № 1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом №2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, суд приходить до висновку про те, що оскільки пенсія була призначена позивачу до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону №796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право було набуте значно раніше, ніж набрав чинності Закон № 2148-VIII, яким було внесено зміни до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність у позивача права на перерахунок та виплату пенсії з урахуванням доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону 796-XII та, відповідно, про наявність підстав для задоволення позову в межах заявлених позивачем вимог.
Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ч. ч. 1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин, зазначених вище, суд прийшов до переконання про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2147,20грн. (квитанція від 26.10.2023), тому ці витрати слід присудити на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка полягає у непризначені пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески за 2020-2022 роки, в розмірі 12236,71грн., починаючи з 03.10.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески за 2020-2022 роки, починаючи з 03.10.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із збільшенням на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із збільшенням на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.