30 жовтня 2025 року м. Київ № 320/34884/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області,
Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 як працівнику охорони здоров'я, скасувавши рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , винесене за результатами розгляду її заяви від 27.01.2023 № 1298;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ в редакції від 28.12.2015 року враховуючи рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 починаючи з 27 січня 2023 року, зарахувавши до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років період навчання в Київському медичному училищі №2 з 15.08.1991-30.06.1994) - 2 роки, 10 місяців і 15 днів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити заборгованість по призначеній пенсії, починаючи з 27 січня 2023 року.
В обґрунтування своїх вимог, позивачка вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області протиправно відмовило їй у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". На думку позивачки такі дії Пенсійного органу є протиправними та такими, що порушують її право на пенсійне забезпечення, в зв'язку з чим вона звернулась до суду.
Судом під час вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлено недоліки позовної заяви, у зв'язку із чим ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків, про які вказано в ухвалі, а саме шляхом подання до суду: позовну заяву що відповідає вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України із зазначенням відомостей щодо відповідача з урахуванням викладених судом зауважень та уточненням прохальної частини позову; читабельну копію листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка надана у відповідь на заяву позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 суд продовжити встановлений ухвалою від 10 листопада 2023 про залишення позовної заяви без руху процесуальний строк на усунення недоліків позовної заяви та встановив ОСОБА_1 п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали. У строк визначений судом позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову та вказує, що позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, а саме 26 років 06 місяців.
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області направило відзив на позов до суду, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що вік позивачки становить 46 років 09 місяців 07 днів, її страховий стаж складає 30 років 09 місяців 04 дні, спеціальний стаж роботи станом на 10.10.2017 - 23 роки 01 місяць 00 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років у відповідності до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має становити не менше 26 років 06 місяців, що стало підставою для винесення спірного рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до записів трудової книжки позивач НОМЕР_1 :
- з 15.08.1991 по 30.06.1994 навчання в Київському медичному училищі №2 ;
- з 10.08.1994 по 01.10.1994 працювала на посаді медичної сестри хірургічного відділення №2 в Київському міському онкологічному центрі ;
- з 04.11.1994 по 01.12.2022 працювала на посаді медичної сестри в пологовому будинку №3 виконкому Ленінградської районної Ради народних депутатів (згодом - КНП «Київський міський пологовий будинок №3»).
Судом встановлено, що позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років в порядку передбаченому п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, було прийнято спірне рішення 02.02.2023 № 262840015250, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п."е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи.
У вказаному рішенні відповідач зазначив, що вік позивачки 46 років 09 місяців 07 днів, страховий стаж становить 30 років 09 місяців 04 дні, спеціальний стаж роботи станом на 10.10.2017 - 23 роки 01 місяць 00 днів.
До страхового та спеціального стажу зараховано всі періоди.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
У преамбулі Закону №1788 зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із ст. 2 Закону №1788 за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до ст. 7 Закону №1788, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до ст. 51 Закону № 1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788 (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Проте, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набув чинності з 01.04.2015 пункт "е" статті 55 Закону № 1788 було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
У подальшому, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.2015 до статті 55 Закону № 1788 з 01.01.2016 було внесено зміни, відповідно до якого пункт "е" вказаної статті має наступний зміст:
"Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року."
Отже, Закон України № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законами України № 213-VIII та № 911-VIII.
Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788 - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того, на думку Конституційного Суду України, положення Закону № 1788 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Таким чином, стаття 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законами України № 213-VIII та № 911-VIII втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Враховуючи викладене, суд вважає, що з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначення позивачці пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788 необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.
Отже, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років незалежно від віку необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років на посадах зазначених у переліку, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 по справі № 440/1286/20.
Судом встановлено, що відмовляючи у призначенні позивачці пенсії, відповідач послався на недостатність у позивачки станом на 11.10.2017 спеціального стажу роботи - 26 років 6 місяців, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, з огляду на таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058.
03.10.2017 прийнято Закон України № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), яким з 11.10.2017 розділ XV Прикінцеві положення Закону № 1058 доповнено пунктом 2-1.
Згідно з пунктом 2-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058 особам, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
"До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058 з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
У Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «легітимні очікування") (Доповідь «Верховенство права", схвалена Європейською Комісією «За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що обмеження пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугу років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №240/24/21.
У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції звернувся до позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:
«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788 всі інші положення, чого зроблено не було.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788 з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058».
За такого правового регулювання та встановлених обставин, доводи відповідача, що спеціальний стаж роботи позивачки підлягає обрахунку саме по 11.10.2017 є помилковими. У спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019, а не Закону № 1058.
Відповідно, спеціальний стаж визначається не станом на 11.10.2017, а станом на дату звернення за призначенням пенсії - 27.01.2023.
Що стосується періоду з 15.08.1991 по 30.06.1994 навчання в Київському медичному училищі №2 суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст. 38 Закону України «Про професійну (професійно- технічну) освіту» час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців..
Відповідно до ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в стаж роботи зараховується також: д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
У постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №676/3013/17 викладено висновок стосовно того, що час навчання в навчальному закладі зараховуються до спеціального страхового стажу, який, зокрема, дає право на пенсію за вислугу років.
Тобто, для зарахування періоду навчання до спеціального стажу необхідно, щоб особа після завершення навчання працевлаштуватись за професією, що дає право на призначення відповідної пенсії.
Період навчання в Київському медичному училищі № 2 з 15.08.1991 по 30.06.1994 - 2 роки 10 місяців 15 днів підлягає включенню в спеціальний стаж для пенсії за вислугу років, оскільки із наданої копії трудової книжки позивачки видно, що після закінчення училища вона з 10.08.1994 по 01.10.1994 працювала на посаді медичної сестри хірургічного відділення №2 в Київському міському онкологічному центрі, і ця робота включена (зарахована) відповідачем в спеціальний стаж як медичному працівнику.
Таким чином, оскільки відповідачем протиправно не зараховано до спеціального стажу позивачки період її роботи з 15.08.1991 по 30.06.1994 та спеціальний стаж становить більше 25 років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 02.02.2023 № 262840015250 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо обраного способу захисту, суд зазначає таке.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Разом з цим, ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
До компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, судом здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача) щодо вказаних питань.
Заяву про призначення пенсії позивачка подала за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке й прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Щодо позовної вимоги про нарахування та виплати заборгованості по призначеній пенсії, починаючи з 27 січня 2023 року, суд зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у цій справі є протиправність дій органу пенсійного фонду щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років.
Відтак, спору щодо заборгованості по призначеній пенсії, на час звернення позивачки у даній справі до суду не існувало.
Також, суд зауважує, що відповідач ще не приймав рішення щодо призначення пенсії за вислугу років позивачки на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивачки у зазначеній частині при призначенні пенсії будуть порушені.
Таким чином, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити, як передчасних.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачкою був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог а також ту обставину, що вимоги позивача носять немайновий характер та не надається за можливе встановити розмір задоволених вимог до розміру судового збору, суд дійшов висновку, що сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 як працівнику охорони здоров'я, скасувавши рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , винесене за результатами розгляду її заяви від 27.01.2023 № 1298.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ в редакції від 28.12.2015 року враховуючи рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 починаючи з 27 січня 2023 року, зарахувавши до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років період навчання в Київському медичному училищі №2 з 15.08.1991-30.06.1994 - 2 роки, 10 місяців і 15 днів.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ідентифікаційний код 20490012; місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158-б).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.