про повернення позовної заяви
29 жовтня 2025 року м. Київ Справа № 640/1353/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Сас Є.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФАНС» про заміну стягувача у виконавчому листі,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» із заявою, у якій просить суд:
- Замінити стягувача у виконавчому написі №1267, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баришицьким I.B від 17 січня 2020 року з АТ «ОТП БАНК» на ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» у зв?язку з переходом до ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» прав Кредитора за Договором №2016739765 від 23.10.2017 укладеним між АТ «ОТП БАНК», та ОСОБА_1 ;
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/1353/22 до Київського окружного адміністративного суду.
За результатами автоматизованого розподілу вказана заява була передана для розгляду судді Сас Є.В.
Надаючи оцінку цій заяві, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - зокрема, виконавчих написів нотаріусів.
Частиною п'ятою статті 15 цього Закону визначено, що в разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Згідно із приписами ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового оскарження.
Звернення до адміністративного суду реалізовується шляхом пред'явлення відповідного адміністративного позову, відкриття провадження у адміністративній справі та прийняттям адміністративним судом постанови, яка після набрання законної сили, підлягає примусовому виконанню шляхом видачі виконавчого листа та пред'явлення його до примусового виконання.
Розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України регламентовані процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Приписами ч.1 ст.379 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Відповідно до ч.4 ст.379 Кодексу адміністративного судочинства України, положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що положення статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно заміни сторони виконавчого провадження застосовуються лише у разі, якщо таке виконавче провадження спрямоване на виконання судового рішення, прийнятого у відповідній адміністративній справі, яке набрало законної сили та за яким видано виконавчий лист. При цьому, статтею 379 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено можливість заміни боржника або стягувача до відкриття виконавчого провадження у виконавчому листі.
Можливості розгляду за правилами адміністративного судочинства питання заміни сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає.
Водночас, заявник звернувся до адміністративного суду із заявою, в якій просить суд замінити сторону виконавчого провадження з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса.
У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником (частина перша статті 379 КАС України).
У порядку адміністративного судочинства вирішуються питання заміни сторони виконавчого провадження (як і інші процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах) лише в адміністративних справах судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
На противагу цьому ЦПК України містить статтю 446, яка визначає підсудність вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), а саме вони вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.
Тому питання заміни сторони виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса підлягає розгляду в судах цивільної юрисдикції з урахуванням положень частини другої статті 446 ЦПК України, тобто судом за місцем виконання відповідного рішення.
Отже, Цивільним процесуальним кодексом, на відміну від Кодексу адміністративного судочинства передбачена можливість заміни сторони виконавчого провадження не лише при виконанні рішення суду у цивільній справі, але й при виконанні рішень інших органів та їх посадових осіб.
Таким чином, вимоги про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки нормами Кодексу адміністративного судочинства Українине передбачено можливості вирішення таких питань.
При цьому, питання про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса підлягає вирішенню за нормами частини другої статті 446 ЦПК України.
Крім того, положення статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» регулюють питання оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби чи приватних виконавців, а не питання заміни сторони у виконавчому провадженні.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що з огляду на предмет заяви її вирішення віднесено до юрисдикції цивільного суду.
Щодо посилань заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 по справі №826/7941/17, суд зазначає таке.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі №826/7941/17 зазначила, що судовий контроль за виконанням рішень інших органів покладено законодавством на адміністративні суди. Також вказано, що аналізуючи в сукупності норми статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 264 КАС, беручи до уваги, що питання правомірності заміни сторони у виконавчому провадженні є, по суті, превентивним судовим контролем у відповідному виконавчому провадженні, це питання повинно вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Проте, у справі №826/7941/17 Великою Палатою Верховного Суду не розглядалось питання про застосування у даному питанні частини 2 статті 446 ЦПК, згідно якої процесуальні питання, пов'язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.
У зв'язку з цим зазначена заявником правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідно до вимог ч. 5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, застосуванню у спірних правовідносинах не підлягає.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи заявника.
Водночас, суд наголошує на тому, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2022 по справі №183/4196/21 зазначила, що колегія суддів не погоджується із висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо застосування до цих правовідносин правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 січня 2019 року №826/7941/17, оскільки заяви у наведених справах (№280/456/20, №822/1659/18) були подані на підставі процесуальних норм, які діяли після 15 грудня 2017 року (у липні 2020 року та у травні 2018 року відповідно), тоді як у зазначеній справі Великою Палатою Верховного Суду зроблені висновки щодо заяви, поданої на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року. Вказано, що редакція ЦПК України станом до 15 грудня 2017 року не містила такої норми, яка б визначала підсудність справ щодо визначення питань, пов'язаних із виконанням рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі і щодо заміни сторони виконавчого провадження. Також, зазначено, що натомість редакція ЦПК України, яка діяла на час подання заяви у цій справі, містить положення (частина друга статті 446 ЦПК України), що визначають підсудність таких справ, проте Велика Палата Верховного Суду правового висновку з питання застосування означеної статті не висловлювала.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 280/456/20 (провадження № К/9901/32676/20) та від 22 липня 2019 року у справі № 822/1659/18 (провадження № К/9901/63678/18), про те, що заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, повинна розглядатись у порядку адміністративного судочинства.
У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником (частина перша статті 379 КАС України).
Отже, у порядку адміністративного судочинства вирішуються питання заміни сторони виконавчого провадження (як і інші процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах) лише в адміністративних справах судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
На противагу цьому ЦПК України містить статтю 446, яка визначає підсудність вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), а саме вони вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.
Тому питання заміни сторони виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса підлягає розгляду в судах цивільної юрисдикції з урахуванням положень частини другої статті 446 ЦПК України, тобто судом за місцем виконання відповідного рішення.
Між тим у справі, що розглядається ставиться питання про заміну стягувача саме у виконавчому написі нотаріуса.
В згаданому рішенні Верховного Суду у справі № 183/4196/21 також зроблено наступні висновки.
Заміна сторони у виконавчому написі, вчиненому нотаріусом, та заміна сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса є відмінними правовими категоріями, оскільки заміна сторони у виконавчому провадженні є можливою виключно у разі відкриття відповідного виконавчого провадження, що передбачено спеціальним правилом статті 15 Закону № 1404-VIIІ.
Імперативними приписами частини п'ятої статті 442 ЦПК України встановлено, що положення цієї статті застосовуються також у разі виникнення потреби у заміні боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що до відкриття виконавчого провадження у порядку, визначеному статтею 442 ЦПК України, може бути замінено боржника або стягувача лише у виконавчому листі, яким у системному розумінні з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIIІ є виконавчий документ, виданий судом у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, ухвалених у цивільних справах, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів.
Виконавчий напис нотаріуса є різновидом виконавчого документа в розумінні статті 3 Закону № 1404-VIIІ, який є відмінним від виконавчого листа за формою, змістом, а також суб'єктом та процедурою видання, отже, положення частини п'ятої статті 442 ЦПК України не можуть бути застосовані за аналогією у випадку заміни сторони у виконавчому написі нотаріуса, виконавче провадження за яким ще не відкрито.
Відповідно до статті 88 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-XII) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Тобто саме нотаріус при вчиненні виконавчого напису перевіряє належність стягувача й у разі зміни сторони правовідношення саме новий учасник і буде стягувачем у новому виконавчому написі за зверненням нової сторони (нового учасника) правовідносин.
За вимогами статті 91 Закону № 3425-XII виконавчий напис може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років з моменту його вчинення. Поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого напису здійснюється відповідно до Закону № 1404-VIIІ.
Вчинення виконавчих написів нотаріусами врегульовано у главі 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статтях 16-19 глави 3 розділу І книги першої Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом, Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, нотаріусом, шляхом самозахисту.
Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 18 ЦК України).
Отже, виконавчий напис нотаріуса є формою захисту цивільних прав та інтересів, що відбувається в певному спеціальному порядку, який є відмінним від інших форм (зокрема й судовій) надання захисту таким правам та інтересам.
У Правилах професійної етики нотаріусів України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 04 жовтня 2013 року № 2104/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09 жовтня 2013 року за № 1730/24262, зазначено, що професійна поведінка нотаріусів України ґрунтується, зокрема, на принципі незалежності, який передбачає те, що специфіка цілей і завдань нотаріату вимагає належне здійснення нотаріальної діяльності, максимальну незалежність нотаріуса, свободу від будь-якого впливу чи тиску та від неправомірного втручання в його діяльність.
З урахуванням зазначеного необхідно дотримуватися принципу незалежності здійснення нотаріальної діяльності та частини другої статті 19 Конституції України.
Отже подана заява у справі, що розглядається, не може бути предметом судового розгляду.
При цьому, суд бере до уваги положення частини шостої статті 7 вказаного Кодексу, згідно із якими у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.
Враховуючи викладене, суд вважає, що заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» про заміну стягувача у виконавчому написі має бути повернуто заявнику без розгляду.
Керуючись статтями 166, 167, 379, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя Київського окружного адміністративного суду
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» про заміну стягувача у виконавчому написі - повернути заявнику без розгляду.
2. Копію ухвали надіслати (надати) заявнику (його представнику).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя Сас Є.В.