30 жовтня 2025 року місто Київ № 320/31632/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоус А.Ю.., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 з 01.01.2025 пенсії з урахуванням коефіцієнтів, встановлених відповідно до ст. 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 без застосування коефіцієнтів, встановлених відповідно до ст. 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням фактично проведених виплат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про прокуратуру» з 13.12.2019 у розмірі 90% від посадового окладу, з урахуванням надбавок, передбачених законом, та має право на пенсію без обмеження максимальним розміром, що підтверджено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2021 в справі №640/21744/20. Проте відповідачем з 01.01.2025 безпідставно застосовано коефіцієнт зменшення пенсії, встановлений статтею 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», у зв'язку із чим обмежено пенсію максимальним розміром.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
Відповідач подав відзив, в якому зазначив, що вимоги позивача є безпідставними та просив відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Відповідачем подано клопотання, в якому просить залучити Міністерство соціальної політики України у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Згідно з ч. 2, 4-5 ст. 49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Дослідивши докази, що стосуються клопотання, суд вважає, що відповідачем не обґрунтовано яким чином судове рішення може вплинути на права та обов'язки Міністерства соціальної політики України, тому в задоволенні клопотання слід відмовити.
Також відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №320/2229/25 законної сили.
Розглянувши подане клопотання, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Отже, вказаною нормою визначено обов'язок суду зупинити провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.
Суд враховує, що відповідно до ч.3 ст.3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ч.2 ст.265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, враховуючи закріплені Кодексом адміністративного судочинства України правила щодо втрати чинності нормативно-правовим актом (або його окремої частині) лише з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, суд вважає, що рішення у справі №320/2229/25 не впливає на спірні правовідносини, які виникли у цій справі.
Отже клопотання представника відповідача про зупинення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Позивачем подано відповідь на відзив. Оскільки в ухвалі Київського окружного адміністративного суду про відкриття провадження в справі від 02.07.2025 судом відповідно до частини третьої статті 263 КАС України встановлено подання лише відзиву відповідачем, відповідь на відзив подана позивачем судом до уваги не береться.
Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 263 КАС України, у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами належні та допустимі докази окремо та в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 13.12.2019 отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України “Про прокуратуру», із розрахунку 90% від посадового окладу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2021 в справі №640/21744/20 ухвалено, зокрема, зобов'язано відповідача здійснити з 13.12.2019 перерахунок та виплату позивачу пенсії за вислугу на підставі довідки Офісу Генерального прокурора № 21-605зп від 31.03.2020 без обмеження максимального розміру пенсії з урахуванням раніше проведених виплат.
Починаючи з січня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві розмір пенсії позивача було зменшено, а саме її розмір становить 42781,31 грн.
У відповідь на звернення позивача, відповідач листом від 22.04.2025 повідомив, що з 01.01.2025, у період дії воєнного стану, розмір пенсії, який перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану». Оскільки позивач не відноситеся до осіб, які передбачені пунктом 2 зазначеної постанови, розмір пенсії до виплати становить 42781,31 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо перерахунку та виплати пенсії з обмеженням її максимальним розміром та із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд ураховує таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» , затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (далі - Указ №64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» .
Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
У свою чергу, пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо.
Статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 №1789-ХІІ (далі Закон №1789-ХІІ) були врегульовані питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих.
Позивачеві пенсія за вислугу років призначена на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, частина перша якої встановлювала, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.
Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
14.10.2014 прийнято Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (далі Закон №1697-VІІ).
Питання пенсійного забезпечення почали унормовуватись статтею 86 Закону №1697-VІІ.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо, (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8- рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11.10.2005 №8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення, (рішення №5-рп/2002).
22.05.2008 Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина» , що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, згідно з яким «...конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними» . Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянин Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з викладеного, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Застосовуючи, зокрема наведені рішення Конституційного Суду України на підставі судового рішення позивачу призначено пенсію за нормами Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90% від заробітної плати без обмеження її максимальним розміром.
Призначення пенсії та її розмір не є предметом судової оцінки у межах цієї справи.
Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX (далі Закон №4059-IX) установлено, що у 2025 році в період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 46 Закону №4059-IX Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №1, яка застосовується з 01.01.2025, пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону України «Про прокуратуру» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, положеннями статті 46 Закону №4059-IX та Постанови №1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом України «Про прокуратуру», який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
Судом встановлено, що нарахований до виплати позивачу розмір пенсії становив 163381,05 грн, проте фактичний розмір виплаченої позивачу пенсії в січні 2025 року склав 42781,31 грн. Обмежуючи розмір виплати нарахованої позивачу пенсії, відповідач керувався положеннями статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови №1.
Як зазначено вище, у Постанові №1 дійсно йдеться про розповсюдження дії її положень до правовідносин із обмеження розміру пенсії, призначеної, зокрема, за Законом України «Про прокуратуру» та передбачено, що пенсії, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.
Водночас, суд звертає увагу на тому, що насамперед Законом України «Про прокуратуру» врегулювано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
Так, частиною двадцятою статті 86 Закону №1697-VII передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIIІ внесені зміни до частини двадцятої статті 86 Закону №1697-VII, зокрема частину двадцяту викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України» .
Рішенням Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2019 визнано неконституційним положення частини двадцятої статті 86 Закону №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України та встановлено, що частина двадцята статті 86 Закону №1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції.
Виходячи з викладеного, з 13.12.2019 частина двадцята статті 86 Закону №1697-VII, відповідно до якої Кабінет Міністрів України мав встановити певний порядок перерахунку пенсії, не діє, а діє її первинна редакція, що автоматично надає пенсіонерам право на перерахунок пенсії.
У вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що в Основному Законі України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6).
Згідно з приписами Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України; до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85).
Відповідно до частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; судоустрій, судочинство, статус суддів; організація і діяльність прокуратури (пункти 6, 14).
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади; до його повноважень належить, зокрема, вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення проведення фінансової політики та політики у сфері соціального захисту; розроблення і здійснення загальнодержавних програм економічного, соціального розвитку України (частина перша статті 113, пункти 2,3,4 статті 116 Конституції України).
Конституційний Суд України зазначив, що метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є, зокрема, розмежування повноважень між різними органами державної влади, що означає самостійне виконання кожним із них своїх функцій та здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.07.016 №5-рп/2016).
Частина двадцята статті 86 Закону №1697-VII в первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Проте згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України. З огляду на це Конституційний Суд України, перевіряючи на відповідність Конституції України положення частини двадцятої статті 86 Закону, виходив із такого.
У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленій на її 724-му засіданні 6 жовтня 2000 року, №Rес (2000)19 зазначено, що «у країнах, у яких прокуратура є незалежною від уряду, держава має вжити ефективних заходів для того, щоб гарантувати закріплення в законі суті й обсягу незалежності прокуратури» (пункт 14).
Конституційний Суд України у Рішенні від 03.10.2001 №12-рп/2001 зазначив, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування та діяльності суддів, а також, зокрема, органів прокуратури, робота яких тісно пов'язана з діяльністю судів, є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Відповідно до частини другої статті 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII Конституційний Суд України вважав за доцільне конкретизувати свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 03.10.2001 №12-рп/2001, вказавши, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування потребує також сталого фінансування органів прокуратури, зокрема, належного соціального захисту їх працівників та осіб, які вийшли на пенсію. Потреба у належному соціальному захисті працівників органів прокуратури випливає з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності у ефективному судовому захисті прав громадян.
Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що «права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Основним Законом України не передбачено. Таке делегування порушує вимоги Конституції України, згідно з якими органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України).
До аналогічних висновків Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 09.10.2008 №22- рп/2008, від 23.06.2009 №15-рп/2009» (абзац другий підпункту 3.2 пункту З мотивувальної частини Рішення від 20.05.2010 №14-рп/2010).
Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюване положення Закону порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову, призводить до порушення регулювання основ соціального захисту прокурорів, оскільки за його змістом регулювання порядку перерахунку призначеної пенсії працівникам прокуратури має здійснюватися актом Кабінету Міністрів України, а не законом України. Отже, положення частини двадцятої статті 86 Закону суперечить статті 6, пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України.
Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі, умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Понад це, за усталеною судовою практикою, сформованою у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №295/7220/16-а, від 30.09.2019 у справі №360/1432/19, від 27.03.2020 у справі №569/727/17 та від 28.04.2021 у справі №640/3098/20, у разі наявності колізії між правовими актами різної юридичної сили слід застосовувати ієрархічний підхід, що ґрунтується на ієрархічній системі нормативно-правових актів, основу якої складає Основний закон держави - Конституція України, всі інші закони приймаються на підставі та відповідності до Конституції України та не можуть їй суперечити; в свою чергу підзаконні нормативно-правові акти приймаються на підставі та у відповідності до законів України.
Слід також зазначити, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 №6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Водночас Законом №4059-IX фактично обмежено розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у статті 46 Конституції України.
Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
За приписами статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначена відповідно до Закону України «Про прокуратуру», можлива лише у випадку внесення відповідних змін до цього Закону. Інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до законів, що регулюють спірні правовідносини.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.
При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону» .
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Верховний Суд, розглядаючи аналогічний спір, у постанові від 25.09.2025 у справі №520/1317/25 дійшов таких правових висновків:
«Застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, яким пенсія призначена за Законом України «Про прокуратуру», положень статті 46 Закону №4059-IX та Постанови №1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України».
Таким чином, зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи наведені вище норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, та правові висновки Верховного Суду, беручи до уваги межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо виплати позивачу з 01.01.2025 пенсії із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону №4059-IX та пунктом 1 Постанови №1; зобов'язання відповідача відновити з 01.01.2025 виплату пенсії без застосування коефіцієнтів, визначених статтею 46 Закону №4059-IX та пунктом 1 Постанови №1, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Оскільки позов задоволено повністю, з урахуванням пропорційності задоволених вимог, на користь позивача підлягають присудженню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2-3, 5-15, 72-77, 90, 122, 132, 139, 242-246, 250-251, 255, 295, 297 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 з 01.01.2025 пенсії із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити з 01.01.2025 виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування коефіцієнтів, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Відомості про сторін та інших учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16).
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Білоус А.Ю.