29 жовтня 2025 року справа № 320/48587/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач та/або Військова частина), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відрахування аліментів з додаткової винагороди ОСОБА_1 , яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та виплачується на період дії воєнного стану;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 відрахування аліментів здійснювати без врахування додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та виплачується ОСОБА_1 у період дії воєнного стану.
Мотивуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 під час служби отримує грошове забезпечення та додаткову винагороду під час дії воєнного стану, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022
№ 168.
Стверджує, що відповідач здійснює відрахування аліментів з додаткової винагороди, яка виплачується під час воєнного стану. Позивач вважає дії військової частини щодо відрахування аліментів з додаткової винагороди, яка виплачується під час воєнного стану, протиправними, оскільки така винагорода не носить постійного характеру, виплачується лише на підставі наказу командира та належить до одноразових видів грошового забезпечення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення виклику сторін.
Також згаданою ухвалою суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 (далі - третя особа та/або ОСОБА_2 ).
Представник відповідача правом на подання відзиву не скористався, заяв та клопотань до суду від відповідача не надходило, причини не подання відзиву на позовну заяву суду не відомі. Ухвалу суду від 15.11.2024 доставлено в Електронний кабінет Військової частини НОМЕР_1 - 08.01.2025.
Третьою особою письмових пояснень по суті позовних вимог до суду не подано.
Одночасно, суд зауважує, що в матеріалах справи міститься клопотання представника Військової частини НОМЕР_2 про заміну неналежного відповідача у справі. Суд не вирішує таке клопотання по суті, оскільки ухвала суду від 15.11.2024 була помилково відправлена Військовій частині НОМЕР_2 до Електронного кабінету.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серія НОМЕР_3 , виданого Білоцерківським РС Управління ДМС України в Київській області 30 липня 2013 року, РНОКПП: НОМЕР_4 (т. 1, а.с. 11-13).
Відповідно до копії посвідчення, серія НОМЕР_5 від 15.06.2016, позивач є учасником бойових дій.
Як повідомив представник позивача, на виконанні у Білоцерківському відділі державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження ВП
№ 60924894 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання спільної неповнолітньої дитини в розмірі частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 12.08.2019 року до досягнення повноліття.
16.09.2024 позивач, через свого представника адвоката - Мотальова-Кравець Валерію Юріївну подано адвокатський запит, в якому, серед іншого, висловлено прохання припинити нарахування стягнення аліментів із ОСОБА_1 по виконавчому провадженню ВП № 60924894 з додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.
Разом з цим, відповідь на такий запит позивачем не отримано.
ОСОБА_1 , вважаючи, що Військова частина НОМЕР_1 порушує його права та охоронювані законом інтереси, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Абзацом другим статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей регулює Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 12 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
У статті 2 Закону № 2011-XII акцентовано, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
За військовослужбовцями, які тимчасово проходять військову службу за межами України, зберігається виплата грошового забезпечення в національній валюті та виплачується винагорода в іноземній валюті за нормами і в порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Неправомірні рішення, дії (бездіяльність) органів військового управління та командирів (начальників) згідно зі статтею 19 Закону № 2011-XII можуть бути оскаржені військовослужбовцями в порядку, передбаченому законами, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, відповідно до статті 23 Закону №2011-XII здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Оскільки спірні правовідносини виникли в період воєнного стану щодо додаткової грошової винагороди, суд враховує, що на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року
№ 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), редакція якої неодноразово змінювалася.
Пунктом 1 Постанови № 168 (у редакції станом на час направлення представником позивача адвокатського запиту) установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Поліцейським, які виконують бойові (спеціальні) завдання під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій, за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань додатково до додаткової винагороди, визначеної абзацом першим цього пункту, виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень.
Особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), розмір додаткової винагороди може бути збільшений відповідно до умов та розмірів, визначених Міністерством внутрішніх справ, але не більше ніж до 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Згідно з пунктом 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення
На виконання статті 9 Закону №2011-XII, постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Міністерство оборони України видало наказ від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, яким затвердило Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), редакція якого змінювалася (зміни внесені 31.03.2023 шляхом доповнення Порядку № 260 розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану»).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Отже, додаткова винагорода на період дії воєнного стану входить до складу одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року №146 затверджено перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (далі - Перелік).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1263, яка набула чинності 16.11.2022, внесено зміни до пункту 8 переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 № 146 та доповнено його після слів «З усіх видів грошового забезпечення» словами «інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується за період воєнного стану».
Тож, згідно з пунктом 8 Переліку, у редакції, що вже діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.
Отже, законодавством чітко визначено, що утримання аліментів з військовослужбовців Збройних Сил України провадиться з додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану. Тому доводи позивача, викладені в позовній заяві, суд вважає необґрунтованими.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, здійснивши утримання аліментів з усіх видів грошового забезпечення позивача, зокрема з додаткової винагороди, яка виплачується йому на період воєнного стану, у спірних правовідносинах діяв з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених законом.
Під час розгляду спорів щодо оскарження дій суб'єктів владних повноважень суд перевіряє відповідність спірних дій вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України. Цей обов'язок виникає із завдань адміністративного судочинства, до яких належить справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно вимог статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 72 КАС України).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.