30 жовтня 2025 року місто Київ № 320/28476/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоус А.Ю., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОМАКС-РЕСУРС» до Державної податкової служби України, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» звернулося до суду з позовом, відповідно до якого просило (з урахуванням уточнених позовних вимог):
- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України та Державної податкової служби України, що полягає у неповерненні Товариству з обмеженою відповідальністю «ГЕОМАКС-РЕСУРС» всупереч (в порушення) частини 3 статті 152 Конституції України матеріальної шкоди, завданої ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» положенням окремого припису абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VI1I, а саме: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу», які рішенням Конституційного Суду України №3-р(ІІ)/2025 від 21.01.2025 визнано неконституційним;
- стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» 6117694,86 грн. (шість мільйонів сто сімнадцять тисяч шістсот дев'яносто чотири гривні 86 копійок) шкоди, завданої актом, а саме положенням окремого припису абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, а саме: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу», які Рішенням Конституційного Суду України №3-р(ІІ)/2025 від 21.01.2025 визнано таким, що не відповідає Конституції України.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на виконання встановленого окремим приписом абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції Закону № 71-VIII), до якого законодавцем було включено припис «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу» з 01 січня 2015 року нового податкового обов'язку по сплаті акцизного податку з роздрібної реалізації пального ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» зобов'язане було сплатити та сплатило 6117694,86 грн. (4028896,00 грн. за деклараціями + 2088798,986 грн. за ППР) за платежем «Акцизний податок» з роздрібної реалізації підакцизних товарів (пального) за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 року.
Наголошено, що припис «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу» абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції Закону № 71-VIII), яким власне визначено поняття «реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів» слугував єдиною правовою підставою для визначення податкових зобов'язань з акцизного податку за операціями з роздрібної реалізації пального у 2015 році, відтак вказаний припис безпосередньо поширено, в тому числі, контролюючими органами, на ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС».
З метою захисту своїх прав ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» звернулося до Конституційного Суду України зі скаргою щодо перевірки на відповідність частині другій статті 6, частині першій та другій статті 8, статті 19, частині першій та четвертій статті 41, частині першій та третій статті 42, частині першій статті 57, частині першій статті 67 Конституції України словосполучення: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу», яке міститься в абзаці другому підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII), застосоване судом касаційної інстанції до ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» в остаточному судовому рішенні, в результаті чого Конституційним Судом України прийнято Рішення №3-р(ІІ)/2025 від 21.01.2025 про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окремого припису абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71 -VIII, а саме: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу».
Позивач вказав, що застосування до ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» визнаного неконституційним окремого припису завдало ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» шкоди, прямих, реальних збитків у вигляді сплачених на підставі та на виконання визнаного неконституційним закону коштів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання, встановлено строки для подання заяв по суті та доказів.
Представник ДПС України надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що враховуючи положення пункту 541 статті 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» самостійно обчислило суми грошових зобов'язань з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, які зазначило у податкових деклараціях з акцизного податку, що були подані до контролюючих органів у строки, встановлені ПК України, то такі суми грошових зобов'язань вважаються узгодженими. Представник відповідача зазначив, що відповідно до пп. 56.11. ст. 56 ПК України не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків. Відтак, грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, не є предметом оскарження.
Також представник відповідача повідомив, що на дату надання відповіді ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» та на сьогодні відповідно до даних ІКС «Податковий блок» у ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» відсутні надміру сплачені суми грошових зобов'язань з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Представник відповідача також зазначив, що неконституційність норми не створює автоматичного обов'язку відшкодування шкоди. Рішення Конституційного Суду України хоч і є остаточним, не має зворотної дії у часі, якщо інше прямо не передбачено в резолютивній частині рішення КСУ. У даному випадку рішення КСУ №3-р(ІІ)/2025 не містить положень про ретроспективну дію, а тому не може бути підставою для автоматичного перегляду правовідносин, що виникли до його ухвалення. Сама по собі наявність рішення КСУ не є доказом вини чи бездіяльності податкового органу, особливо якщо ДПС діяла в межах чинного на той час закону. Відповідно до ст. 152 Конституції України та ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення КСУ не мають зворотної дії, якщо інше прямо не вказано у резолютивній частині рішення. У зазначеному рішенні КСУ відсутній припис про зворотну дію, а тому воно не може бути підставою для перегляду правовідносин, що виникли у 2015 році. Отже, у разі, коли Конституційний Суд України встановив неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом під час розв'язання справи, і якщо рішення суду в такій справі ще не виконане, то це є підставою для перегляду судових рішень з огляду на виключні обставини відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України.
Представник Державної казначейської служби України надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнав та вказав, що відповідно до статті 43 Податкового кодексу України, Порядку інформаційної взаємодії Державної податкової служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення (перерахування) платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2019 № 60, повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів, контроль за справлянням яких забезпечує ДПС, здійснюється органами Казначейства на підставі електронних висновків відповідних органів ДПС. Казначейство у відповідь на звернення позивача повідомило, що для повернення надміру сплачених коштів ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» необхідно звернутись до відповідного органу ДПС за місцем адміністрування (обліку) надміру сплаченої суми. Отже, лише у разі надходження від органів ДПС електронних висновків на повернення вказаних позивачем помилково або надміру сплачених коштів, Головне управління Казначейства у м. Києві та Головне управління Казначейства у Волинській області отримають можливість опрацювати такі електронні висновки у встановленому законодавством порядку.
Також представник відповідача вказав, що спірна сума коштів зарахована до місцевих бюджетів (однак не до Державного бюджету України), водночас, зважаючи на ненадходження від ДПС реєстру на повернення суми 6117694,86 грн. Казначейство та його органи не мають правових підстав для здійснення перерахування цих коштів, отже Казначейство не допустило по відношенню до позивача жодної протиправної бездіяльності.
Представник відповідача також зазначив, що факт сплати позивачем акцизного податку відбувався у 2015 році, тобто до прийняття рішення Конституційного Суду України від 21.01.2025. Отже, до прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення, зокрема, станом на час виникнення спірних відносин, факт сплати позивачем акцизного податку відповідав приписам чинного на той момент законодавства, тобто положенням Податкового кодексу України. Враховуючи зазначене, позивач не має законного права вимагати стягнення майнової шкоди у вигляді сплаченого акцизного податку, оскільки в рішенні Конституційного Суду України не передбачено його ретроспективної дії. На думку представника відповідача, правова позиція КСУ у рішенні від 21.01.2025 щодо неконституційності приписів норм Податкового кодексу України має пряму дію у часі і може бути застосована лише до правовідносин, що виникли (тривали) після ухвалення КСУ відповідного рішення. Позивач не має законних підстав вимагати стягнення «майнової шкоди» у вигляді сплаченого у 2015 році акцизного податку, тобто в проміжок часу, що передував ухваленню рішення КСУ від 21.01.2025.
У відповідях на відзив позивач звернув увагу на те, що предметом позову в даній справі є відшкодування державою матеріальної шкоди на підставі прямої дії частини третьої статті 152 Конституції України внаслідок вже прийнятого та застосованого в минулому до позивача акту, який в подальшому визнано таким, що не відповідає Конституції України, оскільки держава, встановивши та застосовуючи до ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» неконституційний податковий обов'язок, визначила обов'язковим у 2015 році до сплати суми зобов'язань з акцизного податку з роздрібної реалізації пального, що мало наслідком невідворотність виконання такого обов'язку та сплату ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» коштів (акцизного податку з роздрібної реалізації пального) до бюджету в розмірі 6117694,86 грн. Відтак, на думку позивача, відповідач неправильно визначає характер спірних правовідносин, внаслідок чого помилково посилається на положення нормативно-правових актів, які не є релевантними до правовідносин відшкодування шкоди, завданої ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» актом, що визнаний неконституційним, оскільки п. п. 14.1.115 пункту 14.1 статті 14, п. п. 17.1.10 пункту 17.1 статті 17, ст. 43, ст. 54, ст. 56 ПК України, Порядок № 60 та ін. не регулюють питання відшкодування шкоди, завданої особі дією акта (норми закону), що визнаний неконституційним, а регулюють правовідносини, що є відмінними від тих, що виникли між позивачем та відповідачами в даній справі.
Також позивач наголосив, що кошти, які просить стягнути позивач, є матеріальною шкодою, яка в силу прямої дії ч. 3 ст. 152 Конституції України підлягає відшкодуванню, а не надміру сплаченими податками, як намагаються трактувати відповідачі. Правова природа й нормативно-правове регулювання матеріальної шкоди та надмірно сплачених коштів є повністю відмінними. А тому, посилання відповідача на те, що ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» має звернутись до органу ДПС із заявою про повернення надміру сплачених сум є безпідставними та такими, що не відповідають предмету спору.
Представник ДПС України надав до суду заперечення на відповідь на відзив та наголосив, що визнання закону неконституційним не передбачає його скасування, а зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним Судом України рішення про його неконституційність або з дати втрати чинності нормативно-правого акту, визнаного неконституційним, якщо це передбачено у самому рішенні. Тож, на думку відповідача, відповідно до зазначеного, позивач не має законних підстав вимагати стягнення «майнової шкоди» у вигляді сплаченого у 2015 році акцизного податку, тобто у проміжок часу, що передував ухваленню рішення КСУ від 21.01.2025.
Представником ДКС України подано клопотання про розгляд справи № 320/28476/25 за правилами загального позовного провадження. Клопотання обґрунтовано тим, що розмір шкоди перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що, на думку ДКС України, вказує на наявність достатніх підстав для розгляду справи № 320/28476/25 виключно за правилами загального позовного провадження на підставі п. 2 ч. 4 ст. 12 КАС України.
Розглянувши клопотання ДКС України суд зазначає наступне.
За змістом статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частин другої та третьої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, для застосування зазначеної норми необхідною є наявність одночасно двох умов: предметом спору повинно бути саме оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень; разом з цим має бути заявлена вимога про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у розмірі, що перевищує сто прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Однак, у даній справі позовні вимоги стосуються інших правовідносин, а саме відшкодування державою шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним. Як убачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду є Рішення Конституційного Суду України від 21.01.2025 № 3-р(ІІ)/2025, яким визнано неконституційним окремий припис Податкового кодексу України.
Таким чином, предметом спору в цій справі є відшкодування шкоди, завданої правовим актом загальної дії, а не індивідуальним рішенням, дією чи бездіяльністю конкретного суб'єкта владних повноважень.
Тому в цій справі відсутня одна з необхідних умов, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 12 КАС України, а саме оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Перелік справ, які належить розглядати виключно у порядку загального позовного провадження, визначений частиною четвертою статті 12 та частиною четвертою статті 257 КАС України, є вичерпним, а отже будь-які інші справи, у спорах, не встановлених цим переліком можуть розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження.
Як слідує з матеріалів справи, предмет даного позову не підпадає під жодну з підстав, визначених частинами четвертою, п'ятою статті 257 КАС України, згідно яких дана справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження. Справи про відшкодування державою шкоди, завданої особі актом, що визнаний неконституційним за положеннями КАС України не вказані як такі, що є обов'язковими до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Відповідно, така справа не підлягає розгляду виключно за правилами загального позовного провадження і може бути розглянута судом за правилами спрощеного позовного провадження.
Таким чином, посилання відповідача на пункт 2 частини четвертої статті 12 КАС України є безпідставним, оскільки наведена правова норма не регулює правовідносини, що є предметом даного спору, і не може бути застосована як підстава для переходу у загальне позовне провадження.
Крім того, суд зазначає, що згідно з ухвалою про відкриття провадження в цій справі сторонам була надана можливість повною мірою скористатися своїми процесуальними правами, у тому числі, але не виключно, надати суду відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення, пояснення з приводу заявлених позовних вимог, а також докази, які заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог КАС України. Бажання сторони в справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ДКС України про перехід до загального позовного провадження на підставі п.2 ч.4 ст. 12 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами належні та допустимі докази окремо та в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.
ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» (далі - Товариство), керуючись частиною 3 статті 152 Конституції України, листами від 29.04.2025, зверталось до ДКС України та ДПС України і просило повернути 6117694,86 грн. шкоди, сплачених Товариством в бюджет на виконання неконституційного податкового обов'язку (встановленого окремим приписом абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, а саме: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу», який Рішенням Конституційного Суду України № 3-р(ІІ)/2025 від 21.01.2025 визнано таким, що не відповідає Конституції України). До листа Товариство долучило документи, які підтверджують понесення останнім матеріальної шкоди у відповідному розмірі.
За результатами розгляду звернення позивача Державна казначейська служба України листом № 11-06-06/9905 від 05.05.2025 повідомила позивача про те, що для повернення надміру сплачених коштів необхідно звернутись до відповідного органу ДПС за місцем адміністрування (обліку) надміру сплаченої суми.
Державна податкова служба України № 15078/6/99-00-09-04-01-06 від 27.05.2025 за результатами розгляду листа Товариства повідомила про те, що станом на 20.05.2025 відповідно до даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС у Товариства відсутні надміру сплачені суми протягом 1095 днів від дня її виникнення.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо неповернення позивачу матеріальної шкоди, завданої актом, який рішенням Конституційного Суду України №3-р(ІІ)/2025 від 21.01.2025 визнаний неконституційним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенцію контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано в Податковому кодексі України.
28 грудня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII, прийнятим 28 грудня 2014 року державою запроваджено до оподаткування з 1 січня 2015 року акцизним податком операції з реалізації суб'єктами роздрібної торгівлі підакцизних товарів (пиво, алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти та інше паливо).
Так, відповідно до п.п. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 ПК України об'єктом оподаткування акцизним податком є, зокрема, операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Відповідно до п. п. 212.1.11 п. 212.1 ст. 212 ПК України платником вказаного податку є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.
Саме ж визначення поняття «реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів» законодавець закріпив в абзаці другому підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції Закону № 71, відповідно до якого:
«реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів - продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування».
У підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 ПК України (в редакції Закону № 71-VIII) визначено такі підакцизні товари - нафтопродукти, скраплений газ, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, паливо моторне альтернативне (надалі - пальне).
У подальшому, підпунктом 6 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році“ від 24 грудня 2015 року № 909-VIII (далі - Закон № 909) (набрав чинності з 1 січня 2016 року) абзац другий підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Кодексу в редакції Закону № 71 змінено.
Із 1 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII (далі - Закон № 1791).
Судом встановлено, що до Товариства у 2015 році застосовано окремий припис абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону № 71-VIII від 28.12.2014 року («товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу»), сплачуючи акцизний податок із роздрібної реалізації пального, що підтверджується судовими рішеннями в справі №809/730/17.
21.01.2025 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 3-р(ІІ)/2025, яким визнано неконституційним зазначений припис. У пункті 1.1 мотивувальної частини цього рішення Конституційний Суд України прямо вказав, що перевіряє на відповідність Конституції України норми, які втратили чинність, але продовжували застосовуватись до правовідносин, що виникли під час їх чинності.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» така перевірка здійснюється саме з метою захисту та відновлення прав особи.
Стаття 8 Конституції України закріплює принцип верховенства права, а її норми є нормами прямої дії. Частина 1 статті 129 Конституції України зобов'язує суди вирішувати спори, керуючись верховенством права.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 20.12.2023 в справі №420/17886/21 та від 19.03.2025 року по справі №160/22026/24 за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність. Тобто шкода, завдана неконституційним актом, виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.
Ураховуючи приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, суд доходить висновку, що відшкодування шкоди в подібних випадках є наслідком застосування до особи неконституційного акта, йдеться саме про відповідальність держави перед особою за шкоду, завдану неконституційним податковим обов'язком, що узгоджується з частиною третьою статті 152 Конституції України, а не про надання рішенням Конституційного Суду України зворотної дії в часі, як то помилково стверджують відповідачі.
Щодо заподіяння товариству матеріальної шкоди окремим приписом абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, а саме: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу» в сумі 6117694,86 грн., суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС», код ЄДРПОУ: 38555592, є юридичною особою приватного права, зареєстрованою 10.04.2013 виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради. Одним із видів господарської діяльності Товариства є роздрібна торгівля пальним (код виду економічної діяльності за КВЕД - 47.30).
Як вбачається з податкових декларацій Товариство здійснювало декларування акцизного податку за 2015 рік, в яких самостійно визначало податкові зобов'язання з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, а саме бензинів моторних та інших нафтопродуктів (легких, середніх та важких дистилятів), визначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 розділу VI Податкового кодексу України.
Платіжними інструкціями, доданими позивачем до позовної заяви, підтверджується виконання позивачем податкового обов'язку по сплаті 4028896,00 грн. акцизного податку з роздрібної реалізації підакцизних товарів (пального), з яких до Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області 698354,00 грн. (з яких 683841,00 грн. з роздрібної реалізації пального); до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС м. Києва - 2034631,00 грн. (з яких 2006146,00 грн. з роздрібної реалізації пального); до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві 1002615,00 грн. (з яких 987600,00 грн. з роздрібної реалізації пального); до ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві - 360308,00 грн. (з яких 351309,00 грн. з роздрібної реалізації пального).
Таким чином, позивачем підтверджено виконання в 2015 році податкового обов'язку, встановленого окремим приписом абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, а саме: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу» в сумі 4028896,00 грн.
Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Також, суд бере до уваги те, що судами в справі № 809/730/17 за позовом ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» до Офісу великих платників податків ДФС про скасування податкових повідомлень-рішень встановлено наступні обставини.
На підставі направлень від 18.11.2016, виданих Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Львові МГУ ДФС, посадовими особами Офісу великих платників податків ДФС в період з 21.11.2016 по 24.01.2017 проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОМАКС-РЕСУРС» (код ЄДРПОУ 38555592) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування, сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01.01.2015 по 30.09.2016.
У ході перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОМАКС-РЕСУРС» працівниками Офісу великих платників податків ДФС встановлено та відображено в акті від 30.01.2017 за № 11/28-10-48-11/38555592 заниження позивачем акцизного податку з реалізованого (відпущеного) пального. За результатами перевірки Товариства Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України складено Акт перевірки від 30.01.2017 №11/28-10-48-11/38555592 «Про результати планової виїзної перевірки ТЗОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» ЄДРПОУ 38555592 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби за період з 01.01.2015 по 30.09.2016».
На підставі вказаного Акта перевірки контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення, якими Товариству збільшено податкові зобов'язання за платежем «Акцизний податок» на загальну суму 2088798,86 грн., зокрема, № 0000701400 від 10.02.2017 року (яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на суму 324941,76 грн), № 0000711400 від 10.02.2017 року (яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на суму 542093,03 грн.), № 0000721400 від 10.02.2017 року (яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на суму 1003436,56 грн.), № 0000731400 від 10.02.2017 року (яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на суму 218327,51 грн.).
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року в справі № 809/730/17, залишеною без змін Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року, - в задоволенні позову Товариства про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000701400, № 0000711400, № 0000721400, № 0000731400 від 30.01.2017 відмовлено повністю.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 грудня 2017 року провадження №К/800/32398/17 касаційну скаргу Товариства задоволено частково. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року - скасовано, а справу № 809/730/17 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У подальшому рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року в задоволенні позовних вимог, а саме щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими Товариству визначено податкові зобов'язання з акцизного податку з роздрібної реалізації підакцизних товарів (пального) № 0000701400, № 0000711400, № 0000721400, № 0000731400 від 10.02.2017 року, відмовлено.
Отже, рішення в справі № 809/730/17, яким підтверджена правомірність дій контролюючих органів під час прийняття податкових повідомлень-рішень № 0000701400, № 0000711400, № 0000721400, № 0000731400 від 30.01.2017, - набрало законної сили.
Суд також бере до уваги долучений позивачем витяг з Акта перевірки від 30.01.2017 №11/28-10-48-11/38555592, з якого вбачається, що Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України підтверджено декларування та сплату позивачем акцизного податку з роздрібної реалізації підакцизних товарів за 2015 рік.
Крім того, як слідує з Акта перевірки від 30.01.2017 №11/28-10-48-11/38555592 Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України під час встановлення порушень щодо заниження позивачем акцизного податку з реалізованого (відпущеного) пального за 2015 рік керувався абзацом другим підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14, підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213, підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214, підпункту 215.3.4, підпункту 215.3.10 пункту 215.3 статті 215, пункту 216.9 статті 216 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (із змінами і доповненнями, чинні з 01.01.2015).
Таким чином, судом встановлено, що окрім задекларованого та сплаченого самостійно на підставі поданих Товариством декларацій акцизного податку з роздрібної реалізації підакцизних товарів (пального) за 2015 рік, за донарахованими контролюючим органом в податкових повідомленнях-рішеннях податковими зобов'язаннями по сплаті акцизного податку з роздрібної реалізації пального за 2015 рік, залишеними в законній силі судами у справі № 809/730/17 Товариство зобов'язане було сплатити ще 2088798,86 грн.
Матеріали справи містять платіжні інструкції від 06.12.2018 року та виписку від 14.02.2025 за клієнтським рахунком 26007878822713 за 06.12.2018, якими підтверджується сплата позивачем донарахованих грошових зобов'язань в сумі 2088798,86 грн.
Крім того, суд бере до уваги надані Державною казначейською службою України копії листів від 23.07.2025 № 04-13-08/4835 та від 23.07.2025 № 04-01.3-08/7481 із додатками, які також підтверджують перерахування сплачених позивачем сум податку на рахунки, які були відкриті за кодом класифікації доходів бюджету «Акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів».
Враховуючи викладене, на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, судом встановлено, що на виконання визначеного в окремому приписі абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції Закону № 71-VIII), до якого законодавцем було включено припис «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу» з 01 січня 2015 року нового податкового обов'язку по сплаті акцизного податку з роздрібної реалізації пального Товариство сплатило 6117694,86 грн (4028896,00 грн. за деклараціями + 2088798,86 грн. за ППР) за платежем «Акцизний податок» з роздрібної реалізації підакцизних товарів (пального) за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року.
Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому, Товариство звернулося до Конституційного Суду України зі скаргою щодо перевірки на відповідність частині другій статті 6, частині першій та другій статті 8, статті 19, частині першій та четвертій статті 41, частині першій та третій статті 42, частині першій статті 57, частині першій статті 67 Конституції України словосполучення: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу», яке міститься в абзаці другому підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII), застосоване судом касаційної інстанції до Товариства в остаточному судовому рішенні.
Конституційний Суд України Рішенням № 3-р(ІІ)/2025 від 21.01.2025 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окремий припис абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, а саме: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу».
Конституційний Суд України в п. 2.2. Рішення № 3-р(ІІ)/2025 від 21.01.2025 року зазначив, що юридичну визначеність в аспекті правомірних (легітимних) очікувань слід розуміти, зокрема, як право особи розраховувати не лише на розумну та передбачувану стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків застосування таких приписів, а й на послідовність і системність діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні.
У п. 3. мотивувальної частини Рішення № 3-р(ІІ)/2025 від 21.01.2025 року Конституційний Суд України зазначив таке:
«У разі якщо законодавче регулювання запроваджує нові вимоги, що погіршуватимуть правове становище певного кола осіб, законодавець повинен передбачити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) із моменту опублікування закону до набрання ним чинності (початку його застосування), протягом якого заінтересовані особи мали б можливість підготуватися до виконання вимог, установлених новим законодавчим регулюванням…
…Згідно з частиною п'ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Розглядаючи оспорюваний припис Кодексу в редакції Закону № 71 в аспекті принципу стабільності податкового законодавства України, Конституційний Суд України наголошує, що Закон №71 був ухвалений 28 грудня 2014 року та опублікований 31 грудня 2014 року в газеті «Голос України“. Закон № 71 за пунктом 1 розділу II «Прикінцеві положення“ Закону № 71 набрав чинності з 1 січня 2015 року, тобто з дня, наступного за днем його опублікування. Відповідно оспорюваний припис Кодексу в редакції Закону № 71 почав діяти і породжувати правові наслідки на наступний день після дня опублікування законодавчого акта, а саме з початком бюджетного періоду - 1 січня 2015 року (фактично негайно).
Установивши оспорюваним приписом Кодексу в редакції Закону № 71 з 1 січня 2015 року акцизний податок із реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі пальним, законодавець не врахував принципу стабільності податкової норми, потреби у певному перехідному періоді (vacatio legis - час з моменту офіційного оприлюднення закону до набрання ним чинності), який надав би учасникам правовідносин розумний час та можливість для адаптації до нових обставин, а також наслідків, які можуть настати для платника податків у зв'язку з відсутністю можливості підготуватися до набрання такими законодавчими змінами чинності та комплексного нормативного регулювання, чим порушив принцип верховенства права.
За таких обставин суб'єкти правовідносин, зокрема Товариство, не могли мати достатньо часу для пристосування до змін у системі правовідносин, спричинених ухваленням Закону № 71, що призвело до порушення їхніх законних очікувань та недотримання принципу юридичної визначеності. Верховна Рада України, ухваливши Закон № 71, не встановила достатнього перехідного періоду (розумного часового проміжку), пов'язаного з набранням чинності оспорюваним приписом Кодексу в редакції Закону № 71, чим позбавила платників податків можливості будь-якого податкового планування…
…Унаслідок фактично негайного набрання чинності оспорюваним приписом Кодексу в редакції Закону № 71 виникло надмірне податкове навантаження на фінансову діяльність суб'єктів господарювання. Особливо це стосується суб'єктів малого та середнього підприємництва, які, порівняно з великими компаніями, можуть не мати фінансового ресурсу для сплати податків у найкоротший строк, чим можуть бути поставлені у нерівні умови щодо сплати податків. Такі зміни податкового законодавства України не сприяють забезпеченню державою захисту конкуренції в підприємницькій діяльності, як це гарантовано першим реченням частини третьої статті 42 Основного Закону України.
Законодавець має знайти належний баланс між частою зміною закону і визначеністю податкових норм для платників податків, оскільки слід швидко й ефективно реагувати на зміни економічного життя суспільства, не допускаючи негативного впливу оподаткування на економічний розвиток держави.
Конституційний Суд України звертає увагу, що нівелювання принципу визначеності податкового закону і позбавлення платників податків можливості будь-якого податкового планування з огляду на неочікуване додаткове податкове навантаження на платників податків унаслідок фактично негайного введення в дію оспорюваного припису Кодексу в редакції Закону № 71 не сприяло забезпеченню захисту прав суб'єктів господарювання та захисту конкуренції у підприємницькій діяльності через те, що заінтересовані особи не мали можливості покладатися на взяті державою зобов'язання щодо стабільності податкового законодавства України (сталість правовідносин у сфері справляння акцизного податку), а дії органу державної влади фактично порушили обґрунтовані очікування цих осіб».
Таким чином, саме непослідовні дії держави шляхом прийняття неконституційного акту, застосування його до Товариства, зумовили порушення прав позивача, що безпосередньо констатовано Конституційним Судом України в Рішенні № 3-р(ІІ)/2025 від 21.01.2025 року.
Враховуючи викладене, суд погоджується із доводами позивача про те, що держава, встановивши та застосовуючи до Товариства неконституційний податковий обов'язок, визначала обов'язковим до сплати суми зобов'язань з акцизного податку з роздрібної реалізації пального у 2015 році, що мало наслідком невідворотність виконання такого обов'язку та втрату Товариством коштів (у вигляді сплачених сум акцизного податку з роздрібної реалізації пального за 2015 рік), чим завдано майнову шкоду позивачу в розмірі 6117694,86 грн.
При цьому, суд звертає увагу, що Товариство в позовній заяві не просить повернути надмірно/помилково сплачені грошові зобов'язання в розумінні податкового законодавства України. Правовідносини, що є предметом дослідження в даній справі стосуються саме відшкодування шкоди завданої актом, що визнаний неконституційним, а не процедур повернення надміру або помилково сплачених податкових платежів, врегульованих ст. 43 ПК України та Порядком № 60, на які у відзивах посилаються відповідачі. Відтак ототожнення відповідачами цих двох абсолютно різних правових інститутів є помилковим та не впливає на вирішення даної справи.
Частинами 1 і 2 ст. 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Верховний Суд у постанові від 19 березня 2025 року у справі № 160/22026/24 зазначив, що за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність. Тобто шкода, завдана неконституційним актом, виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.
У частині 3 ст. 152 Конституції України зазначено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Верховний Суд у постанові від 20 березня 2025 року у справі № 140/415/20 зазначив, що законом, який дає визначення моральної та матеріальної шкоди, встановлює підстави та порядок її відшкодування, є Цивільний Кодекс України.
Верховний Суд у постанові від 19.03.2025 в справі № 300/2457/19 дійшов висновку, що законом, який визначає порядок реалізації права на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, є Цивільний кодекс України (статті 16, 22, 1166, 1173, 1175) з урахуванням положень статті 56 Конституції України, юридичних позицій, сформульованих у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018, а також висновків Верховного Суду, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, від 18.02.2020 у справі №815/7279/15.
Також Верховний Суд у постанові від 19 березня 2025 року у справі № 160/22026/24 зазначив наступне:
« 55. Разом з тим, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, незважаючи на вимоги статті 152 Конституції України, не прийнятий.
56. Як було зазначено вище, стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз'яснює його зміст наступним чином:
а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй;
б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.
57. Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.09.2016 N 6-рп/2016).
58. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20.06.2019 № 6-р/2019 наголошував, що верховенство права як один із засадничих конституційних приписів слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019).
59. Колегія суддів зазначає, що найголовнішою ознакою відповідальності держави є її специфічний, правовідновлюючий, публічно-правовий характер, оскільки держава, реалізуючи статтю 1 Конституції, що проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, за власною ініціативою повинна вживати заходи для поновлення визнаних нею і порушених з її вини прав, свобод та законних інтересів приватних осіб чи територіальних громад, хоча прямо публічно-правовий характер відповідальності держави в законодавстві не проголошується.
60. Дійсно, в Україні відсутні конкретні нормативні механізми відшкодування такої шкоди. Відтак можна стверджувати, що інститут позасудового, добровільного відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади, в Україні не працює, у зв'язку із чим з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень можливе ініціювання заінтересованими особами відшкодування шкоди (матеріальної та/або моральної) в судовому порядку».
Суд зазначає, що обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду на підставі частини 3 статті 152 Конституції України не передбачає обов'язкової наявності вини суб'єкта владних повноважень, який застосовував закон, визнаний в наступному неконституційним, оскільки останній повинен діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Верховний Суд у постанові від 19.03.2025 у справі № 300/2457/19 вказав, що якщо держава не запровадила дієві компенсаційні механізми за шкоду, заподіяну особі актами і діями, що визнані неконституційними, це не має унеможливлювати захист її прав, які гарантовані Конституцією України, відтак відсутність відповідного закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Судом установлено, що податковий орган в спірний період застосовував діючу (чинну) протягом 2015 року редакцію Податкового кодексу, що підтверджено і судами у справі №809/730/17, які перевіряли правовідносини на предмет законності рішень податкового органу й ухвалили остаточне рішення про відмову в задоволенні позову Товариства та підтвердили необхідність й невідворотність застосування до товариства державою окремого припису, який згодом визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач діяв добросовісно: виконував податковий обов'язок, декларував і сплачував податок, виконував рішення судів, які набрали законної сили у справі № 809/730/17.
Відтак, суд приходить до висновку, що Товариство має право очікувати, якщо у разі визнання цього обов'язку неконституційним, держава поверне вилучене у неконституційний спосіб (втрачене) майно, у даному випадку, шляхом гарантованого в ч. 3 ст. 152 Конституції України, відшкодує матеріальну шкоду, завдану актом, що визнаний неконституційним за скаргою Товариства. Такий підхід сприяє принципу правової визначеності й доктрини легітимних очікувань позивача.
Отже, внаслідок застосування державою до позивача окремого припису абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, а саме: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу», який Рішенням Конституційного Суду України № 3-р(ІІ)/2025 від 21.01.2025 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), позивач зазнав матеріальної шкоди (фактично, прямих збитків - витрат, що довелось понести у зв'язку із застосуванням до позивача неконституційних норм).
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Приписами ч. 1 і ч. 4 ст. 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Також відповідно до ч. 1 ст. 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Наведеним приписам Цивільного кодексу України кореспондує ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України, за якою відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
З урахуванням наведеного, враховуючи положення статті 22 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що сума коштів, які Товариство втратило (сплатило) у зв'язку зі застосуванням державою до нього неконституційного акта прямо дорівнює розміру матеріальної шкоди, завданої останньому окремим приписом абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, а саме: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу», який Рішенням Конституційного Суду України 3-р(ІІ)/2025 від 21.01.2025 визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Отже, враховуючи те, що Рішенням Конституційного Суду України 3-р(ІІ)/2025 від 21.01.2025 визнано таким, що не відповідає Конституції України, окремий припис абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, а саме: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу», позивачем доведено факт заподіяння йому збитків в розмірі 6117694,86 грн., а також причинно-наслідковий зв'язок між застосуванням державою до Товариства неконституційного акта і збитками (шкодою).
Суд критично сприймає доводи ДКС України про відсутність у Державному бюджеті України асигнувань для відшкодування шкоди, завданої актами чи діями, що визнані неконституційними, а також наголошує на тому, що принцип цільового використання бюджетних коштів не звільняє державу від виконання конституційного обов'язку з відшкодування Товариству матеріальної шкоди, завданої останньому актом, що визнаний неконституційним.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди з Державного бюджету України в розмірі 6117694,86 грн. підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що такий спосіб захисту відповідає практиці Верховного Суду, зокрема, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що ефективним способом захисту прав позивача буде саме стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «ГЕОМАКС-РЕСУРС» 6117694,86 грн. (шість мільйонів сто сімнадцять тисяч шістсот дев'яносто чотири гривні 86 копійок) шкоди завданої актом, а саме положенням окремого припису абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, а саме: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу», яке Рішенням Конституційного Суду України № 3-р(ІІ)/2025 від 21.01.2025 визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Водночас позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України та Державної податкової служби України, що полягає у неповерненні Товариству з обмеженою відповідальністю «ГЕОМАКС-РЕСУРС» всупереч (в порушення) частини 3 статті 152 Конституції України матеріальної шкоди, завданої Товариству положенням окремого припису абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VI1I, а саме: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу», які рішенням Конституційного Суду України №3-р(ІІ)/2025 від 21.01.2025 визнано неконституційним, не підлягають задоволенню, оскільки, як було зазначено, законодавчо не було окремо врегульовано порядок відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 24224,00 грн. Оскільки позов задоволено частково, з урахуванням пропорційності задоволеним вимогам, на користь позивача підлягають присудженню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 24224,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 252, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОМАКС-РЕСУРС» 6117694,86 грн. (шість мільйонів сто сімнадцять тисяч шістсот дев'яносто чотири гривні 86 копійок) матеріальної шкоди, завданої актом, а саме положенням окремого припису абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, а саме: «товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу», яке Рішенням Конституційного Суду України № 3-р(ІІ)/2025 від 21.01.2025 визнано таким, що не відповідає Конституції України.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОМАКС-РЕСУРС» за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України витрати зі сплати судового збору в розмірі 24224,00 грн. (двадцять чотири тисячі двісті двадцять чотири гривні).
Відомості про сторін та інших учасників справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕОМАКС-РЕСУРС» (ідентифікаційний код 38555592, місцезнаходження: 79066, Львівська область, місто Львів, вулиця Антіна Монастирського, будинок 2-А);
відповідач - Державна податкова служба України (ідентифікаційний код 43005393, місцезнаходження: 04053, місто Київ, Львівська Площа, будинок 8);
відповідач - Державна казначейської служби України (ідентифікаційний код 37567646, місцезнаходження: 01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 6).
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Білоус А.Ю.