30 жовтня 2025 року Справа № 280/6704/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10; код ЄДРПОУ 13814885),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012),
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), у якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 05.05.2025 № 083950024842 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 31.08.1981 по 30.07.1982 та періоди здійснення підприємницької діяльності з 14.01.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.11.1999, з 13.01.2000 по 31.03.2000, з 10.05.2000 по 30.06.2000, з 07.07.2000 по 30.09.2000, з 04.10.2000 по 31.10.2000, з 07.12.2000 по 31.12.2000, з 01.02.2001 по 31.03.2001, з 05.04.2001 по 30.06.2001, з 04.07.2001 по 31.12.2001 та з 08.01.2002 по 31.03.2002, і призначити їй пенсію по інвалідності з 14.01.2025.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Вельможко А.І., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 01.08.2025 серія АР №1255881.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу згідно записів трудової книжки не зараховано періоди підприємницької діяльності з 14.01.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.11.1999, з 13.01.2000 по 31.03.2000, з 10.05.2000 по 30.06.2000, з 07.07.2000 по 30.09.2000, з 04.10.2000 по 31.10.2000, з 07.12.2000 по 31.12.2000, з 01.02.2001 по 31.03.2001, з 05.04.2001 по 30.06.2001, з 04.07.2001 по 31.12.2001 та з 08.01.2002 по 31.03.2002, згідно з торговими патентами, оскільки надано їх копії, періоди роботи з 31.08.1981 по 30.07.1982, оскільки даний запис після звільнення не завірений печаткою. Позивач зазначає, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою управління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (із подальшими змінами та доповненнями) (далі - Порядок №22-1) встановлено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004 підтверджується спеціальними торговими патентами, копії яких зберігаються у відповідача, тому на думку позивача вимога про надання додаткових документів є безпідставною. Також, позивач зазначає, що здійснений неналежним чином запис про звільнення без засвідчення його печаткою відповідно до вимог законодавства у трудовій книжці позивача, не є тим недоліком, який може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу та призначенні пенсії позивачу. Так, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання установою-страхувальником свого обов'язку щодо належного оформлення записів у трудових книжках працівника. На підставі зазначеного, позивач вважає, що спірне рішення порушує її право на соціальний захист та пенсійне забезпечення, гарантоване Конституцією та законами України. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 11.08.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області); витребувано від ГУ ПФУ в Запорізькій області докази по справі.
20.08.2025 третя особа надала витребувані докази та пояснення, в яких заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 03.03.2025 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Внаслідок перегляду електронної пенсійної справи, на заміну рішення про призначення пенсії від 10.03.2025, ГУ ПФУ у Львівській області відмовлено у призначенні пенсії позивачу у рішенні від 05.05.2025 № 083950024842. Вік заявника складав 61 рік 05 місяців 14 днів. Відповідно до ст.32 Закону №1058-IV, для осіб, які визнані інвалідами (незалежно від групи) після досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-IV, необхідний страховий стаж становить не менше 15 років. Страховий стаж особи становить 13 років 10 місяців 03 дні. За результатом розгляду документів, до страхового стажу не зараховано:- періоди підприємницької діяльності згідно копій долучених патентів з 14.01.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.11.1999, з 13.01.2000 по 31.03.2000, з 10.05.2000 по 30.06.2000, з 07.07.2000 по 30.09.2000, з 04.10.2000 по 31.10.2000, з 07.12.2000 по 31.12.2000, з 01.02.2001 по 31.03.2001, з 05.04.2001 по 30.06.2001, з 04.07.2001 по 31.12.2001 та з 08.01.2002 по 31.03.2002, оскільки п. 2.3 Порядку №22-1 передбачено, що документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах, а позивачем надано копії патентів; період роботи з 31.08.1981 по 30.07.1982 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки даний запис про звільнення не завірено печаткою. Для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку на підставі первинних документів. Вважає, що відповідачем правомірно відмовлено Просить відмовити у задоволенні позову.
05.09.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Львівській області розглянуто заяву позивача та відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вказує, що необхідний страховий стаж визначений ст. 32 Закону №1058-IV, для осіб, які визнані інвалідами (незалежно від групи) після досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-IV, становить не менше 15 років. Страховий стаж особи становить 13 років 10 місяців 03 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: - періоди підприємницької діяльності згідно копій долучених патентів з 14.01.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.11.1999, з 13.01.2000 по 31.03.2000, з 10.05.2000 по 30.06.2000, з 07.07.2000 по 30.09.2000, з 04.10.2000 по 31.10.2000, з 07.12.2000 по 31.12.2000, з 01.02.2001 по 31.03.2001, з 05.04.2001 по 30.06.2001, з 04.07.2001 по 31.12.2001 та з 08.01.2002 по 31.03.2002, оскільки п. 2.3 Порядку №22-1 передбачено, що документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах, а позивачем надано копії патентів; період роботи з 31.08.1981 по 30.07.1982 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки даний запис про звільнення не завірено печаткою. Для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку видану на підставі первинних документів. На підставі зазначеного вважає, у позивача відсутнє право на пенсійну виплату. На думку відповідача, є достатньо підстав вважати, що дії відповідача є правомірними, ґрунтуються на Конституції та Законах України, а позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та не відповідають нормам чинного законодавства. Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 22.09.2025 зобов'язано ГУ ПФУ у Львівській області надати до суду документи, що підтверджують надіслання відзиву на позовну заяву та доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
10.09.2025 відповідачем подано клопотання про долучення доказів на підтвердження надіслання відзиву на позовну заяву та доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
13.10.2025, засобами поштового зв'язку, відповідачем подано аналогічне клопотання про долучення доказів на підтвердження надіслання відзиву на позовну заяву та доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.
Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №224/25/224/Р від 22.01.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено 3 групу інвалідності з 14.01.2025 до 14.01.2026.
03.03.2025 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
У відповідності до Порядку 22-1, заява позивача від 03.03.2025 про призначення пенсії по інвалідності в порядку екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ у Львівській області.
Рішенням від 10.03.2025 позивачу з 14.01.2025 було призначено пенсію по інвалідності згідно із ст. 32 Закону №1058-IV.
Рішенням від 05.05.2025 № 083950024842, прийнятим ГУ ПФУ у Львівській області, на заміну рішення про призначення пенсії від 10.03.2025, позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності. В обґрунтування рішення зазначено, що вік заявниці 61 рік 05 місяців 14 днів. Необхідний страховий стаж визначений ст.32 Закону №1058-IV, для осіб, які визнані інвалідами (незалежно від групи) після досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-IV, необхідний страховий стаж становить не менше 15 років. Страховий стаж особи становить 13 років 10 місяців 03 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- періоди підприємницької діяльності згідно копій долучених патентів з 14.01.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.11.1999, з 13.01.2000 по 31.03.2000, з 10.05.2000 по 30.06.2000, з 07.07.2000 по 30.09.2000, з 04.10.2000 по 31.10.2000, з 07.12.2000 по 31.12.2000, з 01.02.2001 по 31.03.2001, з 05.04.2001 по 30.06.2001, з 04.07.2001 по 31.12.2001 та з 08.01.2002 по 31.03.2002, оскільки п. 2.3 Порядку №22-1 передбачено, що документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригінал, так і в копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах;
- період роботи з 31.08.1981 по 30.07.1982, згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки даний запис після звільнення не завірено печаткою. Для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку видану на підставі первинних документів.
Зазначено, що право на пенсійну виплату відсутнє. У разі повторного звернення за призначенням пенсії з додатковими документами, право на пенсійну виплату буде переглянуто.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії по інвалідності, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника (частина 1 статті 9 Закону № 1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Частина 2 цієї норми визначає, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 1 статті 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Частиною 1 статті 32 Закону №1058-IV передбачено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року (абзац перший частини першої статті 26 Закону №1058-IV).
Статтею 34 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У даній справі спірним є питання щодо наявності у позивача страхового стажу, який дає право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV.
Щодо зарахування до страхового стажу періодів підприємницької діяльності згідно копій долучених патентів з 14.01.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.11.1999, з 13.01.2000 по 31.03.2000, з 10.05.2000 по 30.06.2000, з 07.07.2000 по 30.09.2000, з 04.10.2000 по 31.10.2000, з 07.12.2000 по 31.12.2000, з 01.02.2001 по 31.03.2001, з 05.04.2001 по 30.06.2001, з 04.07.2001 по 31.12.2001 та з 08.01.2002 по 31.03.2002 суд зазначає таке.
Розділом XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (п. 3.1) визначено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до п. 2.1 Порядку № 22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Отже, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж у період здійснення підприємницької діяльності зі спрощеною системою оподаткування та звітності можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 січня 2004 року - свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування..
Відповідно до пункту 4 Порядку №637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
З аналізу викладених норм суд робить висновок, що обов'язковою умовою для зарахування до страхового стажу періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сам лише факт сплати за такий період внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (єдиного соціального внеску) незалежно від їх розміру.
Судом встановлено, що позивач з 07.08.1995 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію Фізичної особи підприємця серії НОМЕР_3 №128142.
Відповідно до листа ГУ ПФУ в Запорізькій області позивача взято на облік в Пенсійному фонді України як фізичну особу-підприємця 07.08.1995. Відповідно до даних облікової картки наявна наступна інформація: у період з 01.10.1995 по 31.03.1998 діяльність здійснювалась на загальній системі оподаткування, внески сплачено. Відповідно до наявних копій патентів у період з 01.04.1998 по 30.09.1998, з 14.10.1998 по 31.12.1998, з 14.01.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.11.1999, з 13.01.2000 по 31.03.2000, з 10.05.2000 по 30.06.2000, з 07.07.2000 по 30.09.2000, з 04.10.2000 по 31.10.2000, з 07.12.2000 по 31.12.2000, з 01.02.2001 по 31.03.2001, з 05.04.2001 по 30.06.2001, з 04.07.2001 по 31.12.2001 та з 08.01.2002 по 31.03.2002 діяльність здійснювалась за спрощеною системою оподаткування (фіксований податок).
До цього листа додано копії патентів:
АВ № 135164, строк дії 14.01.1999-31.01.1999, сума фіксованої плати прибуткового податку - 40,0 грн;
АВ №134078 строк дії 01.02.1999-31.03.1999, сума фіксованої плати прибуткового податку - 80,0 грн;
ББ № 029499 строк дії 01.04.1999-30.04.1999, сума фіксованої плати прибуткового податку - 40,0 грн;
ББ № 0288500 строк дії 01.06.1999-31.07.1999, сума фіксованої плати прибуткового податку - 80,0 грн;
АЕ № 572495 строк дії 01.07.1999-30.09.1999, сума фіксованої плати прибуткового податку - 120,0 грн;
АЕ № 573788 строк дії 01.10.1999-30.11.1999, сума фіксованої плати прибуткового податку - 80,0 грн;
АЕ № 551141 строк дії 13.01.2000-31.03.2000, сума фіксованої плати прибуткового податку - 120,0 грн;
АЕ № 187893 строк дії 10.05.2000-30.06.2000, сума фіксованої плати прибуткового податку - 80,0 грн;
АВ № 158704 строк дії 07.07.2000-30.09.2000, сума фіксованої плати прибуткового податку - 120,0 грн;
АЕ № 181075 строк дії 04.10.2000-31.10.2000, сума фіксованої плати прибуткового податку - 40,0 грн;
АВ № 261820 строк дії 07.12.2000-31.12.2000, сума фіксованої плати прибуткового податку - 40,0 грн;
АВ № 260737 строк дії 01.02.2001-31.03.2001, сума фіксованої плати прибуткового податку - 80,0 грн;
АВ № 154724 строк дії 05.04.2001-30.06.2001, сума фіксованої плати прибуткового податку - 120,0 грн.;
НК № 005939 строк дії 04.07.2001-30.09.2001, сума фіксованої плати прибуткового податку - 144,0 грн;
НК № 011895 строк дії 01.10.2001-31.12.2001, сума фіксованої плати прибуткового податку - 144,0 грн;
АВ № 461778 строк дії 08.01.2002-31.03.2002, сума фіксованої плати прибуткового податку - 144,0 грн.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів заборгованості щодо сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів за період здійснення позивачем підприємницької діяльності.
У свою чергу, відповідачем не надано суду жодної інформації про наявність заборгованості позивача за відповідними платежами.
Відсутність заборгованості перед податковим та пенсійним органами свідчить про сплату позивачем всіх необхідних платежів під час провадження підприємницької діяльності, а тому відповідні періоди провадження підприємницької діяльності відповідач неправомірно не зараховує до страхового стажу позивача.
З огляду на встановлені судом обставини, позивачу протиправно не зараховано до страхового стажу вищенаведені періоди провадження підприємницької діяльності з 14.01.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.11.1999, з 13.01.2000 по 31.03.2000, з 10.05.2000 по 30.06.2000, з 07.07.2000 по 30.09.2000, з 04.10.2000 по 31.10.2000, з 07.12.2000 по 31.12.2000, з 01.02.2001 по 31.03.2001, з 05.04.2001 по 30.06.2001, з 04.07.2001 по 31.12.2001 та з 08.01.2002 по 31.03.2002, оскільки належними доказами підтверджено дату реєстрації ФОП та сплату страхових внесків у складі фіксованої плати прибуткового податку.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 31.08.1981 по 30.07.1982, згідно трудової книжки НОМЕР_2 , суд зазначає таке.
Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
За приписами п. 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами п.2.8 Інструкції № 58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Подібні вимоги містяться також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі-Інструкція №162), яка була чинною спірний період.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
До матеріалів справи надано копію трудової книжки НОМЕР_2 від 31.08.1981, відповідно до якої позивач у період з 31.08.1981 по 30.07.1982 прийнята в сіточний цех учнем ткача металосіток (запис №1-4).
Так, за змістом оскаржуваного рішення, вказані періоди роботи позивача відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 31.08.1981, не враховано до страхового стажу позивача даний запис після звільнення не завірено печаткою.
Втім, суд зауважує, що Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.
Також, відповідно до частини 5 статті 45 Закону №1058-ІV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Частина 3 статті 44 вказаного Закону наділяє органи Пенсійного фонду правом вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Разом із тим, відповідач не надав доказів вчинення відповідної перевірки відомостей трудової книжки позивача у разі наявності сумнівів в їх достовірності.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 31.08.1981 по 30.07.1982, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 31.08.1981 є необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними та дослідженими у справі доказами, адже підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Наведене у сукупності дозволяє дійти висновку, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи 31.08.1981 по 30.07.1982 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 31.08.1981.
Крім того, суд не залишає поза увагою, що при прийнятті спірного рішення, яке відповідає ознакам адміністративного акта, відповідачем допущено грубе порушення принципів адміністративної процедури, визначених Законом України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - Закон № 2073-IX), який регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у дусі визначеної Конституцією України демократичної та правової держави та з метою забезпечення права і закону, а також зобов'язання держави забезпечувати і захищати права, свободи чи законні інтереси людини і громадянина.
Так, відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 2073-IX адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Стаття 8 цього Закону визначає, що адміністративний орган забезпечує належність та повноту з'ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи. Адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи. Адміністративний орган зобов'язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону. Якщо адміністративний орган змінює оцінку та висновки в однакових чи подібних справах, він зобов'язаний надати належне обґрунтування такої зміни.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 Закону № 2073-IX адміністративний орган повинен дотримуватися принципу пропорційності під час: 1) прийняття адміністративних актів; 2) прийняття процедурних рішень і вчинення процедурних дій.
Адміністративний акт повинен прийматися з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для права, свободи чи законного інтересу особи і цілями, на досягнення яких спрямований адміністративний акт. Негативні наслідки для особи та публічних інтересів повинні бути найменшими.
Принцип відкритості адміністративної процедури, закріплений у статті 12 Закону № 2073-IX, передбачає, що адміністративний орган зобов'язаний у порядку, встановленому законом, забезпечувати реалізацію права особи на доступ до інформації, що пов'язана з прийняттям та виконанням адміністративного акта стосовно неї. Учасник адміністративного провадження має право знати про початок адміністративного провадження та про своє право на участь у такому провадженні, а також право на ознайомлення з матеріалами відповідної справи.
Дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи (частина 1 статті 15 Закону № 2073-IX).
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону № 2073-IX адміністративний орган зобов'язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.
Частина 3 цієї норми забороняє адміністративному органу вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу.
Крім того, відповідно до вимог статті 17 Закону № 2073-IX особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи. Адміністративний орган зобов'язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов'язків. Особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.
Відповідно до частини 1 статті 43 Закону № 2073-IX у разі якщо заяву подано з порушенням встановлених законодавством вимог, посадова особа адміністративного органу, яка розглядає справу, приймає рішення про залишення заяви без руху. Адміністративний орган надсилає заявнику письмове повідомлення про залишення заяви без руху протягом трьох робочих днів з дня отримання заяви, а в разі особистого звернення із заявою негайно (за можливості) вручає під розписку таке повідомлення особі, яка подала заяву, безпосередньо в адміністративному органі.
Стаття 76 Закону № 2073-IX передбачає, що адміністративний акт діє від часу набрання ним чинності до часу втрати ним чинності. Адміністративний акт втрачає чинність внаслідок: 1) його виконання; 2) закінчення строку його дії; 3) відкликання правомірного адміністративного акта адміністративним органом, що його прийняв (статті 86-88 цього Закону); 4) визнання недійсним протиправного адміністративного акта адміністративним органом, що його прийняв (статті 86, 87, 89 цього Закону); 5) його скасування в порядку адміністративного оскарження або судом; 6) з інших причин, визначених законом.
З матеріалів справи судом встановлено, що за заявою позивачки від 03.03.2025 рішенням від 10.03.2025 їй було призначено пенсію по інвалідності, при цьому, до страхового стажу позивача було зараховано всі спірні періоди.
Водночас, у подальшому, відповідач, без будь-якого повідомлення позивача про перегляд прийнятого 10.03.2025 рішення про призначення пенсії, та без надання жодних пояснень про причини перегляду раніше прийнятого рішення, прийняв нове негативне для позивача рішення від 05.05.2025 №083950024842 про відмову в призначенні пенсії, на заміну раніше прийнятого позитивного для позивача рішення від 10.03.2025.
При цьому, попереднє рішення не було відкликаним, визнаним недійсним або скасованим, доказів іншого суду не надано.
Крім того, приймаючи таке, рішення, відповідач не забезпечив право позивача на участь в адміністративному провадженні, адже, встановивши неповноту подання позивачем документів, відповідач був зобов'язаний прийняти рішення про залишення заяви позивача без руху та надати можливість позивачу подати пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на його право, свободу чи законний інтерес.
Також відповідач не забезпечив належність та повноту з'ясування обставин справи, посилаючись на ненадання позивачем оригіналів документів (патентів), які видавались позивачу податковими органами, тобто перебувають у володінні органу державної влади, що покладає на відповідача обов'язок збирати такі документи та відомості самостійно та забороняє адміністративному органу вимагати такі документи та відомості від особи.
Адміністративний акт, який не відповідає принципам адміністративної процедури, є протиправним (стаття 87 Закону № 2073-IX).
Враховуючи вищенаведене у сукупності, оскільки допущені відповідачем порушення суттєво вплинули на правомірність вирішення заяви позивача по суті, суд дійшов висновку, що спірне рішення від 05.05.2025 № 083950024842 є протиправним та підлягає скасуванню.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд виходить з того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
На підставі матеріалів справи судом встановлено, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди підприємницької діяльності згідно копій долучених патентів з 14.01.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.11.1999, з 13.01.2000 по 31.03.2000, з 10.05.2000 по 30.06.2000, з 07.07.2000 по 30.09.2000, з 04.10.2000 по 31.10.2000, з 07.12.2000 по 31.12.2000, з 01.02.2001 по 31.03.2001, з 05.04.2001 по 30.06.2001, з 04.07.2001 по 31.12.2001 та з 08.01.2002 по 31.03.2002, отже, наявні підстави для зобов'язання відповідача зарахувати спірні періоди до страхового стажу позивача .
Крім того, до страхового стажу позивача також безпідставно не зарахований період роботи 31.08.1981 по 30.07.1982 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 31.08.1981, а тому наявні підстави для зобов'язання відповідача зарахувати спірні періоди до страхового стажу позивача.
За встановленими обставинами справи, на дату звернення із заявою про призначення пенсії по інвалідності позивачка досягла віку 60 років, а саме 61 рік 5 місяців 14 днів, з урахуванням безпідставно не зарахованих відповідачем періодів роботи, позивачка очевидно мала необхідний страховий стаж не менше 15 років, передбачений ст. 32 Закону №1058-IV, що також підтверджується первинним розрахунком страхового стажу позивача при призначенні їй пенсії по інвалідності 10.03.2025.
Отже, на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії по інвалідності виконано всі умови для призначення позивачу відповідного виду пенсії.
Враховуючи наведене, у даному випадку вирішення питання про призначення позивачу пенсії по інвалідності не потребує встановлення додаткових обставин чи дослідження будь-яких документів, що відноситься до повноважень пенсійного органу, а тому належним та ефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача, як орган Пенсійного фонду, який був компетентним щодо вирішення відповідного питання за принципом екстериторіальності у відповідності до Порядку №22-1, призначити позивачу пенсію по інвалідності.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що з урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 968,96 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення №083950024842 від 05 травня 2025 року, прийняте Головним управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про відмову в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення підприємницької діяльності з 14.01.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.11.1999, з 13.01.2000 по 31.03.2000, з 10.05.2000 по 30.06.2000, з 07.07.2000 по 30.09.2000, з 04.10.2000 по 31.10.2000, з 07.12.2000 по 31.12.2000, з 01.02.2001 по 31.03.2001, з 05.04.2001 по 30.06.2001, з 04.07.2001 по 31.12.2001 та з 08.01.2002 по 31.03.2002.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи 31.08.1981 по 30.07.1982 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 31.08.1981.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 14.01.2025 призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судові витрати зі сплати судового збору сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, місцезнаходження:79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10; код ЄДРПОУ 13814885.
Третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012.
Повне судове рішення складено 30.10.2025.
Суддя М.О. Семененко