29 жовтня 2025 рокум. Ужгород№ 260/977/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яким просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 29.01.2025 року №212950002336 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 21.01.2025 року, зарахувавши до його загального страхового стажу періоди роботи з 01.01.1981 року по 31.12.1983 року, з 01.01.1986 року по 19.01.1987 роки, з 01.01.1992 року по 31.12.1992 роки, з 28.08.2003 року по 30.10.2003 року, з 01.09.2005 по 31.10.2005 роки, з 21.12.2006 року по 24.06.2007 року, з 01.08.2007 року по 31.12.2007 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та звернувся 21.01.2025 року до пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії з 63 років.
Однак, ОСОБА_1 , відмовлено у призначенні пенсії, так як не має 15 років стажу, а є тільки по одному рішенню 14 років 2 місяці 18 днів а по іншому 10 років 9 місяців 11 днів.
Рішеннями Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 29.01.2025 року № 212950002336 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Доказів на підтвердження направлення позивачу повідомлення про необхідність надання додаткових документів матеріали справи не містять.
Представник позивача зазначає, що період роботи позивача з 01.01.1981 року по 31.12.1983 року, з 01.01.1986 року по 19.01.1987 роки, з 01.01.1992 року по 31.12.1992 роки, з 28.08.2003 року по 30.10.2003 року, з 01.09.2005 по 31.10.2005 роки, з 21.12.2006 року по 24.06.2007 року, з 01.08.2007 року по 31.12.2007 року має бути зарахований до загального трудового стажу.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти заявлених позовних вимог та зазначає, що ОСОБА_1 21.01.2025 року звернувся із заявою про призначення пенсії за віком до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.
Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», з 01.04.2021 органами Пенсійного фонду застосовується принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій.
Нова технологія передбачає опрацювання заяв про призначення (перерахунки) пенсій бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
За принципом екстериторіальності вказана заява позивача від 21.01.2025 року розглядалася структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Однак, відділом призначення пенсій Головного управління Пенсійного Фонду в Закарпатській області, заявнику Рішенням №212950002336 від 29.01.2025 було відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки страховий стаж позивача становить 10 років 9 місяці 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.
Згідно ч.3 ст.26 Закону України від 09.07.2003 p. №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
З урахуванням зазначених норм, до страхового стажу ОСОБА_1 враховано період роботи з 01.01.2004 - згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку пропорційно до сплати страхових внесків.
Страховий стаж позивача за періоди роботи починаючи з 2004 року обчислено за даними реєстру застрахованих осіб при нарахуванні доходу та сплату. Період роботи позивача з 01.09.2005 по 31.10.2005, з 21.12.2006 по 24.06.2007, з 01.08.2007 по 31.12.2007 страховий стаж зараховано з урахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Разом з тим, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 28.03.2003 року по 30.10.2003 року, згідно трудової книжки від 07.08.1980 року, оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про застраховану особу.
Згідно зі ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 21 січня 2025 року позивач звернувся до ГУ Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», подавши пакет необхідних документів.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області для розгляду.
29 січня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області рішенням №212950002336 про відмову у призначенні пенсії позивачу було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідно страхового стажу.
Відповідачем у вищезгаданому рішенні було зазначено, що страховий стаж за наданими документами становить 10 років 9 місяців 11 дні.
До страхового стажу роботи заявника згідно трудової книжки від 07.08.1980 року не зараховано період роботи з 28.03.2003 року по 30.10.2003 року, оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про застраховану особу.
Не погодившись з такими діями, щодо відмови у призначенні пенсії, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право а забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 року/далі - Закон №1058-IV .
Згідно із ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Всі записи в трудовій книжці підтверджуються у всіх розділах за час роботи на колгоспі з підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженого правління колгоспу особи та печатки (п.6).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній". Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях № 162 від 20.06.1974р., у тому разі, коли в трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається в трудову книжку, заповнюється і ведеться адміністрацією підприємства за місцем роботи працівника у такому самому порядку, що і трудова книжка.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).
Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, згідно п.1.1 якої, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
В матеріалах справи наявна копія трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 від 07.08.1980 року, з якої вбачається, що позивач у період з 28.03.2003 року по 30.10.2003 року працював робітником в ПСП «Колосок».
Суд констатує, що вказаний запис в трудові книжці виконано без перекреслень, виправлень та у відповідності дати, який завірений підписом та печаткою роботодавця та із зазначенням номерів та дат наказів.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Із зазначеного можна зробити висновок, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до ст.11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", застрахованими особами є громадяни, які працюють на підприємствах, в установах і організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, у фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування - фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи за договорами цивільно-правового характеру. За осіб, які працюють на вищезазначених умовах, страхувальник (роботодавець) зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати до солідарної системи в установлені строки та в повному обсязі страхові внески від об'єкту для їх нарахування.
Згідно з вимогами ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Згідно ст. 2 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових зборів до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів" затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 10 червня 1994 р. N 5-5. Інструкції затвердженої постановою правління Пенсійного Фонду України від 6 вересня 1996 р. N 11-1, ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 року платниками зборів на пенсійне страхування є підприємства, установи та організації усіх форм власності, які також несуть відповідальність за своєчасну сплату страхових внесків. Сама застрахована особа не сплачує зборів та не несе відповідальності за несвоєчасну сплату страхових внесків підприємством, на якому вона працювала.
Згідно ч. 5, 6 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1. 2. 4 статті 14 нього Закону, календарний місяць, для страхувальників, зазначених у пункті 5 етапі 14 цього Закону квартал.
Належних доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачами суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в Постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Заборгованості перед Пенсійним фондом України зі сплати страхових внесків не може бути підставою для не врахування періоду роботи особі, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. А застрахована особа не несе відповідальності за несвоєчасність сплати страхувальником страхових внесків; нарахованих із заробітної плати цієї особи. Цю відповідальність відповідно до вищезазначених норм закону несе тільки страхувальник (підприємство).
Доказів, які б свідчили про невідповідність запису у трудовій книжці відповідачем не надано, тому останній зобов'язаний зарахувати до стажу оскаржуваний періоди роботи.
Відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 29.01.2025 року №212950002336 є протиправним та підлягає скасуванню.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що він, як уповноважений на призначення пенсії орган, може самостійно звертатися до підприємств з метою здійснення перевірки поданих заявником відомостей, достовірність яких ставиться під сумнів. Однак матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача за спірні періоди роботи, як і відсутні докази на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача є хибними.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до його стажу періоди роботи з 01.01.1981 року по 31.12.1983 року, з 01.01.1986 року по 19.01.1987 роки, з 01.01.1992 року по 31.12.1992 роки, з 01.09.2005 по 31.10.2005 роки, з 21.12.2006 року по 24.06.2007 року, з 01.08.2007 року по 31.12.2007 року, суд зазначає наступне.
За результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії відповідачем у оскаржуваному рішенні не було відмовлено у зарахуванні зазначених періодів та не було надано оцінку такому.
Крім того, до позовної заяви, представником позивача адвокатом Котік О.С. не було долучено заяву про призначення пенсії від 21.01.2025 року, яка подавалась до пенсійного фонду із переліком доданих документів, що позбавляй можливості суду встановити, чи були подані всі докази для призначення пенсії.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги у цій частині є передчасними та не підлягають до задоволення.
Враховуючи висновок суду про скасування рішення про відмову у призначенні пенсії, суд вважає, що зобов'язання зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в ПСП «Колосок» з 28.03.2003 року по 30.10.2003 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 21 січня 2025 року буде належним та ефективним захистом прав позивача.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених фактичних обставин справи та наведених приписів нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення.
На підставі наведеного та керуючись ст.2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 29.01.2025 року №212950002336 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в ПСП «Колосок» з 28.03.2003 року по 30.10.2003 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 21 січня 2025 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк