29 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/6635/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1, Центр) про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у застосуванні при обчисленні з 24 лютого 2022 року по 30 червня 2022 року грошового забезпечення виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та зобов'язання провести перерахунок грошового забезпечення, обчисленого із використанням такої розрахункової величини, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня календарного року в період з 24 лютого 2022 року по 30 червня 2022 року із урахуванням раніше виплачених сум.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач установив та виплачував грошове забезпечення у спірний період з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року, що призвело до виплати грошового забезпечення у значно меншому розмірі.
Ухвалами суду від 13 березня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
27 березня 2025 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що на момент проведення позивачу нарахування та виплати грошового забезпечення пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №704) передбачав використання такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року, тому правові підстави для проведення розрахунку грошового забезпечення із використанням розрахункової величини у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня календарного року, на переконання відповідача, відсутні. Указує, що позивачем порушено строк на звернення до суду за заявленими ним вимогами.
Ухвалою суду від 20 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху, оскільки відповідачами у справі має бути як Військова частина НОМЕР_2 , яка нараховувала грошове забезпечення позивачу, так і ІНФОРМАЦІЯ_2 , який виплачував грошове забезпечення позивачу.
До суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з уточненою позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-2, В/ч НОМЕР_2 ) та ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 05 червня 2025 року продовжено розгляд справи, прийнято до розгляду уточнену позовну заяву, вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, залучено другим відповідачем Військову частину НОМЕР_2 та установлено Військовій частині НОМЕР_2 строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
28 липня 2025 року Військова частина НОМЕР_2 подала заяву про заміну її на правонаступника Військову частині НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 22 серпня 2025 року зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 надати суду, протягом 10 (десяти днів) з моменту отримання цієї ухвали, інформацію про правовий стан Військової частини НОМЕР_2 (чи її ліквідовано, чи визначено її правонаступника або до складу якої військової частини включено, кому передано повноваження по фінансованому забезпеченню) та зупинено провадження у справі до дати отримання судом витребуваних доказів.
На виконання вимог ухвали суду Військова частина НОМЕР_3 подала заяву, в якій повідомила, що Військова частина НОМЕР_2 у зв'язку з проведеними додатковими організаційними заходами у Силах територіальної оборони Збройних Сил України, втратила статус окремої військової частини і є лінійним підрозділом з прямим у тому числі і фінансовим підпорядкуванням Військовій частині НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 30 вересня 2025 року поновлено провадження у справі, заяву Військової частини НОМЕР_2 про заміну сторони на її правонаступника задоволено, замінено відповідача, що вибув, Військову частину НОМЕР_2 на його правонаступника Військову частину НОМЕР_1 , надано Військовій частині НОМЕР_1 строк для подання відзиву на позов протягом 10 (десяти) днів з дня отримання копії цієї ухвали разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються її заперечення.
Однак, станом на дату розгляду справи відповідач своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надіслав.
Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що позивач з 24 лютого 2022 року по 30 червня 2022 року проходив військову службу у В/ч НОМЕР_2 , яка до 01 серпня 2022 року перебувала на фінансовому забезпеченні Центру.
Листом Центра від 28 лютого 2025 року №9/582 підтверджено, що у період з 24 лютого 2022 року по 30 червня 2022 року грошове забезпечення обраховувалося з прожиткового мінімуму для працездатних осіб 17621,00 грн.
З листа Військової частини НОМЕР_1 від 05 вересня 2025 року №1374/5768, наданого Військовою частиною НОМЕР_3 , установлено, що відповідно до спільної директиви Міністра України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 травня 2025 року №Д-321/65/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році», директивою Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22 травня 2025 року №Д-22/ДСК «Про проведення додаткових організаційних заходів у Силах територіальної оборони Збройних Сил України в 2025 році», та як наслідкових результат, наказ начальника Регіонального управління Сил Територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 26 травня 2025 року №56/ДСК/нод «Про проведення додаткових організаційних заходів у військових частинах Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_4 » в 2025 році», наказано умовні найменування - військові частини НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_2 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 та ідентифікаційні коди - 26623773, 26624100, 26624011, 26624057, 26624169 - анулювати. Відповідно до зазначеного, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14 липня 2025 року №190 з 14 липня 2025 року введено в дію штат №58/175-01, яким передбачене безпосереднє переформування загальної структури Військової частини НОМЕР_1 , як військової структурного організму з підпорядкованими військовими частинами в єдиний структурний організм з підпорядкованими лінійними батальйонами територіальної оборони. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 31 липня 2025 року №207 вказані організаційні заходи проведені в повному обсязі та штат №58/175-01 введено в дію. Таким чином, з 31 липня 2025 року Військова частина НОМЕР_2 втратила статус військової частини, та переформована в З лінійний батальйон військової частини НОМЕР_1 . Функції щодо фінансового та матеріального забезпечення здійснюються виключно Військовою частиною НОМЕР_1 .
Позивач уважає, що відповідачі протиправно при визначенні розміру посадового окладу застосував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року, тому звернувся із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ).
Згідно статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно абзацу 3 пункту 14 статті 101 Закону України №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Постановою № 704 було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24 лютого 2018 року набула чинності Постанова № 103, пунктом 6 якої пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Тим часом, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 Постанови № 103.
Відтак, починаючи з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Суд також ураховує, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (далі - Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення пункту 4 Постанови № 704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Таким чином, ураховуючи зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IХ, виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Матеріалами справи підтверджується, а саме довідкою №2105, що відповідач-2 обчислював посадовий оклад та оклад за військовим званням з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року в розмірі 1762 грн.
Таким чином відповідачі здійснювали нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд зазначає, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень це пасивна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи.
Однак, у цьому випадку відповідачі проводили нарахування та виплату грошового забезпечення, однак без урахування вірного розміру складових грошового забезпечення, а тому вчинив активні дії.
При цьому, суд указує, що механізм фінансового забезпечення, зокрема, військових частин Збройних Сил України, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, визначається правилами організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року №280 (далі - Правила).
Пунктом 1.5 розділу 1 цих Правил закріплено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив.
Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Зазначений пункт Правил містить положення, згідно яких первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та ніші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
Аналіз наведених положень, дає підстави для висновку, що обов'язком відповідача-2 є підготовка та організація оформлення документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини, у тому числі в частині нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовців такої, а обов'язком відповідача-1 забезпечення виплати відповідних сум.
Ураховуючи наведене суд уважає, що належним способом захисту прав позивача буде саме визнання протиправними дій відповідачів та зобов'язання вчинити дії по перерахунку належних позичу коштів.
Відтак позовні вимоги є обґрунтованими та відповідно підлягають частковому задоволенню.
Ураховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року по 30 червня 2022 року грошового забезпечення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX станом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року по 30 червня 2022 року грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX станом на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити виплату ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року по 30 червня 2022 року грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
29.10.25