про продовження процесуального строку
29 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/24118/25
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з позовом про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати складових грошового забезпечення з 30 вересня 2022 року по 05 листопада 2022 року, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року, в якому проводяться такі виплати, та зобов'язання вчинити відповідні дії.
Ухвалою суду від 20 жовтня 2025 року визнано неповажними наведені підстави для поновлення строку та у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено, позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду.
На виконання вимог ухвали суду, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли в період з 30 вересня 2022 року по 05 листопада 2022 року. Враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то строк звернення позивача до суду підлягає поновленню.
Окрім того, позивачем не було одержано письмового повідомлення про те, який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань/інших щомісячних основних та додаткових видів у період з 30 вересня 2022 року по 05 листопада 2022 року, інформації про розмір грошового забезпечення за останньою займаною посадою заявника, з обов'язковим зазначенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії інформацію щодо тарифного розряду, згідно з яким розраховується посадовий оклад заявника з 30 вересня 2022 року по 05 листопада 2022 року. Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. У витягу з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь-яких інших документів, з якими було ознайомлено позивача при звільненні, не передбачено діючим законодавством зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця. Наголошує, що не міг звернутися в строк через отриману травму під час проходження військової служби, через що були перешкоди ініціювання судового процесу - оскільки потребував часу для відновлення здоров'я, що є об'єктивною перепоною для реалізації права на звернення до суду.
Дослідивши доводи заяви про поновлення строку звернення до суду, оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом.
Згідно частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30 вересня 2022 року по 05 листопада 2022 року.
Суд зазначає, що період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Саме тому посилання позивача на те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, не заслуговує уваги з огляду на те, що спірний період з 30 вересня 2022 року по 05 листопада 2022 року підпадає під регулювання вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України.
Суд зазначає, що початок перебігу тримісячного строку для подання позову з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, суд зазначає, що таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, суд погоджується з обґрунтованістю висновку Верховного Суду про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Водночас слід повторно наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини 2 статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Проте позивач не долучає грошовий атестат до матеріалів справи та не указує дату коли він з ним ознайомивсь, що у свою чергу перешкоджає суду встановити дотримання позивачем строку звернення до суду, а також перевірити його твердження про те, що такий отриманий не був.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Грошове забезпечення, є щомісячною виплатою, розмір якого щомісяця відомий особі, що його отримує. Саме тому, на переконання суду, отримуючи таке забезпечення у неналежному, на думку особи, розмірі, вона має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як вона обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 420/3001/19, від 25 лютого 2020 року у справі № 360/1870/19.
При цьому суд зауважує, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення, а тому мав можливість з'ясувати для себе розмір складових грошового забезпечення, зокрема таких, як посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Однак, ані під час проходження служби, ані після звільнення з військової служби позивач не вчинив дій, направлених на отримання недоотриманої частини грошового забезпечення. Жодних доводів щодо існування об'єктивних непереборних обставин, які б перешкоджали вчиненню таких дій позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не наводить.
Як установлено судом, розглядувану позовну заяву подано 17 жовтня 2025 року. При цьому, перевівшись до нового місця військової служби 05 листопада 2022 року позивач лише 13 вересня 2024 року подав звернення до відповідача про виплату спірних сум.
Тобто, майже через 1 рік та 11 місяців після переведення позивач почав вчиняти активні дії щодо нарахування та виплати належного йому грошового забезпечення. До вказаної дати позивач не вчиняв дій щодо реалізації свого права на отримання зазначеної вище інформації щодо виплаченого грошового забезпечення. При цьому позивач не зазначає будь-яких причин, що перешкоджали йому вчинити такі дії.
Застереження позивача щодо отримання інформації про розмір нарахованого та виплаченого за спірний період грошового забезпечення з листів відповідача, на переконання суду, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 та від 10 вересня 2025 року у справі №160/28405/24.
Також варто зазначити, що позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду своєчасно. Триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Суд зауважує, що лист Військової частини НОМЕР_1 на звернення позивача із інформацією про розрахунок грошового забезпечення у спірний період датований 14 листопада 2024 року.
При цьому позивач не зазначає, що саме перешкоджало звернутися до суду у визначений законодавством строк з дати отримання такого листа до 17 жовтня 2025 року.
Щодо посилання позивача на отримання поранення, яке перешкоджало йому вчасно звернутися до суду з позовною заявою, суд звертає увагу на таке.
Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2024 року у справі №200/1643/24 вказав, що посилання позивача на проходження військової служби під час ведення воєнного стану на території України не може бути безумовною підставою для поновлення строку на подання позовної заяви без зазначення конкретних обставин, які вплинули на можливість своєчасного звернення до суду, та без надання доказів на підтвердження того, що виконання обов'язків служби під час введення воєнного стану вплинуло на позивача, і, відповідно, обумовило пропуск строку на звернення до суду.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24 сформував такий правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Позивач не надав доказів того, що з листопада 2022 року (з моменту переведення до іншої частини) він не знаходився за місцем свого проживання (перебував у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях), не мав доступу до правової допомоги, весь час перебував на лікуванні, яке унеможливлювало/ускладнювало його звернення до суду з цим позовом у встановлений строк та у зв'язку з чим він зволікав з його поданням, оскільки таке лікування підтверджено виписками за частину період 2023 та 2024 років. Жодних доказів на підтвердження існування у період з грудня 2024 року (орієнтовний місяць отримання листа Військової частини НОМЕР_1 від 14 листопада 2024 року №812/20732) по 17 жовтня 2025 року (дати подання розглядуваної позовної заяви) обставин, які перешкоджали зверненню до суду, позивач суду також не надав.
Суд звертає увагу, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Позивачу недостатньо послатися на необізнаність про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду особа повинна довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду протягом визначеного законом строку звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
У постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 Верховним Судом зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер про Бельгії» виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче обмеження строку оскарження рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22 23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку судді про пропуск строку звернення з поважних причин.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 804/958/17 та від 07 вересня 2023 року у справі №160/914/23.
Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах установленого тримісячного строку.
Отже, заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволенню не підлягає.
Згідно з частинами 2, 3 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Ураховуючи викладене, а також зважаючи на вчинення позивачем дій на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд уважає за необхідне продовжити строк для усунення визначених в ухвалі від 20 жовтня 2025 року недоліків на п'ять днів з дати отримання копії цієї ухвали для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
Керуючись статтями 121, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Визнати неповажними наведені підстави для поновлення строку та у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити.
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення визначених в ухвалі суду від 20 жовтня 2025 року недоліків на п'ять днів з дати отримання копії даної ухвали.
У разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява буде повернута позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Окис